Рассел Мінс

Рассел Мінс, індіанець оглала-сіу за походженням, народився 1939 року в резервації Пайн-Ридж. 1942 року разом зі своєю сім'єю він переїхав до області затоки Сан-Франциско, де згодом зв'язався зі злочинністю і почав зловживати алкоголем. Його життя круто змінилася 1968 року, коли він приєднався до Руху американських індіанців (РАІ). Натхненний войовничим духом організації, Мінс заснував друге відділення РАІ в Клівленді і пізніше, 1970 року, під час святкування Дня подяки скоїв зіткнення в Плімуті. 1972 року він брав участь у захопленні будівлі Бюро у справах індіанців у Вашингтоні, внаслідок якого втрачено багато конфіденційних документів.

Широкого розголосу набув інцидент 1973 року, коли Мінс і група озброєних активістів чисельністю від 200 до 300 осіб захопили селище Вундед-Ні в резервації Пайн-Ридж, заявивши, що вони встановлюють у ньому традиційне незалежне племінне правління. Протистояння переросло в 71-денний збройний конфлікт із поліцією, армією і ФБР, внаслідок якого 120 протестувальників-індіанців, що залишилися в живих, склали зброю, повіривши обіцянкам влади поліпшити умови проживання корінних жителів.

1974 року Мінс висунув свою кандидатуру на посаду президента племені оглала-сіу на противагу Діку Вілсону. Хоча підрахунки показали, що Вілсон набрав на дві сотні голосів більше, Мінс стверджував, що результат сфальсифіковано. Офіційне розслідування показало правоту Мінса і призначило нові вибори, проте уряд Вілсона скасував цю постанову.

Подальші слухання у справі інциденту в Вундед-Ні розкрили низку фактів фальсифікацій і фальшивих свідчень з урядової сторони, внаслідок чого у вересні 1974 року Мінса виправдали. Згодом він ще не раз поставав перед судом, зокрема 1975 року за звинуваченням у вбивстві, проте його визнано невинним. Також він пережив низку замахів на своє життя.

У 1980-ті роки Рассел Мінс перейнявся ідеями паніндіанізму. Так, 1985 року, почувши по радіо про утиски сандиністською владою Нікарагуа індіанців племені міскіто[5], на чиїх землях почали створюватися сільськогосподарські кооперативи, Мінс вирушив до Нікарагуа для збору інформації щодо цієї проблеми.

Ліві кола США підтримували сандиністів, хоча визнавали «помилковими» деякі сторони їхньої політики щодо міскіто[6]. Рассела Мінса звинуватили в «екстремізмі» і «політичній короткозорості» і знову виключили з Руху американських індіанців, який на той час відмовився від попереднього радикалізму. Загалом Мінс шість разів виходив зі складу РАІ та повертався знову до лав цього руху.[7]

У грудні 2007 року з ініціативи Мінса індіанці племені лакота оголосили про свою незалежність від США, внаслідок чого виникла віртуальна держава — Республіка Лакота. Віртуальна республіка претендує на територію п'яти штатів — Північної і Південної Дакоти, Небраски, Вайомінгу і Монтани[8]. 2008 року Мінс знову балотувався на посаду президента племені оглала, набравши 2083 голоси, проте програв конкурентці Терезі Два Бики, яка набрала 2443 голоси[9].

В останні роки життя Рассел Мінс страждав від раку горла.[10]

Помер 22 жовтня 2012 року.

Рассел Мінс зіграв у кількох художніх фільмів. Його кінодебютом стала роль Чингачгука в художньому фільмі 1992 року «Останній з могікан». Також він знявся у фільмі «Природжені вбивці», виконав одну з ролей у міні-серіалі «На Захід» і виступив актором озвучування в мультфільмах «Покахонтас» і «Покахонтас 2: Подорож у Новий Світ». 1997 року він випустив автобіографічну книгу «Where White Men Fear to Tread» («Куди боїться ступити біла людина»). Мінс проявив себе й на музичному терені, випустивши альбом Electric Warrior.

Мінс одружувався п'ять разів; чотири перших його шлюби завершилися розлученнями. Загалом у нього десять дітей. Його останньою дружиною стала Перл Деніел-Мінс, яка залишалася з ним до останніх хвилин його життя[11].

• Республіка Лакота
• Леонард Пелтієр

• Офіційний сайт Рассела Мінса (англ.)
• «Американці — це нові індіанці XXI століття». Інтерв'ю з Расселом Мінсом (рос.)
• Орхан Джемаль (23 жовтня 2012). Настоящий Чингачгук. Известия. Процитовано 9 травня 2016.