Занзібарський султанат

Занзібар було виділено як удільне володіння молодшим членам династії правителів Оманського султанату (султанат Маскат) Бу Саїді. Влада занзібарського султана сягала не лише островів архіпелагу Занзібар (Унґуджа і Пемба), а й східноафриканського узбережжя Суахілі, зокрема від 3° півн.ш. (Варшейх) до 10° півд.ш. (бухта Тунгі). Велась активна торгівля рабами, прянощами, слоновою кісткою тощо; на Занзібарі було розгорнуте широке будівництво.

Наймогутніший з оманських султанів Саїд ібн Султан у 1840 році переніс столицю своєї держави з Маскату до Занзібару для контролю над підкореними східноафриканськими територіями. Після смерті Саїда його сини пересварилися між собою і звернулися за посередництвом до британців. Зрештою, в 1861 році була укладена угода про поділ держави, за якою Занзібар з усіма оманськими володіннями в Африці дістався молодшому сину і хафісу (наміснику) острова Маджіду ібн Саїду (1861—1870), що відтак почав іменуватися занзібарським султаном[3]

До середини 1880-х років Занзібар перебував у сфері впливу Британської імперії, хоча формального протекторату не було встановлено. Активізація німецької колонізації у 2-й половині XIX ст., зокрема нападки на володіння Занзібарського султанату на узбережжі, призвела до укладення обома державами в 1890 році Занзібарського договору, за яким материкові володіння Занзібарського султанату були поділені між Німецькою Східною Африкою і Британською Східною Африкою, а сам Занзібарський султанат ставав британським протекторатом.

Однак протекторат протримався недовго. 27 серпня 1896 року внаслідок Англо-занзібарської війни, відомої як найкоротша війна в світовій історії (за книгою рекордів Гіннеса), султана Халіда ібн Баргаша було вигнано, й поставлено вигідного британцям правителя.

У 1-й половині XX ст. на Занзібарі встановився маріонетковий султанський режим, повністю підконтрольний Великій Британії, проте формально Занзібар залишався напівсамостійним державним утворенням.

Боротьба проти британської і султанської влади активізувалася на Занзібарі після Другої світової війни, і значною мірою підживлялася з континенту (з Танганьїки)^{[джерело?]}.

10 грудня 1963 року було проголошено державну незалежність Занзібару. 16 грудня цього ж (1963) року новостворену країну було прийнято до ООН. Але вже 12 січня 1964 року на Занзібарі відбувся державний переворот, в результаті якої султан Джамшид ібн Абдаллах був скинутий з престолу і вигнаний з країни, що й знаменувало собою кінець існування султанату й прискорило входження Занзібару за декілька місяців до новоствореної держави Танзанія.

• Халід ібн Саїд, *1819, хаміс (намісник) Занзібару (1828—1854), син Саїда ібн Султана, Оманського султана (султанат Маскат, 1806—1856)
• Маджид ібн Саїд, *1834, хаміс Занзібару (1856—1861), султан Занзібару (1861—1870), брат попереднього
• Баргаш ібн Саїд, *1837, султан Занзібару (1870—1888), брат попереднього
• Халіфа ібн Саїд, *1852, султан Занзібару (1888—1890)
• Алі ібн Саїд, *1854, султан Занзібару (1890—1893), брат Баргаша ібн Саїда
• Хамад ібн Тувайні, *1857, султан Занзібару (1893—1896), син Тувайні ібн Саїда, Оманського султана (1856—1866)
• Халід ібн Баргаш, *1874, султан Занзібару (1896), †1927
• Хамуд ібн Мухаммад ібн Саїд, *1853, султан Занзібару (1896—1902)
• Алі ібн Хамуд, *1884, султан Занзібару (1902—1911)
• Халіфа ібн Харуб ібн Тувайні, *1879, султан Занзібару (1911—1960)
• Абдаллах ібн Харуб ібн Тувайні, *1910, султан Занзібару (1960—1963)
• Джамшид ібн Абдаллах, *1929, султан Занзібару (1963—1964)

• 
  Порт Занзібару, сер. XIX ст.
• 
  Будівля султанського гарему після обстрілу під час Англо-занзібарської війни, 1896
• 
  Занзібар у 1960
• 
  Халіфа ібн Баргаш, султан Занзібару (1888–1890)

• Занзібар (місто)
• Занзібарський договір
• Англо-занзібарська війна