Репаративна терапія

Репаративна терапія[джерело?] (англ. reparative therapy, від лат. reparo — «виправляти»), відома також як «конверсійна», «переорієнтуюча» або «дифференціююча» — сукупність псевдонаукових[джерело?] методик, спрямованих на зміну сексуальної орієнтації людини з гомосексуальної на гетеросексуальну. Подібні методики також застосовувалися і іноді застосовуються для зміни гендерної ідентичності трансгендерних людей та приведення її у відповідність з приписаною при народженні статтю.

Етичність і ефективність таких процедур викликає багато суперечок. Більшість медиків-професіоналів попереджають, що спроби змінити сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність людини містять у собі потенційну небезпеку для психіки[1][2]. Більшість медичних і психіатричних організацій, які висловили думку про цю терапію, засуджують її застосування[3]. Тим не менш, деякі медичні організації, наприклад, «Католицька медична асоціація» (Catholic Medical Association), наполягають на правомірності її застосування[4].

Прихильники репаративної терапії стверджують, що сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність людини піддається зміні, а також вважають гомосексуальність психічним розладом, яку можна і потрібно виправити. Більшість прихильників впевнені, що романтичний одностатевий потяг і сексуальна поведінка – це  гріх[5]. Своїх пацієнтів вони іноді називають «борцями», а тих, хто, як вважається, змінив свою орієнтацію — «екс-геями».

Методики

Репаративні терапевти в різний час використовували різні підходи, однак на даний момент основною формою вважається індивідуальне або групове консультування (співбесіда). Нерідко така форма включає в себе пошук підсвідомих емоційних потреб, що лежать в основі одностатевого потягу, а також спробу замінити його несексуальними формами вираження, зазвичай заохочуючи пацієнта формувати емоційний зв'язок з людиною своєї статі, вільну від сексуального підтексту. У процесі співбесіди особлива увага може приділятися різних ризиків, у тому числі пов'язаних з фізичним здоров'ям, що виникають при одностатевому сексі. Велика частина терапевтів дотримується релігійної (зазвичай християнської) доктрини і включає в методику релігійного навчання, молитву, піст або медитацію. Нерелігійні методики включають в себе читання, спорт чи інші фізичні вправи.

Деякі з цих методик (які також застосовувалися для лікування широкого спектра інших психологічних і психіатричних проблем) більше не використовуються, наприклад, електросудомна терапія (електрошок) і аверсивна терапія, яка включала в себе демонстрацію гомоеротичних матеріалів пацієнту з одночасним викликанням у нього нудоти і блювоти за допомогою медикаментів.

Доктрина

Сучасна світська репаративна терапія, яку представляють, зокрема, концепції Джозефа Николосі і пізні роботи Чарльза Сокарайдеса, заснована на ідеї, що гомосексуальність є результатом психічного розладу, що описується як «дефіцит гендерної ідентичності» і виникає в результаті відчуження і відторгнення людиною людей своєї статі. Даний процес, як стверджують терапевти, веде до бажання близькості і реалізації його в неприйнятних і дисфункціональних формах, таких як маніакальна сексуальна пристрасть. Гомосексуальність описується як потреба в компенсації нестачі власної мужності або жіночності за рахунок об'єкта бажання:

«Основною передумовою репаративної терапії є те, що більшість пацієнтів (приблизно 90 % в моїй практиці) страждають від синдрому дефіциту чоловічої гендерної ідентичності. Саме це внутрішнє відчуття недосконалості своєї мужності є найважливішою основою для гомоеротичного потягу. Основне правило репаративної терапії говорить: „Гендерна ідентичність визначає сексуальну орієнтацію“. Наші еротичні фантазії обертаються навколо того, ким ми не є. Тому мета лікування полягає у повному розкритті чоловічої гендерної ідентичності пацієнта»[6].

Николосі припускає, що пацієнт в дитячому віці спочатку переживає відкидання з боку батька, а потім у своїй безпорадності потрапляє під вплив та захист матері, віддаляючись від батька. Згідно з теорією Николосі, подібне захисне відчуження ізолює хлопчика в емоційному плані від інших чоловіків і від його власної мужності, приводячи до розвитку гомосексуальної орієнтації.

В цілому репаративні терапевти переконані, що гомосексуальність викликана зовнішніми причинами, а сама репаративна терапія має на меті виявити ті чинники в минулому пацієнта, які могли вплинути на розвиток у нього гомоеротичних переживань.

У той же час репаративні терапевти припускають, що схильність до емоційної бісексуальності існує у всіх чоловіків, наприклад, у формі потреби в чоловічій дружбі і любові. Таким чином, терапевти впевнені, що «лікування» від одностатевого потягу лежить в області реалізації цих нереалізованих потреб. Тобто метою терапії є усунення не внутрішньої емоційної потреби в одностатевої любові, а лише її дисфункціональне вираження.

