Рамуш Харадінай

Харадінай народився 3 липня 1968 року, другим із дев'яти дітей, в селі Ґлоджане, неподалік Дечан, в Соціалістичному автономному краї Косово. Він провів свою юність у рідному селі з батьками, братами і сестрами, і закінчив початкову школу в Ірзніку та середню школи в Дечанах (Дечан) і Дьяковіце (Джякова). Після закінчення середньої школи в 1987 році, він був призваний на обов'язкову військову службу в Югославській народній армії, де його пізніше підвищили до командира взводу. Після війни в Косово Харадінай відвідував юридичну школу в університеті Пріштіни.[10] Харадінай також отримав ступінь магістра в галузі бізнесу від Американського університету в Косово, який асоційований із Рочестерським технологічним інститутом у штаті Нью-Йорк.

У 1989 році, використовуючи вигадане ім'я, Харадінай емігрував до Люцерни, Швейцарія. Він працював там протягом восьми років як будівельник, охоронець і викидайло в нічному клубі.[10] Оскільки Радянський Союз перейнявся новими внутрішніми проблемами, почалося формування рухів за незалежність серед багатьох народностей Балкан і в інших державах. У Швейцарії Харадінай приєднався до сепаратистського Національного Руху Косова, з якихого виникла Армія визволення Косова. Він мав на меті вийти зі складу Югославії для утворення незалежного Косова. У 1996 році він пройшов диверсійну підготовку в Албанії, потім взяв участь у створенні баз АВК у Кукесі і Тропої[11]. За інформацією ЗМІ, він організував контрабанду зброї в Косово. В одній із цих операцій він потрапив у засідку прикордонних патрулів, під час чого був поранений, а його брат Луан був убитий[11]. У 1998 році Харадінай повернувся у своє рідне місто Ґлоджане в Косово.[12]

Після повернення Харадіная до Косова в лютому 1998 року, там спалахнув конфлікт. Відповідно до обвинувачувального висновку проти Фатміра Лімая, Харадіна Бали й Ісака Мусліу, між 28 лютого і 5 березня сербські сили почали наступ на утримувані АВК села Лікошане, Чірез і Преказ.

Сербські спецслужби напали на три сусідніх села в Дреніце, без попередження вбивши близько 100 мирних жителів у цих трьох селах.[13] Загалом 83 косовських албанця були вбиті.[13] Серед загиблих були літні люди і щонайменше 24 жінки і дитини.[13] Багато хто з жертв були застрелені на близькій відстані, що наводило на думку про розправи без суду й слідства; пізніші повідомлення очевидців підтвердили це.[13] Напади на ці три села стали поворотним пунктом у війні, кількість членів АВК збільшилася, бо чимало албанців почали побоюватися, що їхнє село буде обране наступною мішенню.[14] Наступною мішенню стало рідне село Рамуша Харадіная Ґлоджане (Ґллоджян).

Менш ніж через три тижні після терактів у Дреніцах сербські війська оточили село Ґлоджане і вдалися до подібного нападу.[15][16][17] Сім'я Харадіная, однак, уже знала про попередні теракти в Дреніце і захистила село.[17][18] Вони скористалися своїм чудовим знанням місцевості і місцевих можливостей оборони для кращого ефекту і під керівництвом Харадіная успішно відбили напад.[17] Це завдання було ускладнене через те, що сербські поліцейські сили захопили групу цивільних осіб і використовували їх як живий щит, — примусивши групу марширувати перед сербськими солдатами, які сховалися за ними і намагалися вбити Харадінаїв[17][18]

У ході перестрілки Рамуш Харадінай був важко поранений під час цього штурму, отримавши кулю в стегно від сербського поліцейського.[17][18] Він вижив, затуливши рану сиром, який він знайшов у кімнаті, де переховувався.[17][18] Під час вогневого бою троє юних косовсько-албанських хлопчиків у віці до 18 років було вбито сербськими військовими, що дедалі більше спонукало албанське населення до підтримки АВК.[17][18] Невідомо, скільки сербських вояків загинуло.[17][18]

Після успішного відбиття сербської атаки Харадінай отримав керівну посаду в АВК у Західному Косові.[17][18] У травні 1998 року він почав розглядатися як командир Ґлоджан і навколишніх сіл, а в червні 1998 року став командиром Операційної зони Дукаджін (у Метохії). Близькість Західного Косова до Албанії надавала коридор, через який АВК могла закуповувати зброю. Харадінай утвердився як командир під час важких боїв на своїй території. Коли в Західному Косові протягом весни 1998 року розгорілася війна, сербські та албанські родини почали покидати цей район через страх постраждати від інтенсивних бойових дій, що спалахнули.[19]

У вересні 1998 року, через кілька місяців, тіла 39 осіб були знайдені поблизу Ґлоджан. Жертви були місцевими мешканцями, як албанського, так і сербського походження. Відкриття їхніх тіл призвело до публічних звинувачень у військових злочинах проти Харадіная і його групи.[20]

Після демілітаризації ВАК слідом за вступом НАТО в Косово в 1999 році, ВАК була перетворена на Корпус захисту Косова (КЗК). У цій новій сили, Харадінай був призначений заступником командира, в Агим Чеку.

