Русинська мова на Пряшівщині

Русинська (лемківсько-пряшівська, шарисько-пряшівська) мова на Пряшівщині, у Словаччині — кодифіковані діалекти лемківського говору південно-західного наріччя української мови у Північно-східній Словаччині.

«Русиньскый язык на Словеньску (короткый нарис історії і сучасности)», Анна Плішкова, 2008 р.
«Русиньска лексіка на основі змін у правилах русиньского языка про основны і середнї школы з навчалным русиньскым языком і з навчанём русиньского языка (правописный і ґраматічный словник)», Василь Ябур, Анна Плішкова, Кветослава Копорова, 2007 р.
Див. також статті Українська мова на Пряшівщині, Пряшівщина.

Сучасне використання кодифікованих діалектів (лемківської мови у Польщі, русинської мови на Пряшівщині, намагання використовувати русинську мову на Закарпатті) замість літературної української пояснюється як політичними чинниками (відсутність культурних зв'язків з Україною, відсутність державної політики України щодо українсько-русинського населення Польщі, Словаччини, Румунії, відповідна державна політика інших країн, направлена на послаблення українського етносу), так і відродженням старої політичної ідеї початку XX ст. про існування русинів як окремого від українців народу — після того, як населення Східної Галичини у 30-х р.р. XX ст. змінило етнонім «русин» на «українець», русинами й далі називало себе лише населення окраїнних українських територій, які згодом не увійшли до української держави.

Загальний огляд

Русинами ідентифікує себе дві третини русинсько-українського населення Словаччини, українцями — третина (серед найвідоміших їхніх представників — Павло Богдан і Іван Лаба), рідною мовою русинську називають 24 тис. осіб, українську — 11 тис. осіб. Організація «Русинська оброда» ставить на меті досягнути позначки 100 тис. осіб, які записали б себе русинами під час перепису населення у Словаччині у 2011 р.

Одним з поглядів щодо причин відродження «неорусинського» руху на Пряшівщині є такий:

«Чому русинський рух зробився «модним»?
Перша причина історична – в диспропорції між реальністю й назвою. Люди, які тут увесь час називали себе русинами, підсвідомо знайшли себе в заснованому русинському русі. Ці люди не уявляють політичного виміру русинського руху й ним не цікавляться. Друга – Україна є на Сході, де недалечко починається Азія, з якою не хочеться мати нічого спільного. Саме через орієнтацію на Захід ніхто не хоче України відвідувати, нею цікавитись. Україна для них непрестижна. Сила русинського руху слабшатиме чи зростатиме пропорційно до позицій України у світі, в європейському контексті. Після ІІ Світової війни в цьому регіоні бути німцем не було престижно, й мало хто визнавав своє німецьке походження, а з 1989 року, коли Німеччина роздавала громадянство своїм краянам, усі відразу стали німцями. Ще: українська репрезентація на Словаччині трохи застаріла. Громада не дає для молодої людини відповіді на логічне запитання: навіщо мені бути українцем?
Що стосується словацьких властей, то вони до цього питання ставляться байдуже. Вони в тім особливо не розбираються й працюють із тими, хто до них приходить по гроші. Водночас ніхто не забороняє знайти дофінансування в єврофондах».

Олесь Мушинка, етнолог з Пряшева[1]

У Закарпатті з загальної кількості населення 1,255 млн осіб (українців — 1,010 млн осіб), русинами продовжують називати себе 10,1 тис. осіб[2].

Серед чотирьох «русинських» мікромов три — бачвансько-русинська (бачвансько-сримська, паннонська), русинська на Пряшівщині (лемківсько-пряшівська, шарисько-пряшівська) та лемківська у Польщі (лемківсько-горлицька) — є кодифікованими у 90-х р.р. XX ст., а «підкарпаторусинська» (русинська на Закарпатті) не є кодифікованою і являє собою масив українських говорів — середньозакарпатського, лемківського, бойківського (верховинський діалект) та гуцульського).