Критика

Міркування, що лежать в основі репаративної терапії, зазнали критики з боку психологів і психіатрів через необ'єктивність вихідних клінічних даних. Репаративна терапія ґрунтується на припущенні, що гомосексуальність по своїй суті небажана нездорова і тому потребує коригування, хоча зібрані на сьогодні наукові дані не дозволяють зробити такого висновку[7]. Критики вказують, що такі припущення ґрунтуються на релігійному засудженні гомосексуальності, а не на об'єктивному аналізі або емпіричних даних. Критики також зазначають, що дослідження в області репаративної терапії концентруються майже виключно на чоловічій гомосексуальності, рідко приймаючи в розрахунок жіночу і демонструючи тим самим ще більшу упередженість.

Нарешті, репаративну терапію критикують за відсутність рецензій з боку колег і за той факт, що звіти по ній публікуються виключно в тих виданнях, які також не рецензуються колегами і мають стійку гомонегативну репутацію, наприклад, журнал «Psychological Reports»[8].

У деяких американських штатах репаративна терапія заборонена законом[9].

Історія

Ідея зміни сексуальної орієнтації людини не нова. Вона виникла приблизно в той же час, коли психологія оформилася в окрему науку. Розцінюючи гомосексуальність як психічне порушення, психоаналіз спочатку визначав її як самостійну сексуальну орієнтацію, а потім постулював можливість її зміни[10]. Такі дослідники, як Ірвінг Бібер, Лоренс Хаттерер і Зігмунд Фрейд, намагалися «вилікувати» гомосексуальність з допомогою різних методик, включаючи аверсивну терапію, блювотні ліки, кастрацію, електрошок, лоботомію, ампутації молочних залоз тощо. Детальніше див. у статті «Гомосексуальність і психологія».

Сучасна репаративна терапія є переосмисленням більш ранніх психологічних досліджень. Її витоки лежать в теоретичних і клінічних дослідженнях доктора Елізабет Моберлі (Elizabeth Moberly), британського теолога і психолога, яка вперше запропонувала сам термін на початку 1980-х років. У своїй книзі «Гомосексуальність: нова християнська етика» («Homosexuality: A new Christian ethic»), яку часто цитують прихильники репаративної терапії, автор припускає, що гомосексуальність є результатом дії на людину зовнішніх чинників навколишнього середовища укупі з схильністю його характеру. Однак основна причина, на думку автора, криється в нездатності індивіда зблизитися зі своїм батьком, в протилежність тези фрейдистського психоаналізу про домінуючою матері. Вживаючи термін «репаративна терапія» у своїй роботі, Моберлі стверджує, що гомосексуальність — це спроба «виправити» невдалі стосунки або впоратися з ними. Моберлі не каже, що сама по собі репаративна терапія що-небудь виправляє. Подробиці див. в її книзі «Психогенез: ранній розвиток ґендерної ідентичності» («Psychogenesis: The Early Development of Gender Identity»).

Останнім часом репаративна терапія отримала широку популярність серед великих консервативних релігійних груп, особливо в США, як спосіб протистояння руху за права сексуальних меншин. Багато хто з подібних груп сприймають репаративну терапію як більш м'який спосіб висловити своє неприйняття гомосексуальності. Також репаративна терапія використовується цими групами для впливу на громадську думку і на переконання представників законодавчих органів неприпустимість «підтримки рівних прав, цивільних партнерств і прийняття законів у сфері злочинів на ґрунті ненависті»[11].

Спірність

Саме по собі питання про репаративної терапії дуже спірне та суперечливе. В істинності публічних заяв руху «ексгеїв» сумніваються різні професійні медичні організації (див. розділ «Опоненти»). Їх загальне переконання, що сексуальна орієнтація повнолітніх незмінна, у свою чергу, піддається критиці прихильників репаративної терапії.

Зазвичай дискусії з цього питання обертаються навколо традиційних аргументів за і проти гомосексуальності. Опоненти сприймають репаративну терапію як результат християнського фундаменталізму і нетерпимості до сексуальних меншин, в той час як її прихильники стверджують, що неприйняття подібної терапії викликано лише підтримкою і лобіюванням ЛГБТ-спільноти. (Докладніше дивіться у статтях: «Релігія і гомосексуальність», «Рух за права сексуальних і гендерних меншин».)

Прихильники

Найбільші і найвідоміші релігійні організації і об'єднання «ексгеїв», які виступають за репаративну терапію, — це Exodus International, NARTH, PFOX і International Healing Foundation. Ідея про можливість зміни гомосексуальної орієнтації на гетеросексуальну також є частиною філософії естетичного реалізму, заснованої поетом Ілаєм Сігелом. У 1970-ті — 1980-х роках організація Aesthetic Realism Foundation (Фонд естетичного реалізму) пропонувала позбутися від гомосексуальності шляхом вивчення цієї філософії[12].

За застосування конверсійної терапії також виступають різні релігійні групи, які пропагують традиційні сімейні цінності, такі як «Family Research Council» і «Focus on the Family».

Опоненти

Застосування репаративної терапії засуджується більшістю професійних медичних і психологічних організацій.

