Рудольф Квернер

Син фермера. Освіту здобув у Дрезденському кадетському корпусі й у Військовій академії в Ганновері. Учасник Першої світової війни з серпня 1914 року. На самому початку війни узятий в полон і до грудня 1918 року перебував у французьких таборах для військовополонених.

З вересня 1919 року служив у поліції безпеки в Саксонії, а в 1920 році — в жандармерії.

У 1930—1933 роках брав участь у діяльності Гітлер'югенду. Після приходу націонал-соціалістів до влади в Німеччині в 1933 році вступив у НСДАП (квиток № 2 385 386).

З 1934 року працював у Імперському міністерстві внутрішніх справ.

У середині березня 1935 року переведений в шуцполіцію. З 1 вересня 1936 року командував шуцполіцією Гамбурга, з 1 квітня 1937 по жовтень 1940 року — інспектор шуцполіції в Гамбурзі, Бремені та Ольденбурзі.

У травні 1938 року вступив у СС. З 22 травня 1938 по листопад 1940 року — начальник штабу оберабшніта СС «Північно-Захід» (пізніше «Нордзе»).

З березня по червень 1939 року — командувач поліції порядку в Празі, організував масові арешти супротивників режиму після приєднання до Німеччини Богемії і Моравії.

З 1 листопада 1940 року — генерал-інспектор жандармерії і поліції в Головному управлінні поліції порядку. З квітня 1941 року — командир оберабшніта СС «Нордзе».

З 30 квітня 1941 по 20 квітня 1943 року — вищий керівник СС і поліції «Нордзе» (Гамбург), з 31 січня 1943 по 5 жовтня 1944 року — «Дунай» (Відень) і командир оберабшніта СС «Дунай».

З 5 жовтня 1944 року — вищий керівник СС і поліції «Центр».

Після закінчення війни Квернер був заарештований і 27 травня 1945 року, перебуваючи під вартою, наклав на себе руки.

• Лейтенант (лютий 1912)
• Гауптман поліції (1922)
• Оберст-лейтенант поліції (1933)
• Оберст (1 вересня 1936)
• Штандартенфюрер СС (травень 1938)
• Генерал-майор поліції (квітень 1939)
• Оберфюрер СС (червень 1939)
• Бригадефюрер СС (квітень 1940)
• Группенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції (листопад 1940)
• Обергруппенфюрер СС і генерал поліції (червень 1943)
• Генерал військ СС (червень 1944)

• Відзнака за просту гімнастику (1911)
• Залізний хрест 2-го класу (9 вересня 1919)
• Німецький імперський спортивний знак в сріблі (№ 5853; 18 листопада 1929)
• Почесний знак в бронзі зі срібним вінком Німецького картелю полювання і спортивної стрільби (5 січня 1931)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами (30 жовтня 1934)
• Відзнака Німецької асоціації порятунку життя в бронзі
• Німецький Олімпійський знак 2-го класу (1937)
• Пам'ятна військова медаль (Угорщина) з мечами (24 травня 1937)
• Пам'ятна військова медаль (Австрія) з мечами (5 червня 1937)
• Медаль за участь у Європейській війні (1915—1918) (19 січня 1938)
• Кільце «Мертва голова»
• Почесний кинджал СС
• Почесна шпага рейхсфюрера СС (1938)
• Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го, 2-го і 1-го ступеня (18 років) (1938)
• Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест (24 серпня 1938)
• Право носіння зіг-рун на поліцейській формі (11 вересня 1938)
• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» (21 листопада 1938)
• Йольський свічник (грудень 1938)
• Почесний знак Німецького Червоного Хреста 2-го ступеня (20 квітня 1939)
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» із застібкою «Празький град»
  • медаль (5 липня 1939)
  • застібка (4 квітня 1940)
• Залізний почесний щит 11-ї авіаційної області (29 грудня 1939)
• Почесний знак протиповітряної оборони
  • 2-го ступеня (30 березня 1940)
  • 1-го ступеня (30 січня 1943)
• Хрест Воєнних заслуг
  • 2-го класу з мечами (10 вересня 1940)
  • 1-го класу з мечами (6 січня 1942)
• Цивільний знак СС (№ 166 332; 1940)

• Залесский К. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2004. (рос.)
• Linde Apel, Hamburger Behörde für Kultur, Sport, Medien, in Zusammenarbeit mit der Forschungsstelle für Zeitgeschichte in Hamburg und der Gedenkstätte KZ Neuengamme, Hgg.: In den Tod geschickt — Die Deportationen von Juden, Roma und Sinti aus Hamburg 1940 bis 1945. Metropol, Berlin 2009.
• Ruth Bettina Birn: Die Höheren SS- und Polizeiführer. Himmlers Vertreter im Reich und in den besetzten Gebieten. Droste, Düsseldorf 1986, ISBN 3-7700-0710-7 (Zugleich: Stuttgart, Universität, Dissertation, 1985).
• Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. 2. Auflage. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 2007, ISBN 978-3-596-16048-8.
• Heinz Höhne: Der Orden unter dem Totenkopf — Die Geschichte der SS, Augsburg 1998, ISBN 3-89350-549-0.
• Beate Meyer: Die Verfolgung und Ermordung der Hamburger Juden 1933—1945: Geschichte, Zeugnis, Erinnerung, Wallstein-Verlag, Göttingen 2006, ISBN 978-3-8353-0137-5.
• Ludwig Jedlicka: Der 20. Juli in Wien, Herold-Verlag, Wien 1965. (Hauptquelle; enthält im Anhang einen eingehenden Bericht über die Ereignisse von Heinrich Kodré.)
• Karl Glaubauf: Oberst i.G. Heinrich Kodré, Ein Linzer Ritterkreuzträger im militärischen Widerstand. In: Dokumentationsarchiv des Österreichischen Widerstandes (Hrsg.), Jahrbuch 2002, S. 41-68.
• Dermot Bradley: Die Generale der Waffen-SS und der Polizei, Band 4, Osnabrück 2009, ISBN 3-7648-2595-2; S. 128—148.

• Нагороди.