Розалін Картер

Елеонора з батьками і трьома молодшими сестрами жила на фермі неподалік селища Плейнз. Дитинство її проходило в ізоляції і захищеності від зовнішнього світу. Батько, Уілбі Едгар Сміт, був фермером і підробляв водієм шкільного автобуса. Також у нього була автомайстерня. Мати, Франсіс Еллет, була домогосподаркою і займалася вихованням дочок.

У шість років Розалін вперше побачила Білий дім у Вашингтоні й навіть пообідала з президентом Гербертом Гувером і його дружиною.

Коли Розалін було 13 років, батько помер від лейкемії, і вона довгий час звинувачувала себе, вважаючи, що Бог покарав її родину за їхні гріхи. Але, не знайшовши причин для Божого гніву, Розалін стала сумніватися в справедливості Всевишнього. Розалін регулярно відвідувала недільну школу, але після одруження подалася в баптисти, як і її чоловік.

У 1944 році закінчила середню школу і вступила до коледжу Соусвестенін Амерікус, де навчалася два роки. Саме там познайомилася з Джиммі Картером, на другому курсі закохалася в нього. В 1945 році Джиммі і Розалін зустрілися на пікніку, який влаштувала сестра Джиммі Рут, що знала про почуття Розалін. І саме на цьому пікніку Джиммі звернув увагу на майбутню дружину. Розалін пізніше зізналася, що як тільки вона його побачила, відразу вирішила, що Джиммі стане її чоловіком.

Побралася пара 17 липня 1946 року в церкві у Плейнзі, медовий місяць провели в будиночку друзів у Північній Кароліні. У подружжя четверо дітей — Джон Вільям (1947), Джеймс Ерл (1950), Доннел Джеффрі (1952) і Емі Лінн (1967).

У 1966 році Диммі вирішив висунути свою кандидатуру на пост губернатора Джорджії. Розалін брала активну участь у передвиборній компанії чоловіка. Ці вибори він програв, та в 1970 році повторив спробу і виграв. Розалін стала першою леді Джорджії.

У 1975 році Картер почав замислюватися про висунення своєї кандидатури на пост президента. Підтримавши наміри чоловіка, Розалін почала брати активну участь у передвиборній кампанії, агітуючи на його користь у своїх поїздках країною. Перемігши на виборах, Картер приніс президентську присягу 20 січня 1977 року.

Хоча Розалін підтримувала політичний курс чоловіка, в деяких важливих питаннях дотримувалася принципової розбіжності. Так, на відміну від Картера, вона виступала проти смертної кари і висловлювалася за право жінок самим вирішувати питання, пов'язані з вагітністю.

Розалін Картер представляла інтереси чоловіка в закордонних поїздках і на зустрічах з іноземними лідерами. У 1977 році вона відвідала у якості дипломатичного представника Латинську Америку. У 1979 році очолила делегацію в Таїланд, спрямовану на вирішення проблем, пов'язаних з камбоджійськими і лаоськими біженцями. Також вона була активним пропонентом Поправки про рівні права (законопроекту про рівні права жінок, що у результаті так і не був прийнятий).

У 1980 році Картер програв на президентських виборах Рональду Рейгану. Однак, залишивши Білий дім, Розалін Картер не залишила політику. У 1982 році вона стала співзасновницею правозахисної організації Центр Картера, а в 1987 році заснувала Інститут піклування, що зосередив роботу на турботі про людей з хронічними захворюваннями, інвалідністю, обмеженнями, пов'язаними з похилим віком та іншими проблемами.

Розалін Картер вважають однією з найпопулярніших Перших леді після Другої світової війни, вона займає п'яте місце в списку найвпливовіших дружин президентів.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Розалін Картер
• Біографія на National First Ladies' Library (англ.)
• Публікації на C-SPAN