Рух Сонця і планет по небесній сфері

Коли Сонце знаходиться в точці весняного рівнодення, його пряме піднесення і схилення дорівнюють нулю. З кожним днем пряме сходження і схилення Сонця збільшуються, і в точці літнього сонцестояння пряме піднесення стає рівним 90° (6^h), а схилення досягає максимального значення +23°26'. Далі, пряме піднесення продовжує збільшуватися, а схилення зменшується і в точці осіннього рівнодення вони приймають значення 180° (12^h) і 0°, відповідно. Після цього, пряме піднесення, як і раніше, збільшується і в точці зимового сонцестояння стає рівним 270° (18^hе), а схилення досягає мінімального значення -23°26', після чого знову починає рости.

Під час видимого руху нижніх планет у них відбувається зміна фаз, як у Місяця і в період проходження планети між Землею і Сонцем їх видима фаза зменшується до 0%. Фазовий кут відповідно змінюється від 0° до 180°.

Натомість при видимому рух верхніх планет зміни фаз у них відбуваються лише у незначних межах, тим менших чим далі планета віддалена від Сонця. Максимального значення фаховий кут набуває тоді, коли Земля щодо цієї планети перебуває у найбільшій елонгації[1]. Для Марса максимальний фазовий кут дорівнює 47°[2], Юпітера - 12°, Сатурна - 6°, Урана - 3°, Нептуна і Плутона - 2°[3]

В своєму русі по небесній сфері Меркурій і Венера ніколи не йдуть далеко від Сонця (Меркурій — не далі 18° — 28°; Венера — не далі 45° — 48°) і можуть перебувати або на схід, або на захід від нього. Момент найбільшого кутового видалення планети на схід від Сонця називається східною або вечірньої елонгацією; на захід — західною або ранкової елонгацією.

При східній елонгації планету видно на заході незабаром після заходу Сонця. Рухаючись зі сходу на захід, тобто зворотним рухом[4] (в астрології використовується термін — «ретроградним рухом»[5]), планета спочатку повільно, а потім швидше, наближається до Сонця, поки не ховається в його променях. Цей момент називається нижнім сполученням (планета проходить між Землею і Сонцем). Через деякий час стає видно на сході незадовго до сходу Сонця. Продовжуючи зворотний рух, вона досягає західної елонгації, зупиняється і починає рухатися з заходу на схід, тобто прямим рухом, наздоганяючи Сонце. Наздогнавши його, вона знову стає невидимою — настає верхнє сполучення (в цей момент Сонце опиняється між Землею і планетою). Продовжуючи прямий рух, планета знову досягає східної елонгації, зупиняється і починає зворотний рух — цикл повторюється.

Видиме із Землі переміщення Марса щодо зірок у 2003 році. Зворотний рух Марса тривав з 31 липня по 30 вересня[6]. У середині відповідної дуги, 28 серпня, відбулося протистояння Марса (Велике)[7].

У верхніх планет також чергуються прямий і зворотний рух. Коли верхню планету видно на заході незабаром після заходу Сонця, вона рухається по небесній сфері прямим рухом, тобто в ту ж сторону, що і Сонце. Однак швидкість руху верхньої планети по небесній сфері завжди менше, ніж у Сонця, тому настає момент, коли воно наздоганяє планету — відбувається сполучення планети з Сонцем (Сонце при цьому опиняється між Землею і планетою). Після того, як Сонце обжене планету, її стає видно на сході, перед сходом Сонця. Швидкість її прямого руху поступово зменшується, планета зупиняється і починає переміщатися серед зірок із сходу на захід, тобто зворотним рухом. В середині дуги свого назаднього руху планета знаходиться в точці небесної сфери, протилежної тій, де в цей момент перебуває Сонце. Це положення називається протистоянням (Земля знаходиться між Сонцем і планетою). Через деякий час планета знову зупиняється, змінює напрямок свого руху на прямий — і цикл повторюється.

Розташування планети на 90° на схід від Сонця називається східною квадратурою, а на 90° на захід — західною квадратурою.

Планети мають такі середні величини дуг попятных рухів: Меркурій — 12°, Венера — 16°, Марс — 15°, Юпітера — 10°, Сатурна — 7°, Уран — 4°, Нептун — 3°, Плутон — 2°.