У їх числі в США:

  • Американська психіатрична асоціація
  • Американська педіатрична академія
  • Американська медична асоціація
  • Американська психологічна асоціація
  • Американська асоціація консультантів
  • Національна асоціація шкільних психологів
  • Національна асоціація соціальних працівників та інші.

В інших державах у їхньому числі:

  • У Великій Британії Королівська колегія психіатрів[13]
  • У Бразилії: Федеральний рада психологів[14]
  • В Австралії: Австралійське психологічне суспільство[15]
  • У Німеччині репаративна терапія засуджена деякими членами Федерального уряду[16].

На запитання: «чи Можна змінити сексуальну орієнтацію за допомогою терапії?» Американська психіатрична асоціація (АПА) відповідає наступним чином:

«Ні. Хоча більшість гомосексуалів успішні і щасливі у своєму житті, деякі гомо- або бісексуально-орієнтовані люди виявляють бажання змінити свою орієнтацію допомогою терапії в результаті тиску з боку членів своєї родини або релігійної групи. Реальність полягає в тому, що гомосексуальність не є захворюванням. Вона не вимагає лікування і не піддається зміні»[17].

У 1999 році ряд американських професійних об'єднань психологів, педагогів та соціальних працівників, в число яких увійшли Американська педіатрична академія, Американська асоціація консультантів, Американська психологічна асоціація і інші, виступили з такою спільною заявою про репаративної терапії:

Найбільш важливий факт про таких методах «терапії» полягає в тому, що вони ґрунтуються на розумінні гомосексуальності, яке було відкинуто всіма основними медичними психіатричними професійними організаціями. <...> Незважаючи на загальний консенсус найбільших медичних, психологічних і психіатричних професійних асоціацій про те, що гетеросексуальність, так і гомосексуальність є нормальними проявами людської сексуальності, деякі політичні та релігійні організації роблять спроби змінити сексуальну орієнтацію шляхом терапії і агресивно рекламують їх широкій публіці. Однак такі спроби можуть наносити серйозної шкоди підліткам і молодим людям, так як вони представляють думку, що сексуальна орієнтація молодих лесбійок, геїв і бісексуалів є психічною хворобою або розладом, а нездатність змінити свою сексуальну орієнтацію зображують як особисту або моральну неспроможність[18].

Відомий принаймні один випадок, коли лікар втратив  ліцензію на медичну практику через застосування репаративної терапії у відношенні неповнолітньої дитини, яка проводиться на вимогу його батьків, у той час як згоду на лікування самої дитини не було отримано[19].

Застосування репаративної терапії протистоять такі глобальні організації із захисту прав меншин, як GLAAD, Stonewall і Outrage.

Деякі релігійні організації, такі як «The Interfaith Alliance», «New Ways Ministries» і «People for the American Way», також не підтримують застосування подібної терапії.

У 2013 році релігійна організація Exodus International, яка  раніше практикувала  репаративну терапію, відмовилася від неї і вибачилася перед гомосексуалами[20].

Термінологія

Терміни, які використовуються для опису репаративної терапії, вельми суперечливі. Опоненти воліють використовувати термін «конверсійна терапія».

Сексуальна орієнтація

Основне протиріччя полягає у відповіді на питання, є чи сексуальна орієнтація вродженою.

Прихильники репаративної терапії впевнені, що гомосексуальність — це не стабільна сексуальна орієнтація, а емоційне чи психічне порушення, які можна виправити, отже, гомосексуальність потрібно перекласифікувати саме таким чином. Прихильники терапії[хто?] позначають подібне порушення як «розлад у вигляді одностатевого потягу» (SSA — same-sex attraction), відокремлюючи його таким чином від стабільної або вродженої сексуальної орієнтації.

Зазвичай опоненти репаративної терапії переконані, що сексуальна орієнтація незмінна, і тому така терапія в будь-якому випадку буде неефективна, даючи в той же час легконавіюваним людям помилкові надії на «лікування». Деякі опоненти погоджуються з тим, що сексуальна орієнтація може змінюватися[21], однак, незважаючи на це, піддають сумніву наявність якогось морального імперативу для подібних спроб, а також висловлюють побоювання, що в результаті терапії загальне благополуччя пацієнта навряд чи істотно покращиться, і тому вважають, що репаративна терапія марна.

Науковий базис

Успіхи або невдачі репаративної терапії іноді використовуються як аргументи в публічних дискусіях за і проти гомосексуальності. Останнім часом з'явилося безліч самостійних публікацій з боку репаративних терапевтів і «ексгей» організацій, що описують окремі випадки переорієнтації з імовірністю успіху від 30 % до 70 %.

Опоненти ставлять під сумнів подібні результати і відповідають, що багато з цих дослідних і терапевтичних груп не роблять чітке розходження між гомосексуальною поведінкою і орієнтацією (див. біологія і сексуальна орієнтація), а також не беруть до уваги той факт, що пацієнт може бути бісексуалом і, наприклад, в результаті переконання повністю обмежує свою статеву активність відносно партнерів своєї статі. Більшість  подібних досліджень, які проведені групами репаративних терапевтів, відстежують лише короткі періоди часу; існує дуже незначна кількість робіт, в яких оцінюється довгостроковий ефект терапії і тривалість успішної переорієнтації.