Приклади трьох кодифікованих «русинських» мікромов

Кодифікація

Русинська мова на Пряшівщині у Словаччині була кодифікована 27 січня 1995 р. на основі західноземплінського та східноземплінського діалектів лемківського говору української мови[3], що побутує у Словаччині (за книгою В. Ябура та Ю. Панька «Правила русиньского правопису», Пряшів, 1994 р.). Цей діалект суттєво відрізняється від говорів, що побутують на території Закарпатті, отже кодифікована русинська мова на Пряшівщині та некодифікована «підкарпаторусинська мова» на Закарпатті (тобто фактично розмовні діалекти української мови — марамороський, боржавський та ужанський середньозакарпатського говору, верховинський діалект бойківського або середньозакарпатського говору, а також гуцульський говір) є різними. 1 вересня 2005 р. кодифікований правопис було доповнено і частково змінено (що відображено у книзі В. Ябура та А. Плішкової «Русинська мова у дзеркалі нових правил для початкових і середніх шкіл з навчанням русинською мовою» (русин. «Русиньскый язык в зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка»), 2005 р.).

Русинська мова на Пряшівщині записується не лише кириличним алфавітом, але і латинкою (зокрема в альманасі «Gregokatolîc´kyj rusîňskyj kalendar´» та газеті «Časopîs Obščestva sv. Joana Krestîteľa — Artos»)[4]. Лемківський говір у Словаччині належить до «західної групи» «карпатських говорів», його рисами є, насамперед, сталий наголос на передостанньому складі та велика кількість запозичень зі словацької мови.

Русины із сусїднёй державы чітаючі русиньскый текст опублікованый на Словеньску мають чутя, же відять перед собов словеньскый текст писаный кіріліков.

Русини з сусідньої держави, читаючи русинський текст, опублікований у Словаччині, мають відчуття, що бачать перед собою словацький текст, написаний кирилицею.

П.-Р. Магочі[5]

Алфавіт
А а Б б В в Г г Ґ ґ Д д Е е Є є Ё ё Ж ж
З з І і Ї ї И и Ы ы Й й К к Л л М м Н н
О о П п Р р С с Т т У у Ф ф Х х Ц ц Ч ч
Ш ш Щ щ Ю ю Я я ь ъ
Риси лемківського говору на Пряшівщині (русинської мови у Словаччині)
Наголос
  • сталий наголос на передостанньому складі: рука, голова, з коровами.

