Рудольф II (курфюрст Саксонії)
Рудольф II Сліпий (*Rudolf II. der Blinde, бл. 1307 — 6 грудня 1370) — 2-й курфюрст Саксонії у 1356—1370 роках.
| Рудольф II | |
|---|---|
 | |
| Народився | бл. 1307 |
| Помер |
6 грудня 1370 Віттенберг, Священна Римська імперія |
| Поховання | Церква Всіх Святих (Віттенберг) |
| Діяльність | аристократ |
| Титул | курфюрст Саксонії |
| Посада | elector of Saxonyd |
| Термін | 1356—1370 роки |
| Попередник | Рудольф I |
| Наступник | Венцель I |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Асканії |
| Батько | Рудольф I |
| Мати | Юдита Асканія |
| Брати, сестри | Elisabeth of Saxe-Wittenbergd, Agnes of Saxe-Wittenbergd, Beatrix of Saxe-Wittenbergd, Otto Herzog von Sachsend і Венцель (курфюрст Саксонії) |
| У шлюбі з | Єлизавета Гессенська |
| Діти | 1 син і 2 доньки |
Життєпис
Походив з династії Асканіїв, саксен-віттенберзької гілки. Третій син Рудольфа I, герцога Саксен-Віттенбергу, та Юдит з Бранденбурзьких Асканіїв. Народився близько 1307 року. У 1329 році після смерті старшого брата Альбрехта став спадкоємцем трону.
Замолоду виконував дипломатичні доручення батька. 1336 року оженився на представниці Гессенського дому. У 1345 році брав участь у Сторічній війні на боці французького короля Філіпа VI, зокрема в битві при Кресі, де після загибелі богемського короля Йогана Люксембурга взяв на себе командування німецькими військами. Незважаючи на те, що битва була програна, французький король подарував йому цінну реліквію — закривавлений шип, що вважався частиною тернового вінця Ісуса. Для цієї реліквії було збудовано спеціальну каплицю при церкві Всіх Святих у Віттенберзі, де вона стала місцем паломництва (й відповідно доходу герцогської скарбниці).
Коли Рудольф I став занадто старий для поїздок на засіданнях рейхстагу, він надав Рудольфу право представляти його в рейхстазі. Після смерті батька 1356 року імперський суд в Меці підтвердив права Саксен-Віттенберзької гілки Асканіїв на Саксонське курфюрство. Спільно з імперськими містами активно боровся проти загонів лицарів-розбійників. В 1358 році він знищив замок Лісніца, який був важливим центром цих лицарів.
Водночас йому довелося мати справу з претензіями Фрідріха III, маркграфа Мейсенського, на графство Брена. Рудольфу II вдалося відбити напад супротивника. Втім це протистояння погіршило фінанси, тому в 1359 році курфюрст продав місто Альштедт Гебхард XIV фон Кверфурту.
У 1360 році отримав володіння Лібенверда. 1361 року надав місту Герцберг право видобутку солі, і охороняв соляний шлях, що веде через Галле і Биттерфельд до Торгау. Того ж року обміняв у магдебурзького архієпископа Дитріх Кагельвіт замок Гаттерслабен на замок Візенбург і місто Швайніц. У 1369 році втрутився у війні за Люнебурзьку спадщину.
До кінця життя він майже повністю втратив зір і дістав прізвисько «Сліпий». У 1370 році отримав графство Барбі разом із замком Вальтернієн. Того ж року помер, не маючи спадкоємців. Володіння отримав брат Венцель I.
Родина
Дружина — Єлизавета, донька Отто I, ландграфа Гессенського.
Діти:
- Беата (д/н—* 1373)
- Єлизавета (д/н — 1353)
- Альбрехт (1371)
Джерела
- Heinrich Kühne: Die Askanier. Aus der Geschichte der sächsisch-askanischen Herzöge und Kurfürsten von Sachsen-Wittenberg, Drei-Kastanien-Verlag, Wittenberg, 1999, ISBN 3-933028-14-0
- Helga Wäß: Form und Wahrnehmung mitteldeutscher Gedächtnisskulptur im 14. Jahrhundert. Ein Beitrag zu mittelalterlichen Grabmonumenten, Epitaphen und Kuriosa in Sachsen, Sachsen-Anhalt, Thüringen, Nord-Hessen, Ost-Westfalen und Südniedersachsen, Edition Tenea, Berlin, 2006, ISBN 3-86504-159-0