Нарешті, опоненти критикують визначення успіху терапії, що дають репаративні терапевти: багато хто з пацієнтів, як і раніше відчувають одностатеві потяг або практикують утримання від будь-яких статевих контактів, в той час як їх орієнтація залишається незмінною. Обидва подібних результати репаративні терапевти вважають успішними, «частковою» переорієнтацією[22]. Вони кажуть, що доказів неефективності терапії немає і що подібна варіативність успіху не повинна розглядатися як повна неспроможність терапії.

Опоненти також підкреслюють, що недостатність емпіричних даних демонструє експериментальний або псевдонауковий характер методик репаративної терапії, для яких відсутнє необхідне наукове обґрунтування. Результати подібних методик публікуються не в рецензованих колегами журналах, а в засобах масової інформації та в Інтернеті. Також в процесі подібних досліджень використовується невипадкова вибірка пацієнтів, а результати багато в чому покладаються на суб'єктивні відчуття пацієнтів або власні оцінки терапевтів, які можуть страждати від необ'єктивності зважаючи соціальної упередженості.

Американська психіатрична асоціація (АПА), яка в 1973 році прийшла до висновку, що гомосексуальність не є психічним захворюванням, зробила в 1998 році офіційну заяву, схвалену Радою опікунів, що не існує строгих наукових підтверджень «ефективності або шкоди» репаративної терапії і що конверсійні терапевти досі не надали будь-яких строго наукових досліджень для підтвердження випадків лікування своїх пацієнтів... Нещодавні зусилля по репатологізації гомосексуальності, висвітлені в ЗМІ, частіше всього проваджені не строгими науковими чи психіатричними дослідженнями, а релігійними і політичними силами, протистоять придбання геями і лесбійками всієї повноти громадянських прав». В кінці своєї офіційної заяви АПА рекомендує етичним лікарям-практикам «утриматися від спроб змінити сексуальну орієнтацію пацієнта, пам'ятаючи про найпершої заповіді медика „не нашкодь“» (див. розділ «Потенційний ризик»)[23].

Репаративні терапевти відповідають на критику з боку основних професійних організацій твердженням про те, що їх опозиція професійного і медичного співтовариства викликана різними політичними силами, що діють зсередини співтовариства. Лікарі кажуть, що в таких несприятливих умовах наукові докази, що підтверджують випадки «лікування», отримати важко, оскільки політичний тиск з боку різних організацій, зокрема з боку політичних груп боротьби за права геїв, настільки сильний, що будь-які спроби як слід протестувати і досліджувати дане питання на корені припиняються з боку АПУ та інших значущих в цій сфері організацій[24][25].

Звіт Спітцера

У травні 2001 року  Роберт Спітцер, який брав участь раніше в процесі депатологізації  гомосексуальності як психічного розладу, представив свою роботу з репаративної терапії на черговому з'їзді АПУ. У ній стверджувалося, що 66 % чоловіків і 44 % жінок з групи випробовуваних знайшли «задовільні гетеросексуальні функції» в результаті такого втручання в психіку[26]. Робота Спітцера широко використовувалася прихильниками репаративної терапії як свідчення успіху терапії і перший крок до її офіційного визнання і легалізації.

АПА негайно випустила офіційне спростування цієї роботи, зазначивши, що вона не піддалася рецензування з боку колег. У документі АПА говорилося, що «не існує опублікованих наукових доказів, що підтверджують ефективність репаративної терапії як засіб для зміни сексуальної орієнтації людини»[27].

Через два роки Спітцер опублікував свою роботу в журналі «Archives of Sexual Behavior». Факт публікації викликав скандал, в результаті якого один зі спонсорів відмовився надавати виданню подальшу спонсорську підтримку. Робота була розкритикована по ряду положень, включаючи невипадкову вибірку випробовуваних і нечіткий критерій для визначення «успіху»[28]. Критики стверджували, що робота покладається на вибірку випробовуваних, зроблений самими репаративними терапевтами, що не було проведено випадкової вибірки, наявна вибірка була занадто мала, а випробовувані були захисниками «ексгеїв», які могли бути упередженими на користь репаративної терапії, а також що 60 % випробуваних раніше були відомі як мають бісексуальну орієнтацію. Серед слабких сторін роботи критики відзначали також відсутність подальшого контрольного дослідження для визначення довгострокової дії переорієнтації[29].

Згодом Спітцер зробив заяви, що ставлять під сумнів результати його власної роботи. На запитання щодо збору даних про 200 пацієнтах протягом 16 місяців і відсоток успішних результатів терапії Спітцер відповідав, що знадобилося майже півтора року, щоб знайти всього 200 охочих взяти участь у дослідженні, тому реальне загальне число гомосексуалів, які могли б успішно «переорієнтуватися у гетеросексуалів», швидше за все, «вкрай мале». Автор роботи також зазначав, що учасники дослідження були «аномально релігійні».