Граматика

  • закінчення третьої особи однини та множини теперішнього часу -т: ходит, робит, сидит / ходят, робят, сидят (на території Закарпаття — ходит, робит, сидят і ходить, робить, сидять).
  • закінчення -л у третій особі однини чоловічого роду минулого часу: ходил, робил, спал (на території Закарпаття переважає закінчення -ў (на письмі -в) : ходив, робив, спав.
  • дієслова з суфіксом -ува в інфінітиві (купувати, хоснувати) при дієзміні мають форми з суфіксом -ію (купію, купієш, купіє), на території Закарпаття фіксується суфікс -ую (на сході) або -уву (на заході) (купую / купуву, купуєш, купує).
  • називний відмінок множини прикметників має закінчення -ы: стары бабы, чорны хмары, ліпшы люде.
  • в орудному відмінку однини жіночого роду іменників, прикметників та займенників закінчення -ом (від Ондави до кінця етнографічного кордону) та -ов (біля р. Лаборець та східніше): с том добром сусідом, с тов добров сусідов.
  • збіг форм орудного і місцевого відмінків однини чоловічого та середнього роду прикметників та займенників: о тым добрым (хлопови/дівчатю) — с тым добрым (хлопом/дівчатом).
  • родовий відмінок однини жіночого роду прикметників має закінчення -ой: той єдной старой (бабы), на території Закарпаття — нестягнені форми: одної старої.
  • у першій особі однини теперішнього часу дієслів закінчення -у та -м:
    • закінчення -у — *** після інфінітивної основи, що закінчується на приголосний: нести — несу, вести — веду, плести — плету.
      • після нестягнених дієслівних основ з -оя [oja], -ія [ija]: стояти — стою, бояти ся — бою ся, сміяти ся — смію ся.
      • коли інфінітивна основа має суфікс -ува/-ова, який при дієвідміні змінюється на -ій/-уй: купувати/куповати — купію/купую, голодувати/голодовати — голодію/голодую, штудувати/штудовати — штудію/штудую.
    • закінчення -м — *** у першій особі однини, коли дієслівна основа закінчується на -а (стягнення групи -аю [aju], -ає [aje]), що є типовою рисою західнослов'янських мов: чітати — чітам, падати — падам, слухати — слухам.
  • у третій особі однини теперішнього часу дієслів закінчення -ть/-т та нульове закінчення — ** закінчення -ть/-т вживаються, коли основа дієслова закінчується на голосний (у літературній українській мові можуть вживатися закінчення -є або -ть): чітати — чітать/чітат «читати — читає», падати — падать/падат «падати — падає», слухати — слухать/слухат «слухати — слухає», сидіти — сидить/сидит «сидіти — сидить», робити — робить/робит «робити — робить».
    • нульове закінчення вживається, коли інфінітивна основа дієслова закінчується на приголосний або на -е: нес-ти — несе, вес-ти — веде, плес-ти — плете, бер-е-ме — бере «беремо — бере», пер-е-ме — пере «перемо — пере».
    • у дієсловах з часткою ся, основа яких закінчується на -е, так само вживається нульове закінчення: сміяти ся — смі-є-ме ся — сміє ся «сміятися — сміємося — сміється».
    • дієслова стояти, бояти ся мають у третій особі однини закінчення -ть: стоїть/стоїт «стоїть», боїть/боїт ся «боїться».
  • існують дві аналітичні форми майбутнього часу дієслів недоконаного виду — ** форма з допоміжним дієсловом быти + інфінітив повнозначного дієслова: буду ходити, буду робити, буду спати (ця форма характерна для діалектів навколо р. Лаборець),
    • форма з допоміжним дієсловом быти + дієслово у минулому часі: буду ходил, буду робил, буду спал, у множині вживаються форми на кшталт будеме ходити.
  • відсутність епентетичного [l] після губних приголосних: робю, спю, купю (але земля),
  • зникнення [і], відповідника [ɪ] в українській літературній мові, у формі імперативу: идь/ідь «йди!», роб «роби!», возь «вози!».
  • вияв другої палаталізації у формі переходу кінцевих приголосних основ іменників -к, -ґ, -г, -х у -ц, -дз, -с у називному відмінку множини: вовк — вовци «вовк — вовки», борсуґ — борсудзи «борсук — борсуки», паробок — парібци «парубок — парубки», Руснак — Руснаци «руснак — руснаки», мних — мниси.
  • вживаються енклітичні форми особових займенників мі «мені», ті «тобі», сі «собі», му «йому», ї «їй» (дай мі «дай мені», повідж ї «подивися на неї», купю ті «куплю тобі»), ня «нас», тя «тебе», ся/са/ш'а «себе», го «його», ю/єй «її».
  • форми числівників двоми/двоме, трёми/трёме вживаються з іменниками чоловічого роду: двоми хлопи, трёми прінцове, пятьме шандаре.
  • лише для частини лемківського говору на Пряшівщині характерні — ** закінчення -ті з м'яким [tʲ] на місці -ти у неозначеный формі дієслова: ходиті, робиті, спаті,
    • м'які приголосні с, з перед і (що походить з ѣ) або перед а (що походить з ę): ш'іно «сіно», ж'іл'а «зілля», бойу ш'а «боюся» — ця регіональна особливість присутня у бачвансько-русинській мікромові.
    • ствердіння кінцевих приголосних т, д, н у словах на кшталт п'ят «п'ять», ден «день».

