Рудзевич Олександр Якович

Походив з литовських татар. Син Якуб-аги Рудзевича, останнього гетьмана Ханської України, згодом — члена «Кримського уряду». Народився 1775 року. 1784 року його батько став російським дворянином, але невдовзі помер. За цим разом з матір'ю Фатімою прибув до Санкт-Петербургу, де був хрещений. Його хресними батьками були імператриця Катерина II та її онук Олександр Павлович.

Виховувався в Грецькому кадетському корпусі, де здобув ґрунтовну освіту. 8 квітня 1786 року зарахований сержантом до Преображенського полку. Згодом за власним бажанням його було переведено до Троцького піхотного полку на Кавказі. 1792 року звитяжив у війні проти Речі Посполитої. 1794 року брав участь у придушенні польського повстання Костюшка, відзначився у складі військ Олександра Суворова при захопленні Праги.

1804 року отримав звання полковника. 1805 року очолив Троцький мушкетерський полк. 1806 року оженився з донькою предводителя дворянства Таврійської губернії. Того ж року очолив Тіфліський мушкетерський полк. 20 квітня 1807 року він був звільнений з військової служби через проблеми зі здоров'ям. 3 грудня 1809 року він був відновлений в армії, отримав у підпорядкування 22-й полк, з яким успішно воював на Кавказі в 1810—1811 роках проти турків. 8 лютого 1811 року надано звання генерал-майора.

Брав участь у війні з Францією. У 1812 році командував полком, в 1813 році — 3-ю бригадою. За боях в Німеччині отримав звання генерал-лейтенанта. При битві за Париж захопив Монмартрські висоти. Повернувшись до Росії, став командувачем 13-ї піхотної дивізії.

У 1814—1815 роках був Новоросійським генерал-губернатором. 9 квітня 1816 року призначається начальником штабу 2-ї армії, 22 лютого 1819 року — командувачем 7-го піхотного корпусу, 8 листопада 1826 року став командувачем 3-ї піхотної корпусу. 22 серпня 1826 року він отримав звання генерала від інфантерії.

У 1828 році з початком війни проти Османської імперії, Рудзевич переправився через Дунай у Сатунова і здобув декілька фортець. За це нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість» Коли в липні вся російська армія стала наближатися до Шумлі, Рудзевич прийняв командування над її авангардом. При облозі Варни Рудзевич прикривав облогу Сілістрії з боку Шумли, а потім, перейшовши на лівий берег Дунаю, розташував свій корпус на зимових квартирах в Валахії.

За кілька місяців до початку кампанії 1829 року Рудзевич відмовився діяти під керівництвом Івана Дибича, якого був старшим у званні. Отримав нове призначення командиром 1-го піхотного корпусу.

Помер раптово на судні на шляху до нового місця служби від апоплексичного удару, діставши звістку про смерть сина Якова. Похований у своєму кримському маєтку поблизу Карасубазара.

Дружина — Марфа, донька Остафія Івановича Нотари, предводителя дворянства Таврійської губернії

Діти:

• Яків (1807—1829)
• Микола (1811—1889), генерал-лейтенант, наказний отаман Кавказького лінійного козацького війська, Костромськой губернатор
• Олександр (1813 — після 1831)
• Марія (1814—1873), фрейліна двору
• Софія (1816—1847)
• Віра (1824—1857), одружена з В. Н. Демидовим.
• Любов (1829—1909)

• И. Давидович. Рудзевич, Александр Яковлевич // Русский биографический словарь: в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
• Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 540. — ISSN 0869-20011