Пізніше Спітцер заявив: 

«Я припускав, що результати моєї роботи будуть трохи невірно витлумачені, однак я не очікував, що деякі ЗМІ будуть стверджувати, що робота аналізувала питання вибору гомосексуальності. Зрозуміло, ніхто не вибирає, бути йому гомо- або гетеросексуальним. Я припускав і попереджав, що було б помилкою інтерпретувати мою роботу як затверджувала, що гомосексуали з високою мотивацією можуть змінитися. Я підозрюю, що переважна частина геїв, навіть якщо вони хотіли б, не змогли б досягти істотних змін в своєму сексуальний потяг і фантазіях, а також отримувати задоволення від гетеросексуальних контактів, як це стверджували мої випробовувані. Я також виступав проти використання результатів роботи в якості виправдання тиску на геїв, використовуваного для нав'язування їм терапії, в якій вони не зацікавлені, і я вже чув про багатьох інцидентах, коли подібне відбувалося » [30].

Слід зазначити, що У 2012 році Спітцер визнав, що критики його теорії виявилися праві, і гомосексуали не можна зробити гетеросексуалом. Він визнав, що результати його досліджень, в яких узяло участь всього 200 чоловік, причому багато з яких були направлені організаціями «колишніх геїв», не можуть бути об'єктивними[31].

Дослідження Шидло і Шредера

Інше дослідження з питання репаративної терапії було проведено в 2001 році Арієль Шидло (Ariel Shidlo) і Майклом Шредером (Michael Schroeder). Їх робота крім пацієнтів-прихильників репаративної терапії також розглядала і добровольців, набраних через Інтернет. В результаті дослідження було виявлено, що 88 % учасників не зазнали істотної зміни сексуальної поведінки, а 3 % стверджували, що змінили свою орієнтацію на гетеросексуальну. Інші випробувані говорили, що втратили всяке сексуальне ваблення або намагалися практикувати утримання від сексуальних контактів. Шредер стверджує, що багато випробовувані, яким не вдалося «переорієнтовуватися», відчували почуття сорому. Багато з них проходили програми репаративної терапії протягом багатьох років. Серед восьми осіб, які стверджували про зміну орієнтації (при загальному числі вибірки 202), сім з них брали участь в оплачених або добровільних ролях «ексгей» консультантів або лідерів груп, що поставило під сумнів навіть цей невеликий відсоток «успішних» переорієнтацій[32].

Потенційний ризик

Конверсійна терапія часто пропагується як корисна і безпечна. Репаративні терапевти стверджують, що допомагають справлятися людям, яким доставляють незручність небажані і наполегливі гомосексуальні думки. Терапевти також вказують на той факт, що багато хто з їхніх пацієнтів висловлювали думку, що подібні процедури не принесли їм шкоди і, хоча не досягали бажаного результату, але все ж, по всій видимості, приносили певну користь.

Однак опоненти стверджують, що не існує доказів, що репаративна терапія є безпечною, тому вона може бути потенційно небезпечною. Деякі з використовуваних і найбільш екстремальних видів терапії (включають в себе електрошокову і аверсивну терапію) мають давню історію та репутацію як психологічно і фізично небезпечні. Однак подібні методи використовуються сучасними конверсійними терапевтами лише в рідкісних випадках.

Опоненти йдуть далі і твердять, що «м'які» види терапії, такі як секулярна конверсійна терапія у вигляді консультування (співбесіди), також можуть бути небезпечними. Вони порівнюють науково не апробовані методики репаративної терапії з іншими експериментальними видами терапії, такими як «терапія відновленої пам'яті» (використовувана в недоведених випадках «шкоди від сатанинських ритуалів») і «дисоціативний розлад особистості», які мають багато спільного з репаративною терапією (тобто вони всі є експериментальними і пропагованими тільки з боку невеликого числа терапевтів і клерикалів). Є докази, що подібні види терапії заподіюють емоційне страждання, вносять нестабільність у життя людини, а також можуть стати причиною самогубства. Опоненти стверджують, що подібні види терапії використовують почуття провини і тривоги, що призводить до подальших психологічних проблем[33].

У той час як відсутні детальні наукові дослідження щодо довгострокових наслідків конверсійних терапій, в роботі Шидло і Шредера, описаної вище, виявлено, що більшість респондентів зазначали незадовільно низький емоційний і розумовий стан після застосування терапії, а також що рівні депресії, занепокоєння, зловживання алкоголю та наркотиків, а також думки про самогубство за грубими підрахунками вдвічі виростали у тих, хто проходив репаративну терапію. Особливим приводом для тривоги є відсутність підтримки з боку репаративних терапевтів і консультантів для тих пацієнтів, які виявили, що подібні програми лише посилюють психологічний дискомфорт (див. далі в розділі «Етичність»).

