Революція Абушірі

Повстання Абушірі (в німецькій історіографії нім. Deutsch Aufstand der ostafrikanischen Küstenbevölkerung) було спротивом європейській колонізації арабського та суахілімовного населення берега Східної Африки в 1888—1889 роках, що був, під протестом народу, переданий Германії султаном Занзибару в 1888 році. Було придушене Англо-Німецькою блокадою узбережжя.

Повстання Абушірі
Історія Африки
Занзибар та Німецька Східна Африка, "Енциклопедичний словник Меєра", 1885-90

Занзибар та Німецька Східна Африка, "Енциклопедичний словник Меєра", 1885-90
Дата: 1888–89
Місце: Німецька Східна Африка
(сьогоднішня Танзанія)
Результат: Перемога німців
  • Повстання придушене
  • Німецький уряд взяв під свій контроль Танганьїку від Німецької Східноафриканської Компанії
Сторони
Німецька Східноафриканська Компанія

Підтримка:
Німецька Імперія
Британська Імперія

Повстанці-араби та суахілі
Командувачі
Герман Віссман
Еміль фон Зелевськи
Абушірі ібн Салім аль-Гарті (страчений)
Німецький загін суданців під час революції Абушірі (Рудольф Гелгрів, 1891)

Передумови

В 1884 році експедиція Спільноти німецької колонізації, під проводом Карла Петерса, досягла Занзибару й змусила місцевих вождів підписати «контракти щодо протекторату», що передавали деякі території під керівництво організації. Як тільки Спільнота отримала плацдарм в Африці, нова Німецька східноафриканська компанія Петерса почала займати інші землі в Танганьїці, дійшовши до гір Улугуру й Усамбара. Ця акція зустріла спротив зі сторони занзибарського султана Баргаша бін Саїда. Після того ситуацією зацікавилося берлінське Управління закордонних справ, що надало офіційну допомогу Петерсу у вигляді Імперського флоту під проводом контрадмірала Едварда фон Кнорра, що з'явився на узбережжі Занзибару.

З серпня 1888 організація спробувала заволодіти береговими містами Танганьїки й наразилася на рішучий спротив корінного населення, а також місцевої еліти, що непокоїлася через свою торгівлю рабами й слоновою кісткою.

Гордовита спроба німецького адміністратора міста Пангані Еміля фон Зелевськи встановити прапор компанії над містом викликала обурення населення й стала своєрідним сигналом до початку повстання.

Повстання

Лідером й організатором став плантатор Абушірі ібн Салім аль-Гарті, що знайшов послідовників як серед арабів, так і серед місцевих племен суахілі. Батько Абушірі був місцевим арабом, а мати оромо (народ в Ефіопії й на півночі Кенії). Через деякий час виступи поширилися по всьому побережжі від міста Танга на півночі до Лідні й Мікіндані на півдні. Більшість представників Німецької східноафриканської компанії були вигнані або вбиті, крім тих що були в Багамойо та Дар ес Салам.

Лютого 1889 року німецький канцлер Отто фон Бісмарк назначив лейтенанта Германа Віссмана рейхскомісаром Німецької Східної Африки. Віссман сконцентрував штурмові групи місцевих солдат-аскарі під командуванням німецьких офіцерів й за підтримки Імперського флоту Німеччини та Королівських ВМС Британії згодом придушив повстання.

Врешті-решт 28 квітня 1888 року султан Занзибару Халіфах бін Саїд підписав договір, що передавав території Танганьїки Німецькій східноафриканській компанії.

Абушірі був схоплений й переданий німцям на шляху до Момбаси в грудні 1889 року, засуджений до смерті військовим судом і повішений в Пангані. За домовленістю 20 грудня 1890 року Східноафриканська компанія мала передати право адміністрації над Танганьїкою німецькому імперському уряду, що й відбулося у 1891 році, коли Віссман повідомив про повну перемогу над заворушниками.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.