Рух за вільне програмне забезпечення

Основна діяльність Руху полягає в розробці програмного забезпечення. Крім всього іншого, Рух категорично відкидає власницьке програмне забезпечення, відмовляючись інсталювати програмне забезпечення, що не дає їм свобод вільного програмного забезпечення. Згідно зі Столменом, «Єдина річ у сфері у сфері програмного забезпечення, яка гірша за несанкціоновану копію платної програми — це санкціонована копія цієї програми, бо крім того, що вона завдає тієї ж шкоди усій спільноті користувачів, зазвичай розробник, розсадник цього зла, ще й отримує від неї прибуток».

Деякі послідовники Руху займаються публічними виступами та доповідями на конференціях, що стосуються програмного забезпечення, щоб підвищити рівень обізнаності про свободу програмного забезпечення. Це вважається важливим, оскільки люди, що використовують вільне програмне забезпечення, але не знають, що воно вільне, можуть пізніше замінити його власницьке не-вільними аналогами чи встановити додаткове програмне забезпечення, що не є вільним.

Маргарет С. Еліот, дослідник Інституту програмного забезпечення при Каліфорнійському університеті в Ервайні, не лише підкреслює ту користь, що її приносить Рух за вільне програмне забезпечення, вона стверджує, що необхідно давати кожній людині рівні можливості використовувати Інтернет, виходячи з припущення, що комп'ютер доступний кожному. Згідно з Еліот, відколи світ став більш прив'язаним до рамок технологій та їх розвитку, створення «вибіркового» інтернету, що дозволятиме вільно користуватись мережею лише деяким людям, є повною нісенітницею. Багато дослідників, що дбають про підвищення рівня обізнаності про Рух, кажуть, що якщо ми хочемо жити в більш відкритому світі, який підтримується комунікаціями і глобальною співпрацею, ми всі повинні стати на захист позицій вільного програмного забезпечення.

У 1998 році, коли стало відомо, що Netscape зробить свій популярний веб-переглядач вільним, було проведено стратегічне засідання з метою розробити потужніше економічне обґрунтування для вільного програмного забезпечення, що зосереджуватиметься в першу чергу на технологіях, а не на політиці.[11] Після цього Ерік Реймонд та Брюс Перенс започаткували Open Source ініціативу (англ. Open Source Initiative, OSI), щоб популяризувати термін «відкрите програмне забезпечення» як альтернативу «вільному програмному забезпеченню». OSI хотіли позбутись непорозуміння в термінології, крім того, деякі член OSI не погоджувалися з позицією вільного програмного забезпечення, що подавала власницьке програмне забезпечення як щось неетичне, а то й взагалі як соціальну проблему. Натомість, вони стверджували, що open-source є лише вищою формою розробки програмного забезпечення[12]. Останнє стало поглядом таких людей, як Ерік Реймонд та Лінус Торвальдс, в той час як Брюс Перенс стверджує, що open-source мав лише популяризувати вільне програмне забезпечення у формі нового бренду і навіть закликав повернутись до базових етичних принципів[13].

Деякі захисники вільного програмного забезпечення використовують термін «вільне та відкрите програмне забезпечення» (англ. free and open-source software, FOSS) як форму компромісу, стягуючи докупи філософію двох течій задля єднання захисників обох, вільного та відкритого програмного забезпечення, у спільній праці над проектами. Деякі користувачі вірять, що оскільки компромісний термін охоплює обидва аспекти, він ідеальний для сприяння як свободі користувачів програмного забезпечення так і розбудові ідеї вищості моделі open-source розробки. Ці еклектичні погляди підсилюються ще й тим фактом, що значна більшість ліцензій, затверджених OSI, а також самопроголошених open-source програм є сумісними з формалізмами вільного програмного забезпечення.

Незважаючи на те, що деякі люди надають перевагу поєднанню вільного та відкритого програмного забезпечення ці дві течії пропагують зовсім різні ідеї та цінності. Така двозначність вперше виникла 1998 року, коли термін «відкрите програмне забезпечення» став використовуватись як заміна «вільному програмному забезпеченню». Члени спільноти вільного програмного забезпечення використовували ці два терміни для розрізнення різних видів своєї діяльності. Рух за відкрите програмне забезпечення посилається на software being open as a practical question as opposed to an ethical dilemma. Інакше кажучи, він фокусується, здебільшого, на розробці. В кінцевому підсумку, рух за відкрите програмне забезпечення вважає, що не-вільне програмне забезпечення є поганим рішенням, та все ж, цілком прийнятним.