Лексика

  • спільна лексика з північно-східнословацькими діалектами (ПСС) (і відмінна від південно-західних діалектів словацької мови ПЗС): ПСС — žito, лемківський говір — жыто, ПЗС — raž; ПСС — pšenica, лемківський говір — пшеніця, ПЗС — žito; ПСС — sosna, лемківський говір — сосна, ПЗС — borovica; ПСС — zimná (voda), лемківський говір — зимна (вода) «холодна», ПЗС — studená (voda); (узагалі північно-східнословацькі діалекти є перехідними між українською та словацькою мовами).
  • запозичення зі словацької мови слів зі сфери економіки, культури, техніки, політики, адміністрації, управління, судочинства та з інших областей: словац. občiansky preukaz → обчаньскый преуказ «паспорт», словац. členský preukaz → членьскый преуказ «членський квиток», словац. vodičský preukaz → водицкый преуказ «водійські права» (у лемківському говорі у Польщі — право ізды з пол. prawo jazdy), словац. daň → дань «податок», словац. daňový úrad → данёвый уряд «відділення збору податків, податкове відділення», словац. uznesenie súdu → узнесіня суду «рішення суду», словац. vlak → влак «потяг».
  • запозичення не лише слів, але й зворотів зі словацької мови: словац. nastúpiť do vlaku, vystúpiť z vlaku → наступити до влаку, выступити з влаку «сісти у / до потяг /-у, вийти з поїзду».
  • словакізми для назв предметів з повсякденного життя: словац. košeľa → кошуля «сорочка», словац. sako → сако «піджак», словац. chladnička → леднічка «холодильник»; словац. cukráreň → цукрарня «кондитерська».
  • запозичення словацьких суфіксів –áreň (замість -арня), -ista (замість -іст), -ička, які поступово замінюють східнослов'янські відповідники: винарень «таверна», колкарень «боулінг», гусліста «скрипаль», фодбаліста «футболіст», хокеїста «хокеїст», чашнічка «офіціантка», доїчка «доярка».
  • церковнослов'янізми: тройуголник «трикутник».

Синтаксис

  • речення без особових займенників (риса, що зближує русинську мову на Пряшівщині (лемківсько-пряшівську) зі словацькою та польською): Робил єм там цалый день. «Я там працював цілий день».
  • Пасивні дієслівні звороти з дієсловами на ся: Страшні ся там стріляло. «Там жахливо стріляли / Там жахливо стрілялося», Тота лука ся мі тяшко косила «На тій луці мені важко косилося / Та лука мені важко косилася».
  • Схожі на словацькі конструкції без особових займенників: словац. Nevidel som tam nijaké ženy. → Не віділ єм там ниякы жены. «Я там не бачив ніяких жінок», словац. Nestarajú sa o chudobných. → Не старають ся о худобных. «Вони не піклуються про бідних». словац. Idem do školy. → Иду до школы. «Я йду до школи», словац. Idem k stolu. → Иду ґу столу. «Я йду до столу».
  • конструкції з посесивним дативом: Мама їм напекла колачів. Жена му породила хлопця. «Дружина народила хлопця». Фкрали му коня. «У нього вкрали коня».
  • послідовне вживання лише конструкції «він має», у той час, коли в українській літературній мові існує також конструкція «у нього є»: Сусід мат/мать велику загороду. «Сусід має / У сусіда є великий сад». Она не мат/мать хыжу. «Вона не має / У неї немає хати».
  • форми нит та неєст замість «немає», запозичені зі словацької мови: словац. Môjho muža niet doma. → Мого мужа нит дома. «Мого чоловіка немає вдома».
  • замість конструкцій «чути одне одного» вживається перехідне дієслово з часткою ся (в літературній українській мові таке знечення можуть приймати лише деякі дієслова, як-от «бачитися» = «бачити одне одного»): відіти ся «бачитися», чути ся «чути одне одного», ненавидіти ся «ненавидіти одне одного», помагати сі «допомагати одне одному», шкодити сі «шкодити одне одному», одпущати сі «пробачати одне одному», розуміти сі «(по)розумітися».
  • у складному реченні вживаються сполучники зі словацької мови: же «що», жебы «щоб», кебы «якби, коли б», кидь/кедь: Не знал єм, же придеш. «Я не знав, що ти прийдеш», Понагляют ся, жебы їх не застигнул доч. «Вони спішать, щоб їх не застигнув дощ». Кебы єм знал, повіл бы'м т'і. «Якби я знав, я б тобі розказав».

