Ромен Людмила Валентинівна

Народилася в робітничій сім'ї: Надії (Анастасії) Миколаївни та Валентина Григоровича Гудкових.

Початкову освіту отримала у школі № 11, в Ромнах, яку закінчила у 1976 році. Також закінчила музичну школу по класу фортепіано.

З 1976 по 1979 рр. проживала в білоруському місті Новополоцьк Вітебської області, де навчалася в музичному училищі на фортепіанному відділі, але тяжка професійна хвороба не дала змоги закінчити училище. Закінчила Вітебську бухгалтерську школу.

В 1980 році повернулася в Україну в рідні Ромни. Працювала контролером-оператором Роменського інформаційно-обчислювального центру, концертмейстером при Палаці піонерів.

Продовжила навчання в Сумському культосвітньому училищі на диригентсько-хоровому відділі, яке і закінчила в 1983 році. Ще на IV курсі працювала викладачем в музичній студії при БК ЧРЗ. Далі – викладач теорії та фортепіано в Низівській музичній школі, головний бухгалтер виробничо-комерційного підприємства “Січ”, засноване чоловіком Олексієм Шевченком.

Людмила Ромен була першою жінкою-РУХівкою в Сумах. Нелегально привозила з Києва перші номери рухівської газети “Відродження”. Була у складі делегації на святкуванні 500-річчя Запорізької січі, учасницею Живого ланцюга в січні 1990 року. Тому ці теми болять і звучать у поетичних творах поетеси.

Долучившись до хорового мистецтва, почала писати фортепіанні, хорові та пісенні твори. В її доробку 30 фортепіанних творів, 16 партитур для хору, більше 100 пісень на власні слова та твори українських поетів. Серед них: Олександр Олесь, Олег Ольжич, Олена Теліга, Микола Вороний, Василь Симоненко, Вадим Крищенко, Олекса Ющенко, Михайло Шевченко, Надія Степула. Дмитро Нитченко Божена Коваленко та інші.

Найбільше пісень написано на слова поетів-земляків: Івана Чумаченка, Олександра Палажченка, Миколи Данька. Анатолія Гризуна, Олександра Вертіля, Григорія Єлишевича, Ніни Багатої, Тамари Герасименко, Олексія Дерев’янка, Вадима Раєвського, Лідії Рижкової та ще багатьох.

Як композитор і виконавець власних пісень брала участь у фестивалях та конкурсах, таких як: обласний конкурс написання найкращої пісні патріотичної тематики, 1983 р., обласний відбірковий тур 1 республіканського фестивалю “Червона рута”, 1989 р., III Всесоюзний фестиваль народної творчості, 1990 р., літературно мистецьке свято “Пелюстки Ромен-цвіту”, 1997 р., Всеукраїнський фестиваль співаної поезії “Українська хвиля 2001”, обласний фестиваль козацької пісні “Дивограй”, 2003 р. та інші. У 2003 році Людмила Валентинівна стала лауреатом премії 28-го літературного конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих організацій імені Марусі Бек, нагороджена дипломом у номінації “Діячі культури з числа інвалідів – за талановитість і творчу наснагу”, диплом III ступню Всеукраїнської організації “Зорі надії”, 2003 р. Окрім праці над віршами та музикою, захоплюється ще й художнім ткацтвом та витинанкою, є учасником багатьох обласних та Всеукраїнських виставок народної творчості.

Нагороджена Почесною грамотою Голови сумської обласної ради як майстер візерункового ткацтва за вагомий особистий внесок у розвиток Української культури, вагомі творчі здобутки. У 2004 році ім’я Людмили Ромен увійшло до енциклопедичного довідника “Сумщина в іменах”. Цього ж року вона стає дипломантом першої премії в обласному конкурсі, присвяченому 60-річчю утворення Сумської області за поетичний текст твору до пісні “Величальна Сумщина”, дипломантом першої премії за найкращий поетичний твір у міському відкритому конкурсі “Рідне місто моє”, присвяченому 350-літтю міста та дипломантом третьої премії у цьому ж конкурсі за пісню “Квітнуть сумські каштани” на власні слова і музику. Також за свій вклад у розвиток мистецтва рідного краю відзначена Дипломом учасника III обласної виставки-вернісажу “Жінка може все” 2006 р., Грамотою відділу культури Сумської міської ради, 2005 р., Дипломом I ступню обласного огляду – конкурсу творчості самодіяльних поетів-піснярів та композиторів присвячену 65-річчю утворенню Сумської області, 2004 р., Грамотою Національної Спілки письменників України, Українського фонду культури, Міністерства культури та туризму. Член Національної спілки письменників України з 2001 року. З 2003 року займає посаду відповідального секретаря Сумської організації Національної Спілки письменників України.

Людмила Ромен також член такої організацій як — Асоціація діячів естрадного мистецтва. Очолює обласну жіночу організацію Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги.

Людмила Ромен часто влаштовує літературні вечори та проводить творчі зустрічі в будинках культури, бібліотеках, школах і вузах.

Я — та, що не ховалася на піч від Світу,
Я не відсиджувалася, коли громи
Трощили Душу України, крила вітер
Сердито рвав не раз, та вирвати не зміг.

Ці рядки, наведені із поетичної книги-волхвеми "Білий лебідь — лебідь Чорний".

Авторка присвячує свої вірші провісникам Української Незалежності: Геннадію Петрову, Миколі Даньку, та багатьом іншим.

У 2003 році стала лауреатом премії 28-го літературного конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих організацій ім. Марусі Бек. Лауреат літературної премії ім.О.Олеся (2009) за збірку "Злюби".

• На вітрянім вогні — Слобожанщина, 1994 р.
• Горобина ніч — колективна збірка «Тороки»,1996 р. — Собор.
• Мовчать дерева роду… — Козацький вал, 1999 р.
• Яблука з неба — Мрія 2000 р.
• Білий лебідь — лебідь Чорний, — Мрія, 2005 р. — перша книга трилогії, в якій розповідається про язичницьке відображення Всесвіту боротьбу між сонцепоклонним світоглядом, який сповідує поетеса, з гріховною цивілізацією. Описуються хліборобські вірування та обряди, звучить віра Берегині Роду у незнищенність Душі України, повернення до божественного Всесвіту Природи.
• Вірую — Мрія, 2006.
• Грім — Мрія, 2006.
• Злюби — Мрія, 2008.
• Гаряча тиша Літа — Мрія, 2010.
• Місто моєї долі. — 2017.

ПОЕТ Словами згорає, як свічка, Поет, Доточує світла в Шляхи наші зоряні. Не тільки могили. Вже й Вирій розорано. Словами згорає, як свічка, Поет. Сповзає у ніч тьми зміїний хребет. На вовчому Місяці Всесвіту холодно. Словами згорає, як свічка, Поет, Доточує світла в Шляхи наші зоряні.

Має трьох синів, онуку.