З іншого боку, рух за вільне програмне забезпечення вважає вільні програми моральним імперативом: власницьке програмне забезпечення має відкидатись із соціальних міркувань, що лише вільне програмне забезпечення має розроблятись і вчитись працювати із завданням зробити комп'ютерні технології корисними для людства. Члени руху стверджують, що переваги вільного програмного забезпечення, незалежно від того, економічні вони чи технічні, є наслідком тих прав, якими володіють розробники та користувачі вільного програмного забезпечення. Яскравим прикладом є високий рівень довіри, як результат малоймовірності того, що вільне програмне забезпечення буде призначене для поганого поводження чи шпигування за користувачами. Водночас, переваги, що пропонуються open-source рухом були поставлені під сумнів як зсередини так і зовні руху за вільне програмне забезпечення. Не зовсім ясно, чи справді вільне та відкрите програмне забезпечення робить код більш продуктивним та менш вразливим. Дослідники Роберт Ґласс та Бенджемін Мако Хілл, статистично доводять, що, зазвичай, це не так.[14] [15]

Через багатозначність англійського слова free виникає багато плутанини, тому члени табору вільного програмного забезпечення вдаються до різноманітних порівнянь та аналогій, таких як «безкоштовне пиво — вільне мовлення» (англ. free beer — free speech), щоб зробити визначення точнішим та уникнути непорозумінь стосовно рентабельності вільного програмного забезпечення. Прикметник libre здобув прихильність деяких членів англомовного сектора руху за вільне програмне забезпечення, як такий, що однозначно передає поняття свободи, на якому базується вільне програмне забезпечення. Попри те, він використовується лише для пояснень і уточнень, тому не утворює ніякої нової течії. Насправді, у всіх мовах, де слова «вільний» на «безкоштовний» розрізняються (як от в українській), для позначення вільного програмного забезпечення використовується перший варіант. Члени Руху вважають, що попри схильність слова «free» породжувати плутанину для новачків своєю інтуїтивною двозначністю, людина, яка зрозуміє різницю між поняттями «вільний» та «безкоштовний», не робитиме помилок стосовно вільного програмного забезпечення. Вони наголошують, що поняття «open-source» також призводить до непорозумінь, оскільки багато хто вважає, що достатньо виставити вихідний код програми у вільний доступ, щоб зробити її «відкритою».[9]

Реклама в центрі Кракова: кухоль пива, тримає табличку з написом «Piwo gratis» (пол. «Безкоштовне пиво»).

	Поняття “вільна програма” відноситься до волі, а не до вартості. Щоб вірно сприймати цю концепцію, ви повинні розуміти слово “вільний” у тому сенсі, який полягає у вислові “вільне мовлення”, а не “безкоштовне пиво”.
— Офіційний сайт GNU[16]

Згідно Крістофером Кетлі, що присвятив рухові за вільне програмне запезпечення наукову главу в «Theorizing Media and Practice», перехід від руху за вільне до руху за відкрите програмне забезпечення мав негативний вплив на розвиток спільноти. Члени руху за відкрите програмне забезпечення не вважають, селективність і приватизацію програмного забезпечення неетичною. Незважаючи на те, що обидва рухи працюють задля досягнення тих самих суспільних благ, Кетлі стверджує, що, відкидання цього фундаментального принципу вільного програмного забезпечення, нівелює загальну подібність. Попри те, що рухи за вільне та відкрите програмне забезпечення мають різні цінності на цілі, коли справа доходить до практичних проектів, члени обох спільнот тісно співпрацюють.[17] Станом на 2005 рік, Річард Ґласс вважав відмінності «життєво важливими для тих, що перебувають по різні боки барикад» та водночас «маловажливими для тих, хто вивчає рух з точки зору розробки програмного забезпечення», оскільки вони «не мають великого впливу в цій галузі»..[18]

Двох найбільш видатних діячів руху, Річарда Столмена та Лінуса Торвальдса, можна вважати уособленням двох філософсько-ідеологічних течій: ціннісної та аполітичної відповідно. Як парадоксально б це не здавалося, сибіоз їхніх праць, породив цілу операційну систему, відому як GNU/Linux, або просто Linux. В суперечці щодо назви, рух за вільне програмне забезпечення відстоює назву GNU/Linux, а не просто Linux, бо GNU був давнім проектом, що ставив за мету розробку вільної операційної системи, і ядро Linux було лише останнім пазлом цієї справи^{[джерело?]}.