Ридзинський замок

Ридзинський замок (пол. Zamek w Rydzynie) — замок, розташований у місті Ридзина Лещинського повіту Великопольського воєводства у Польщі.

Ридзинський замок
Західний фасад замку

51°47′14″ пн. ш. 16°40′15″ сх. д.
Тип шато
Статус спадщини культурна спадщина Польщіd
Країна  Польща
Розташування м. Ридзина, Лещинський повіт, Великопольське воєводство
Архітектор Józef Szymon Bellottid
Сайт zamek-rydzyna.com.pl
Ідентифікатори й посилання
Ридзинський замок (Польща)

 Ридзинський замок у Вікісховищі

Історія

Замок у Ридзині у XIX столітті, з колекції Александра Дункера

Первісний готичний замок Ридзинських було споруджено у 1403—1422 роках на штучному острові[1]. Він проіснував неповні два століття, аж до вторгнення шведів. У 1685—1695 роках, за проєктом королівського архітектора Юзефа Шимона Беллотті[2][3] або Помпео Феррарі[1] частково на мурах старого замку споруджено барокову резиденцію родини Лещинських гербу Венява. Вже тоді замок набув форми чотириповерхової, чотирикрилої споруди з внутрішнім подвір'ям та чотирма вежами по кутах[1]. Оздоблення інтер’єрів реалізував Мікеланджело Паллоні. У замковому театрі у 1687 році відбулася польська прем’єра комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич». Близько 1700 року[3] з ініціативи Станіслава Лещинського замок було перебудовано за проєктом Помпео Феррарі[2], якого Лещинський спеціально привіз із Риму. Він перебудував західне крило замку на зразок проєктів Берніні (Палаццо Барберіні, реконструкція Лувра).

У той час також постала двоповерхова бальна зала[3]. У 1707 році замок згорів[3]. Станіслав Лещинський, після невдалого переобрання, продав Ридзину у 1736[4] або 1738 році[3] прихильникові Августа III Фрідріха Олександру Сулковському[3]. Чергову перебудову, вже для родини Сулковських, було здійснено 1742—1745 роках[3]. Сілезький архітектор Кароль Марцін Франц[3], спочатку реалізуючи концепцію Помпео Феррарі, змінив декор фасадів на рококовий, заклав нові дахи та шоломи на вежах. Франц також перебудував бальну залу. У наступні роки Франц реалізував власні ідеї, в тому числі близько 1750 року створив додаткову вісь із північного боку, спорудивши будівлі стайні, возовні та офіцин[3]. У самому замку, у північному крилі, він додав центральний ризаліт, що є входом до головних сходів[3], а також побудував кам'яний міст, що з'єднує вхід з овальною площею перед господарськими будівлями. З того ж періоду (1752 рік) походять кам'яні сфінкси Яна Рімплера[3].

Архітекторами останньої великої перебудови у 1783—1796 роках стали Ігнатій Графф та Домінік Мерліні[3]. У той час було перебудовано бальну залу, а також офіцини та господарські будинки[3].

У 1916—1918 роках у замку розміщувався німецький табір військовополонених. У 1927—1928 роках (під керівництвом Стефана Цибіховського) будівлю було пристосовано до потреб гімназії[3].

З 1928 року і до початку Другої світової війни у 1939 році у замку розміщувалася гімназія-ліцей імені Сулковських[2].

Під час німецької окупації у замку розміщувалася школа Гітлер'югенду з інтернатом.

У 1945 році, відразу після визволення, замок було розграбовано і спалено до голих стін[2] червоноармійцями. Відбудову було здійснено протягом 1950—1965 років[1]. Пізніше замок передали Товариству польських інженерів та техніків механіків[3]. У 1972—1977 роках новий власник провів консерваційну реконструкцію деяких інтер'єрів, облаштувавши у замку готель з конференц-залами та рестораном. Ці функції будівля виконує донині.

Парк

На схід від замку знаходиться парк, закладений у другій половині XVII століття. Спершу парк мав регулярне планування, однак у 1783—1785 роках його було переплановано[1]. Близько 1820 року парк було перетворено на ландшафтний в англійському стилі. У парку розміщувалося багато павільйонів (включаючи оранжерею, турецький павільйон, мисливський замок), до нашого часу зберігся лише відремонтований павільйон стрільниці з 1772 року.

Легенда

Існує легенда, що раз на рік під час грозової ночі у замку відправляє месу скелет священника з міністрантами. У цій службі бере участь біла пані, яка потім сповідається, але не отримує відпущення. Згодом привиди зникають.

Світлини

Примітки

  1. Kwiatek, Jerzy. (2006). Polska : urokliwy świat małych miasteczek (вид. Wyd. 3 zaktualizowane i uzup). Warszawa: Sport i Turystyka - Muza. с. 453–457. ISBN 83-7319-993-4. OCLC 750106191.
  2. Kaczorowski, Bartłomiej. (2008-2009). Zabytki architektury polskiej (вид. Wyd. 2., zmien). Warszawa: WSiP. с. 74. ISBN 83-02-10660-7. OCLC 316854274.
  3. Szalewski, Kazimierz. (1981). Leszno i okolice : przewodnik (вид. Wyd. 1). Warszawa: Sport i Turystyka. с. 120–123. ISBN 83-217-2348-9. OCLC 9759678.
  4. Sulimierski, Filip. (1889). Słownik geograficzny królestwa polskiego i innych krajów słowiańskich X. с. 86. OCLC 256446317.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.