Сандерленд (футбольний клуб)

Жовтень 1879 — Клуб був заснований Джеймсом Алланом, шкільним вчителем з Глазго. Першою назвою клубу була Sunderland and District Teachers’ Association Football Club. Через рік назва була змінена на «Сандерленд». Першим домашнім полем був the Blue House Field в Хендоні.

13 листопада 1880 — перший матч клубу проти «Ферріхілл Атлетік». На жаль, «Сандерленд» програв 1:0.

1881 — для вирішення деяких фінансових проблем «Сандерленд» змінив назву на Sunderland Association Football Club

1884 — «Сандерленд» виграв перший трофей команди — Durham Senior Cup .

1885 — клуб отримав статус професійного.

1886 — команда переїхала на нове поле. Ним стало «Ньюкасл Роуд».

1887 — клуб був майже зруйнований. Джеймс Аллан разом із значною частиною найкращих гравців залишили команду. Вони створили свою власну команду під назвою Альбіон.

1889 — «Астон Вілла» перемогла «Сандерленд» з рахунком 7:2.

1890 — 1891 — «Сандерленд» вступив до Футбольної Ліги. Альбіон залишився любительським клубом, і поступово зник. Сандерленд в першій грі ліги з рахунком 3:2 програв «Бернлі». Далі клубі був побитий «Вулвз» 4:3. Тедді Доіг з Шотландії став новим воротарем. Команда програла тільки один домашній матч протягом наступних шести років.

1891-92 — клуб став чемпіоном ліги. Те ж саме він повторив й у сезонах 1892-93 та 1894-95. Таким чином «Сандерленд» стал першим клубом, що виграв три чемпіонати.

1893-94 — «Сандерленд» посів друге місце в Першому дивізіоні.

«Рокер Парк», стадіон клубу протягом 99 років.

1894-95 — Томасом М. Хемі зображена гра між «Астон Віллою» і «Сандерлендом». Це була перша картина з гри футбольної ліги. Зараз вона знаходиться на клубному «Стадіоні Світла».

1898 — клуб переїхав до «Рокер Парку» з місткістю 30, 000 чол і 10 вересня провів там першу гру з «Ліверпулем», що завершилась з рахунком 1:0 на користь «Сандерленда».

1901–1902 — клуб завоював четвертий титул чемпіона країни.

1905 — в команди з'явилися фінансові проблеми. Через це вони продали Альфа Коммона в «Мідлсбро» за 1000 фунтів стерлінгів.

1912–1913 — 25 перемог в 31 матчі допомогли отримати п'ятий трофей футбольної ліги.

19 квітня 1913 — «Сандерленд» вперше у своїй історії досяг фіналу Кубка Англії, але поступився 1:0 «Астон Віллі».

1925 — Чарльз Бучан був проданий за рекордну суму — £ 2000 плюс £ 100 за кожен гол.

1935–1936 — «Сандерленд» знову виграв чемпіонат. Команда забила 109 голів.

1937 — клуб досяг фіналу Кубка Англії і завоював титул, перемігши «Престон» з рахунком 3:1 на Уемблі. Герні, Картер і Едді Бербенкс забивали м'ячі.

1941 — 1942 — Лен Шеклтон був підписаний за рекордну суму в £ 20500.

1948–1949 — після Другої світової війни «Чорні Коти» поступилися 2:1 нелігівському «Йовіл Таун» і зайняв третє місце.

1950 — клуб отримав назву «Bank of England Club».

1954–1955 — «Сандерленд» закінчив сезон на 4-му місці.

1957−1958 — внаслідок скандалу, пов'язаного з незаконними платежами, клуб вперше у своїй історії вилетів із найвищого дивізіону. Перед тим, 68 років «Сандерленд» був у вищому дивізіоні Футбольної Ліги.

1962 — Брайан Клаф був травмований і закінчив свою кар'єру у віці 28 років. Під час перебування в команді він забив 63 голи у 68 матчах.

1964 — «Сандерленд» знову потрапив у Перший дивізіон.

1969–1970 — команда була не в змозі піднятися вище ніж 15 місце, і в результаті цього вилетіла вдруге.

5 травня 1973 — «Чорні Коти» виграли Кубок Англії з футболу, перемігши на шляху «Манчестер Сіті» і «Арсенал», а в фіналі «Лідс Юнайтед». Це був перший випадок за більш ніж 40 років, коли клуб Другого дивізіону Англії виграв Кубок.