Він пішов з КЗК 11 квітня 2000 року, і оголосив, що він йде у політику. За підтримки колишнього комуністичного лідера Махмута Бакаллі, Харадіная заснував Альянс за майбутнє Косова (AAK), й 29 квітня 2000 року він був обраний президентом партії.

Деякі колишні прихильники АВК сподівалися побачити, як Харадінай вступить у політичний союз з Хашимом Тачі, одним із політичних лідерів АВК. До 2000 року Тачі очолював Демократичну партію Косова(PDK). Вони сформували головну опозицію до очолюваної Ібрагімом Руговою Демократичної ліги Косова (LDK), яка була проти АВК. Харадінай заявив, що він сформував нову партію, щоби створити нову парадигму для майбутньої демократичної політики в Косово, залишивши розколи воєнного часу позаду.

Харадінай користувався обмеженим електоральним успіхом до і включаючи вибори 2004 року. Після косовських виборів у жовтні 2004 року він розпочав переговори із коаліційними LDK, на чолі з доктором Руговою, тодішнім президентом Косово. Ругова сформував уряд і призначив Харадіная прем'єр-міністром. В Асамблеї Косова кандидатура Харадіная на пост прем'єр-міністра отримала підтримку 72 членів з 120, і лише троє були проти.

Деякі спостерігачі вважають коаліцію Харадіная з очолюваною Руговою LDK залагоджуванням ворогування на війні і в перші повоєнні часи. PDK встала в опозицію до коаліції. Харадінай, як виявилося, сформував тісні і продуктивні відносини з Ібрагімом Руговою та іншими високопоставленими фігурами в ЛДК.

У лютому 2009 року група повстанців Уганди «Альянс демократичних сил», мусульманська група, попрохала Харадіная бути посередником у мирні перемовинах із центральним урядом у Кампалі[21].

На 10 листопада 2012 Президент Албанії, Буяр Нішані нагородив Харадіная Орденом Скандербега[22].

У червні 2015 року Харадиная заарештувала словенська поліція, але він був звільнений через два дні після дипломатичного тиску.

5 січня 2017 року, після прибуття в аеропорт Базеля-Мюлуза, під час польоту з Приштини, Харадинай був заарештований за сербським ордером на арешт прикордонною поліцією Франції[35]. Влада Сербії настійно закликала Францію терміново екстрадувати Харадиная, посилаючись на те, що він «особисто брав участь у тортур, вбивстві та згвалтуваннях мирних жителів». Директор Сербського бюро для Косово і Метохії Марко Джурич сказав, що він «здивований тим, що Сербія критикується за щось, тоді як злочинець, як цей, є вільним». Він додав, що: «Сербія надсилає попередження про те, що вона не приймає підроблене правосуддя, згідно з яким вбивство та злочини допускаються, якщо в них зацікавлені великі держави. Як Франція реагує на ордери Сербії, так і ми будемо реагувати на їхні». Міністр юстиції Сербії Нела Кубурович заявила, що «вся міжнародна спільнота зобов'язана переслідувати підозрюваних у військових злочинах»[36].

У відповідь на цю подію представник США Еліот Енгель заявив, що «мова йде не про верховенство закону та правосуддя. Міжнародні суди двічі звільнили пана Харадиная, що лише посилює напруженість і збільшує можливість майбутніх конфліктів. Я закликаю судові органи Франції якнайшвидше прискорити процедуру та звільнити пана Харадиная». Він також заявив, що «Сербія зловживає червоною карткою Інтерполу і, таким чином, суттєво порушуючи це зобов'язання, ЄС не повинен сприяти вступу Сербії, поки не повернеться на шлях нормалізації відносин з Косовим»[37][38].

27 квітня 2017 року французький суд відмовив сербському проханню про видачу Рамуша Харадіная і звільнив його[39].

Предки Харадіная походять із Ібалле, Пука у Північній Албанії, звідки вони потім переселилися до Косова[45] Його батько, мати й решта членів родини досі мешкають у родинному домі у громаді Ґлоджане. Раніше він був одружений з фінською жінкою, від якої він має неповнолітнього сина, Шкельзена. Рамуш Харадінай у даний час жонатий на репортерці RTK Аніті Харадінай, у них є троє маленьких дітей, двоє хлопчиків і одна дівчинка.

Харадінай має п'ятеро братів. Двоє з них, Луан і Шкельзен, були вбиті як члени АВК під час боїв з сербськими силами безпеки. У грудні 2002 року брат Харадіная Даут засуджений судом ООН в Косово за участь у викраденні і вбивстві чотирьох косовських албанців, які належали до FARK, збройного формування косовських албанців і конкурентів АВК, до п'яти років в'язниці. Енвер Харадінай, інший брат Рамуша, був убитий в квітні 2005 року пострілами з проїжджаючого авто в Косові. Згідно з силами безпеки ООН, то було протистояння між конкуруючими косовсько-албанськими кланами.[46] Молодший брат Фрашер був ще студентом за станом на 2007 рік і працював у службі тепер уже колишніх Тимчасових Інституцій Самоврядування.

Його батько, мати і інші члени сім'ї і досі мешкають в родинному будинку в громаді Ґлоджан.

Крім албанської мови, Харадінай володіє англійською, французькою та німецькою. Він також розмовляє сербською, вживаючи її в інтерв'ю та промовах до косовської сербської громади, за його словами, щоб «засвідчити повагу».[47]