Етичність

У той час як професійні етичні рекомендації безпосередньо не забороняють застосування репаративної терапії, існує низка потенційних проблем, виявлених у дослідженні Шидло і Шредера (див. вище). Зокрема, це наступні чотири проблеми: по-перше, пацієнтів не можна змушувати проходити подібну терапію (багато репаративні терапевти та наближені до них мають сильні релігійні погляди, і тиск виявляється на пацієнтів саме з цих позицій). По-друге, терапевт не повинен вводити пацієнта в оману інформацією про «ймовірності успіху» будь-яких методів терапії («вірогідність успіху», декларована такими групами як Exodus International і NARTH, не підтверджується результатами робіт сторонніх дослідників). По-третє, терапевт повинен пропонувати альтернативні методи терапії тим, кому проведені методики не допомагають, або направляти їх до консультантів або терапевтам, які запропонують іншу терапію. Дуже часто нічого подібного не відбувається. І, по-четверте, консультант або терапевт повинні утримуватися від неприкритої критики професійних асоціацій, тому що пацієнт, в силу своєї професійної необізнаності, не може адекватно і критично оцінити подібну інформацію.

Тиск соціуму

Репаративні терапевти, які ведуть свою діяльність, виходячи з припущення, що гомосексуальність є психічним розладом, часто заперечують, що їх терапія є добровільною і що люди шукають допомоги через негативні аспекти, внутрішньо властиві гомосексуальності. Опоненти відповідають, що репаративні терапевти ігнорують наукові дослідження, що демонструють, що тиск з боку соціуму відіграє ключову роль у спробах людей змінити свою орієнтацію[34][35]. Опоненти заявляють, що переслідування і нападки, як і тиск з боку сім'ї, колег і знайомих, які мають забобони щодо одностатевої орієнтації[36], можуть приводити до високого рівня емоційного стресу геїв, лесбійок та бісексуалів. В таких умовах, кажуть опоненти, індивідууми відчувають, що їх єдиний вихід полягає в спробі змінити свою орієнтацію.

Звинувачення щодо підлітків

Одним з найбільш суперечливих аспектів репаративної терапії є їх сконцентрованість на підлітків-гомосексуалів, включаючи випадки, коли їх насильно змушують проходити терапію «ексгей» таборах. Увагу громадськості було залучено до цього питання після випадку з Заком (Zach), підлітком зі штату Теннессі, який опублікував в Інтернеті свій блог на знак протесту проти його примусової відправки в подібний табір[37]. Цей табір, керована релігійним приходом організації «Love in Action», згодом був закритий владою штату Теннессі після того, як з'ясувалося, що персонал табору, не має медичних ліцензій, видавав учасникам табору ліки, доступні тільки за рецептом лікаря[38].

На сайті християнської організації під назвою «Refuge», яка виступає за застосування репаративної терапії, у відповіді на часто задається питання «чи Мають батьки право насильно змушувати проходити дітей програму переорієнтації?» стверджується, що «в даний момент не існує законів, що забороняють батькам-християнам виховувати дітей відповідно до своєї віри».

Джеррі Фолвелл (Jerry Falwell), телеєвангеліст зі штату Вірджинія і лідер консервативного руху, на 30-й ювілейній Конференції свободи» християнської організації «Результат» у липні 2005 року в р. Ешвілл, штат Північна Кароліна, у своїй доповіді, згадуючи репаративну терапію, заявив, що «дозволити дитині ідентифікувати себе як гея — це те ж саме, що відпустити його грати на автостраду»[39].

Існують свідчення, що останнім часом «ексгей» групи та репаративні терапевти цілеспрямовано посилюють свою діяльність щодо молоді[40]. Більшість психологів переконані у психологічній травматичності подібних методів терапії, коли людину силоміць, проти її волі змушують проходити подібні процедури. Деякі психологи вважають, що ця обставина порушує питання про кероване добрими намірами, але спірне втручання у психіку як про таке, що заслуговує на безумовне несхвалення.

Трансгендерні та гендерно-неконформні люди

Психіатри зацікавилися гендерно-неконформними людьми в 1970-ті роки, коли багато трансгендерів та гендерно-неконформні люди почали звертатися за спеціалізованою медичною допомогою в процесі трансгендерного переходу[41]. Вважаючи, що стан, який у той час був відомий як «транссексуалізм», небажаний, психіатри розробили ряд програм, спрямованих на виявлення, вивчення і лікування дітей, які, як вони припускали, з великою ймовірністю можуть зрости транссексуальними. Такий ризик автори програм бачили для дітей, які виявляли яскраво виражену гендерно-неконформну поведінку. Репаративна терапія сьогодні продовжує широко застосовуватися до гендерно-неконформних дітей і дорослих. Її прихильники й сьогодні виправдовують її необхідністю запобігти або виправити транссексуальність, а у випадку дітей — також необхідністю запобігти гомосексуальність дитини або неприйняття його однолітками[42]. Репаративна терапія гендерно-неконформних дітей, як правило, ґрунтується на різних методиках зміни поведінки, спрямованих на обмеження гендерного вираження дитини[43].