1975 — 1976 — «Сандерленд» виграв другий дивізіон і отримав підвищення до Першого дивізіону.

1978–1979 — незадовільні результати призвели до вильоту з клубу, але в наступному сезоні «Чорні Коти» повернулись назад. Кріс Тернер, Баррі Венісон, Гері Роуелл, Гордон Чісхолм, Марк Проктор, Поль Брейсвелл, Стен Каммінс, Нік Пікерінг і Ян Манроу були зірками клубу в цей період.

1984–1985 — «Сандерленд» вперше досяг фіналу Кубку Ліги у своїй історії, але програв 1:0 «Норвіч Сіті» на Уемблі. В кінці сезону команда вилетіла назад до другого дивізіону.

1987 — 1988 — вперше в історії клубу, вони вилетіли в Третій дивізіон, програвши в двох матчах плей-оф «Джиллінгему».

1988 — Деніс Сміт був призначений тренером, і клуб відразу отримав підвищення, ставши чемпіоном Третього дивізіону.

16 травня 1990 — «Сандерленд» досяг фіналу плей-офф Другого дивізіону. Там команда програла 0:1 «Свіндон Таун» на Уемблі. Але все одно підвищилась у класі.

9 травня 1992 — «Сандерленд» досяг фіналу Кубка Англії, але програв «Ліверпулю» 0:2.

1995–1996 — клуб виграв Перший дивізіон. Команда почала шукати новий стадіон.

1996 — 1997 — незважаючи на перемоги над «Манчестер Юнайтед» (2:1), «Арсеналом» (1:0), «Челсі» (3:0), команда, поступилась «Вімблдону» 0:1 на «Селхерст Парку». У результаті — виліт. Після 99 років «Сандерленд» залишив «Рокер Парк» і переїхав на «Стадіон Світла».

Пітер Рід Був тренером «Сандерленда» з 1997 по 2002 рік.

1997 — 1998 — яскравим матчем в цього сезону була гра фіналу плей-офф Першого дивізіону проти «Чарльтона», який закінчився 4:4 в додатковий час.

1998–1999 — Набравши рекордні 105 очок в лізі, команда стала чемпіоном Першого дивізіону в 8-й раз. Вони також досягли півфіналу Worthington Cup.

1999 — 2000 — клуб фінішував 7-м. Середня відвідуваність на «Стадіоні Світла» була однією з найвищих в історії клубу.

2000 — 2001 — команда знову зайняла 7 місце, причому набрала рекордну кількість очок як для сьомої команди — 57.

2001 — 2002 — важкий сезон для «Сандерленда». Команда забила лине 28 голів і не без проблем уникла вильоту (16-те місце).

2002 — 2003 — найгірший результат клубу — лише 4 перемоги і 19 очок. Пітер Рейд був звільнений, і команду прийняв Говард Уілкінсон. Та ситуація не покращувалась, команда вилетіла. Мік Маккарті став новим тренером. Він підписав Торе-Андре Фло та Маркуса Стюарта за 10 мільйонів фунтів. У результаті вильоту «Сандерленду» довелося продати багато кого з найкращих гравців у різні клуби.

2003–2004 — Маккарті запросив деяких гравці з нижчих дивізіонів. Тим не менш, команда досягла лише 3-го місця в Першому дивізіоні.

2004–2005 — «Сандерленд» став переможцем чемпіонату Першого дивізіону.

2005 — 2006 — виліт з Прем'єр-ліги з жахливим показником у 15 очок.

2006–2007 — Рой Кін був призначений тренером. Клуб переміг «Лутон Таун» 5:0 і став чемпіоном Футбольної Ліги.

2007 — Кін витратив близько 40 мільйонів на нових гравців для команди, серед них: Енді Коул, Майкл Чопра, Кіран Річардсон і Крейг Гордон за рекордну 9 млн дол. США.

2008 — 09 — клуб до самого фінішу боровся за виживання і врятувався, посівши 16 місце.

