Роберт Страус
Роберт Шварц Страусc (19 жовтня 1918, Локхарт — 19 березня 2014, Вашингтон[1]) — американський державний діяч. Посол США в СРСР і РФ (1991—1992).
| Роберт Шварц Страусc | ||
|---|---|---|
| англ. Robert Schwarz Strauss | ||
 | ||
| Народився |
19 жовтня 1918 Локхарт | |
| Помер |
19 березня 2014 (95 років) Вашингтон | |
| Громадянство |
 США | |
| Діяльність | Дипломат | |
| Alma mater | Техаський університет | |
| Заклад | Техаський університет | |
| Посада | Надзвичайний і Повноважний Посол США в СРСР | |
| Термін | 1991-1992 | |
| Попередник | Джек Метлок | |
| Наступник | Томас Пікерінг | |
| Партія | Демократична партія | |
| Конфесія | юдаїзм | |
| Нагороди |
| |
.png.webp){kind=small}
Життєпис
Народився в сім'ї єврейських іммігрантів з Німеччині. У 1941 році закінчив юридичний факультет Техаського університету. Там він подружився з майбутнім губернатором штату Джоном Конналлі.
Після закінчення університету вступив на службу в ФБР. Як розповідав політик згодом газеті New York Times, його робота полягала в тому, щоб стежити за комуністами. Після закінчення Другої світової війни оселився в Далласі, де заснував власну справу. Спочатку невелика компанія з часом перетворилася на міжнародну корпорацію.
У 1950-ті рр. був просунутий в сенат, а після деякого часу очолив банківську комісію Техасу. Незабаром був обраний головою Демократичного національного комітету. Потім очолив виборчу кампанію Джиммі Картера, яка увінчалася успіхом.
У 1977—1979 рр. торговий представник США, в травні — листопаді 1979 р посол з особливих доручень на Близькому Сході.
Після невдалої спроби Картера на переобрання в президенти США, повернувся до своєї юридичної практики, залишаючись при цьому і в період правління президентів Рональда Рейгана і Джорджа Буша-старшого, важливим політичним гравцем у Вашингтоні.
У 1991 році обіймав посади посла США в СРСР, а потім — в Російській Федерації. Як відзначав згодом його заступник Джеймс Франклін Коллінз, він «був справжньою політичною фігурою і мав дуже добрі стосунки з президентом і держсекретарем, що дозволяло йому домагатися того, чого не міг би домогтися професійний дипломат»[2].