Даних, які б доводили ефективність репаративної терапії гендерної ідентичності, не існує, і цей факт визнають навіть прихильники таких підходів. З іншого боку, результати наявних досліджень показують, що така терапія може завдавати шкоди, приводячи до придушення атипових гендерних переживань, посиленню почуття сорому, порушення стосунків з близькими і спробам суїциду. В цілому, як показують дослідження, примус людини, особливо дитини, слідувати ґендерним стереотипам, негативно впливає на психологічне благополуччя, викликаючи стрес, замикання в собі і соціальну ізоляцію[44][45]. На думку багатьох сучасних дослідників і лікарів-практиків, репаративна терапія гендерної ідентичності суперечить лікарській етиці, як і сама ідея про те, що гендерна неконформність є підставою для лікування.

Законодавчі заборони

7 грудня 2016 року парламент Мальти одноголосно прийняв закон, що забороняє застосування репаративної терапії. За «зміну, придушення і знищення сексуальної орієнтації або гендерної приналежності людини» за новим законом передбачено штраф або тюремний термін. Застосування репаративної терапії також заборонено в деяких штатах США (наприклад, у Каліфорнії і Іллінойсі)[46].

Думка російських фахівців

З 1 січня 1999 року, через 6 років після декриміналізації гомосексуальності, офіційна російська психіатрія перейшла на міжнародну класифікацію хвороб МКБ-10, прийнятої Всесвітньою Організацією охорони Здоров'я, яка не розцінює гомосексуальність як психічне відхилення. Більшість російських фахівців розглядають спроби «лікування» гомосексуальності з допомогою репаративної або іншої терапії як неспроможні і науково необґрунтовані.

Т. Б. Дмитрієва, директор Центру соціальної і судової психіатрії імені В. П. Сербської, академік РАМН, доктор медичних наук, професор, в роботі «Керівництво по судовій психіатрії» (2004) пише:

«Потенційна небезпека так званої відновлювальної терапії“ велика — можливі ускладнення у вигляді депресії, занепокоєння і саморуйнівної поведінки [...] Сучасна офіційна російська психіатрія виступає проти будь-якого психіатричного лікування, як „конверсійної“, так і „відновною“ терапії, що базується на передумові, що гомосексуальність сама по собі є психічною хворобою, або на передумові що пацієнт повинен бажати змінити свою сексуальну орієнтацію. Що ж стосується практики, то не відомо жодного випадку, щоб психіатричне або медикаментозне лікування в цій області мало позитивний результат. Сексуальні, чуттєві, емоційні переживання людини штучно можна буде змінити».

В. С. Кон, популярний російський сексолог, стверджує:

«На відміну від більшості американських психіатрів, особисто я не вважаю всі повідомлення NARTH [щодо позбавлення від гомосексуальності] обманом. Неузгодженість емоційно-романтичних (гомосоціальність) і сексуально-еротичних (гомосексуальність) почуттів і прихильностей зустрічається у чоловіків дуже часто, і підгонка одного під інше нерідко породжує непорозуміння [...] Методика Николосі схожа не стільки на науково обґрунтовану психотерапію, скільки на релігійне звернення, яке може бути в деяких випадках дуже ефективним, але з наукою не має нічого спільного»[47].

М. М. Бейлькін, російський лікар-сексолог з багаторічним стажем, кандидат медичних наук, в книзі «Гордіїв вузол сексології. Полемічні нотатки щодо одностатевого потягу», аналізує звернення 230 транс- і гомосексуальних пацієнтів в «Центрі сексуального здоров'я» за 40 років його роботи, пише:

«...існуюча думка про те, що лікування геїв обов'язково зводиться до конверсії, тобто до зміни їх статевої орієнтації на гетеросексуальну, помилкова. Всупереч вимозі пацієнта зробити його „нормальним“, його сексуальна „переорієнтація“ часто недоцільна і недосяжна [...] Буває, однак, що пацієнт, вимагаючи від сексолога, щоб той зробив його „натуралом“ (тобто чоловіком, що володіє гетеросексуальним потягом), насправді хоче чогось зовсім іншого [...] Слід зауважити, що зміна типу потягу приваблює гомосексуальних пацієнтів не настільки часто (на цьому наполягали 13,9 % пацієнтів). Не старається в цьому і сексолог: попереджаючи можливі підозри в тому, що корекція гомосексуальності — це обов'язкове нав'язування пацієнтові конверсії його гомосексуального потягу на гетеросексуальна, зауважимо, що насправді все інакше. Тиск у цьому плані частіше надає не лікар, а навпаки, пацієнт»

Посилання (англійською)

Заяви медичних і наукових організацій

Організації, які  практикують репаративну терапію

Опозиція і критика

Нейтральна позиція
  • Bridges Across the Divide посилання на цитати прихильників і супротивників конверсійної терапії