Станом на 2016 рік[1]

№ Позиція Гравець 13 ВР Джордан Пікфорд 25 ВР Віто Манноне 33 ВР Стів Гарпер

№ Позиція Гравець 2 ЗХ Біллі Джонс 3 ЗХ Патрік Ван Анголт 5 ЗХ Вес Браун 12 ЗХ Адам Меттьюз 15 ЗХ Юнес Кабул 16 ЗХ Джон О'Ші 24 ЗХ ДеАндре Єдлін 23 ЗХ Ламінь Коне 27 ЗХ Ян Кірхофф

№ Позиція Гравець 6 ПЗ Лі Каттермол 7 ПЗ Себастіан Ларссон 8 ПЗ Джек Родвелл 14 ПЗ Хорді Гомес 17 ПЗ Джермейн Ленс 20 ПЗ Ола Тойвонен 21 ПЗ Ян М'Віла 22 ПЗ Вахбі Хазрі 28 ПЗ Харіс Мавріас 30 ПЗ Уілл Баклі

№ Позиція Гравець 9 НП Фабіо Боріні 10 НП Даме Н'Доє 18 НП Джермейн Дефо 19 НП Денні Грем 26 НП Стівен Флетчер 41 НП Дункан Вотмор

Загальновідомий «нік» 6-разових чемпіонів Англії — «Чорні коти». І хоча ці самі коти (або кішки, кому як подобається) ось уже практично 200 років тісно переплітаються з історією міста Сандерленд і його однойменної команди, офіційний статус вони отримали зовсім недавно. А, точніше сказати, в 1997 році. До цієї дати «Сандерленд» виступав на старенькому «Рокер Парку». Власне назва стадіону і служила джерелом прізвиськ — від ласкавих «Рокеритів» до серйозних «Рокерів». Проте з переїздом на «Стедіум оф Лайт» все це стало якось неактуально. Треба було що-небудь інше. І керівництво закликало на допомогу фанатів. У результаті практично половина тих, хто голосував віддала перевагу варіанту «чорні коти». І це, повірте, відбулося не випадково.

Починалося все в далекому 1805 році, коли організованим футболом ще й не пахло. А пахло в ті часи загрозою висадки на береги Англії наполеонівських військ. Тому-то на річці Вір, що протікає на північному сході Англії і на якій власне і стоїть Сандерленд, встановили артилерійську батарею. Служили там місцеві ополченці. За одним з переказами, один з них, Джошуа Данн, страшенно боявся чорних кішок, і його приятелі, прекрасно про це знаючи, постійно його підколювали і намагалися, так би мовити, сконцентрувати навколо батареї максимальну кількість цих тварин. Інша версія простіша, але з тим же змістом: якийсь особливо неспокійний чорний кіт своїм нявканням постійно дратував нерви ополченців. Та як би там не було, зрештою батарея отримала горду назву «Чорний кіт».

Роки летіли, футбол активно розвивався, а про висадку десанту на Британські острови міг думати лише божевільний. Рівно через сто років, в 1905 році, на футбольному матчі «Сандерленда» був помічений чорний кіт, який затишно сидів поряд з якимось головою Тейлором (мабуть великий шишкою). А через три роки, наплювавши на всякі забобони, кота (цікаво, того ж або іншого?) помістили на загальну фотографію команди. До Першої світової війни малюнки всіляких котів, природно чорних, з'являлися в кількох місцевих газетах.

Потім за розкрутку образу взялися фанати. На фінал Кубка Англії 1913 року багато хто з них прийшли в краватках з чорними шпильками, виконаними у вигляді кота. У 30-ті роки чорний кіт вже частенько красується на обкладинках футбольних програмок. Однак всенародну, точніше всесандерлендську, славу персонаж знайшов у 1937 році. У фіналі Кубка Англії на «Уемблі» зустрічаються «Сандерленд» і «Престон». 12-річний шанувальник червоно-білих, чи то пак «Сандерленда», Біллі Морріс зумів пронести в своїй кишені на трибуну чорне кошеня. Як то кажуть, на щастя. І спрацювало! «Сандерленд» впевнено переміг 3:1 і вперше у своїй історії завоював найстаріший трофей у світі.

З тих пір на «Рокер Парку» чорний коти перейшли в ранг мало не священної тварини. Відомо, що досить довгий час на стадіоні їх тримали як талісман. А Асоціація вболівальників «Сандерленда» в 60-х довго не думала, кого ж помістити на свою емблему. Звичайно ж чорного кота! Керівництво ж клубу тягнуло гуму ще довгих 30 років, але врешті-решт історична справедливість восторжествувала. Які там «Рокери» і тим більше «Рокерити»?! Даєш «Чорних котів»!

Так що знайте: чорні коти можуть приносити успіх. Перевірено «Сандерлендом» і особисто Біллі Морісом.

• Офіційний сайт клубу (англ.)