На письмі у русинській мові Пряшівщини від 1995 р. вживаються літери ё (ёго дївка «його донька»), ґ (в авґустї «у серпні», ґраматіка «граматика»), ї (як на місці літературного українського ї — україньскы «український», так і для позначення і, що пом'якшує попередню приголосну бісїдує «бесідує, говорить, розмовляє»), від 2005 р. також ъ як розділовий знак. Норми вживання цих літер значною мірою успадковані з желехівки 19 століття.

Досі різні видання вживають трохи відмінну орфографію (наприклад, доктор / дохтор, нёго / нього, чоловікови / чоловікові).

Використання

Русинською мовою Пряшівщини регулярно виходять підручники русинської мови («Русиньскый язык про 9. класу ОШ із навчанём русиньского языка» Яна Гриба, «Русиньскый язык про 1., 2., 3., 4. класу СШ із навчанём русиньского языка» Василя Ябура та Анни Плішкової), вийшов збірник правил правопису «Русиньскый язык у зеркалі новых правил про ОШ і СШ з навчанём русиньского языка» Василя Ябура та Анни Плішкової). У 1994 р. вийшов друком «Орфоґрафічный словник русиньского языка» (видавець «Русиньска оброда», Пряшів), у 2007 р. — «Ґраматічный і правописный словник» (видавці часопис «Русин» і «Народны новинкы», Пряшів).

Греко-католицьким священником зі Словаччини Франтішком Крайняком кирилицею та латинкою було видано у 1992 р. у Пряшеві «Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы діти», у 1999 р. у Меджилабірцях «Євангелія на неділі і свята цілого року» та у 2003 р. у Меджилабірцях «Євангеліє од св. Йоана».

Русинською мовою Пряшівщини (різною орфографією) видаються такі часописи: тижневик «Народны новинкы», культурно-християнський часопис «Русин», двотижневик «InfoРусин», «Časopîs Obščestva sv. Joana Krestîteľa — Artos», «Русиньскый народный календар», «Русиньскый літературный алманах» і «Gregokatolîc´kyj rusîňskyj kalendar´»/ «Ґрекокатольцькый русиньскый календарь».[4], ведуться програми радіостанції «Патрія».

Словацькі лінгвісти Анна Плішкова, Василь Ябур та Кветослава Копорова публікують підручники та нормативні довідники з пряшівського діалекту русинської мови. Їхні погляди на граматику та правопис відрізняються від нормативів Гарайди, який підтримує редактор русинської Вікіпедії Ігор Керча.

Приклад русинської мови Пряшівщини, Словаччина

Примітки
  1. Terra Пряшівщина. (укр.)
  2. Про кількість та склад населення Закарпатської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року Архівовано 30 квітня 2009 у Wayback Machine.. (укр.)
  3. Правобережні села ріки Цірохи по ріку Удаву, по лінії сел Пихні, Пчолине, Гостовиці, Осадне, Паризівці, Нехваль Полянка, Вишня Яблінка.
  4. Акцептація норматівності у русинській публіцистиці в Словаччині. (русин.)
  5. Русинська мова: дотеперішні досягнення та завдвння на майбутнє. (русин.)
  6. Ujko Vasyľ ….
  7. З сайту «Академії русинської культури у Словацькій Республіці». (русин.)

Посилання
Русинська мова на Пряшівщині
Українська мова на Пряшівщині
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.