Примітки
  1. Just the Facts About Sexual Orientation & Youth // APA.
  2. Langer S. J., Martin J. I. . — Т. 21, № 1.
  3. Всемирная профессиональная ассоциация по трансгендерному здоровью. {{{Заголовок}}}.
  4. Homosexuality & Hope Booklet. Архів оригіналу за 4 листопада 2006. Процитовано 3 вересня 2017.
  5. Див. наприклад, http://exodusyouth.net/youth/documents/Student_Guide_to_Homosexuality.pdf Архівовано 11 серпня 2007 у Wayback Machine.
  6. Joseph Nicolosi, Ph.D., Reparative Therapy of Male Homosexuality, Rowman & Littlefield, 2004, ISBN 0-7657-0142-1
  7. Evelyn Hooker, «The adjustment of the male overt homosexual», Journal of projective techniques, XXI 1957, стр. 18-31
  8. Факты о журнале Psychological Reports
  9. Второй американский штат запретил репаративную терапию ЛГБТ-подростков. medportal.ru. Процитовано 22 лютого 2016.
  10. Stanford Encyclopedia of Philosophy: Homosexuality
  11. What is Reparative Therapy?. Архів оригіналу за 10 листопада 2000. Процитовано 3 вересня 2017.
  12. Sheldon Kranz (ed.). {{{Заголовок}}}.
  13. Royal College of Psychiatrists: Submission to the Church of England’s Listening Exercise on Human Sexuality. Архів оригіналу за 27 серпня 2010. Процитовано 27 серпня 2010.
  14. Correio Braziliense: Há 20 anos, a OMS tirou a homossexualidade da relação de doenças mentais: Uma conquista celebrada por organizações sociais de todo o planeta. Архів оригіналу за 19 травня 2011. Процитовано 3 вересня 2017.
  15. Australian Psychological Society: Sexual orientation and homosexuality
  16. Antihomosexuelle Seminare und pseudowissenschaftliche Therapieangebote religiöser Fundamentalisten
  17. Может ли репаративная терапия изменить ориентацию?
  18. Попытки изменить сексуальную ориентацию путём терапии
  19. EARTHA MELZER.
  20. Американские миссионеры отказались от идеи «вылечить гомосексуализм» молитвой
  21. В частности, д-р Фриц Клейн разработал так называемую «решётку Клейна», для оценки изменчивости и направленности сексуальной ориентации и утверждал, что она является «динамическим и многофакторным процессом» с изменениями в некотором локальном промежутке (Fritz Klein.
  22. Углы зрения репаративных терапевтов и их противников на исходы терапии
  23. COPP Position Statement on Therapies Focused on Attempts to Change Sexual Orientation (Reparative or Conversion Therapies), March 2000
  24. Clevenger, Ty, Gay Orthodoxy and Academic Heresy, Regent University Law Review, Vol. 14, No. 2, Spring 2002. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 3 вересня 2017.
  25. Wardle, Lynn D., When Dissent is Stifled: The Same-Sex Marriage and Right-to-Treatment Debates
  26. Can Some Gay Men and Lesbians Change Their Sexual Orientation? 200 Participants Reporting a Change from Homosexual to Heterosexual Orientation (Archives of Sexual Behavior, October 2003, p.403-417) PMID 14567650
  27. APA Reiterates Opposition to Reparative Therapy by Christopher Barillas. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 29 квітня 2019.
  28. ANALYSIS OF DR.
  29. Gregory M. Herek, Ph.D. Attempts To Change Sexual Orientation
  30. Besen W. R. Anything but straight: Unmasking the scandals and lies behind the ex-gay myth. 
  31. Американский ученый отозвал своё исследование о возможности изменения сексуальной ориентации. GayRussia. 13 квітня 2012. Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 13 квітня 2012.
  32. ERICA GOODE.
  33. Policy statement, "Homosexuality and Adolescence, " American Academy of Pediatrics, Pediatrics, 1993-OCT.
  34. Beckstead, A. «Gay is not me: „ Seeking Congruence Through Sexual Reorientation Therapy.
  35. Shildo, A. & Shcroeder, M., Changing Sexual Orientation: Does Counselling Work?
  36. “…societal ignorance and prejudice about same gender sexual orientation put some gay, lesbian, bisexual and questioning individuals at risk for presenting for 'conversion' treatment due to family or social coercion and/or lack of information.
  37. Eartha Melzer.
  38. Власти штата Теннесси закрывают христианский «экс-геевский» лагерь за лечение психических заболеваний без лицензии
  39. Eartha Jane Melzer.
  40. Активность репаративных терапевтов в отношении молодёжи. Архів оригіналу за 15 грудня 2006. Процитовано 3 вересня 2017.
  41. Bartlett, N., Vasey, P., and Bukowski, W. . — Т. 43, № 11/12.
  42. Hill, D., Menvielle, E., Sica, K., & Johnson, A. . — № 36.
  43. Ansara, Y Gavriel, and Peter Hegarty. . — № 3.
  44. Egan, S., and Perry, D. . — Т. 37, № 4.
  45. Yunger, Jennifer L.; Carver, Priscilla R.; Perry, David G. . — № 40(4).
  46. Власти Мальты запретили "лечение от гомосексуализма"// Би-Би-Си
  47. Кон И. С. О нормализации гомосексуальности // Сексология и сексопатология : журнал. — 2003. — № 2. — С. 2—12. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 3 вересня 2017.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.