Різанина вірмен у Баку (1918)

Різанина вірмен у Баку — масові убивства вірменського населення міста [1] [2], що здійснювались у вересні 1918 року турецькими й азербайджанськими військами та збройними групами після взяття Баку. За різними оцінками, кількість жертв в результаті масової різні склала від 9 до 30 тис. чоловік [3] [4]. Вереснева різня являла собою помсту за масові убивства мусульманського населення Баку, здійснені радянськими військами та збройними загонами вірменської партії «Дашнакцутюн» у березні 1918 року [5] [6] [7].

Передісторія

У березні 1918 року влада у Баку була захоплена Бакинською комуною, при цьому відбулась різня мусульманського населення у березні 1918 року, здійснена більшовиками і дашнаками, що їх підтримали. Бакинська комуна почала наступ на Гянджу, де розташовувався уряд Азербайджану. Війська Бакинської ради, що складались переважно з вірмен, займались грабежами та вбивствами населення мусульманських сіл по мірі просування у бік Гянджі. [8] Уряд АДР звернувся за допомогою до Османської імперії, з якою уклав угоду про взаємодопомогу. Розбивши під Геокчаєм армію Бакради, азербайджансько-турецька Кавказька ісламська армія взяла в облогу Баку. Влада в місті у липні перейшла до Диктатури Центрокаспія, яка звернулась по допомогу до Великої Британії, супротивниці Османської імперії у Першій світовій війні.

Британські військові, що перебували у Баку, стали свідками насилля над мусульманським населенням міста.

Різанина

На світанку 14 вересня турецька артилерія почала обстріл оборонних позицій з усіх напрямків. Турецькі війська прорвали оборону міста поблизу Вовчої брами та зайняли висоти над містом. Вночі англійські війська, а потім і уряд Диктатури Центрокаспія, що обороняли місто, втекли на кораблях з Баку. 15 вересня до Баку увійшли солдати Кавказької ісламської армії, [9] Баку був охоплений панікою, вірмени переповнили гавань, щоб уникнути різні. Регулярним військам Османської імперії не було дозволено входити до міста упродовж трьох днів, щоб нерегулярні війська, башибузуки, вчинили різню у місті та займались грабежами та мародерством. [10]

Дані про число загиблих

За даними спеціальної комісії Вірменської Національної Ради було вбито 5248 бакинських вірмен та 1500 вірменських біженців з інших регіонів Кавказу. До цієї цифри комісія додала 2249 вірмен, чиї тіла були знайдені на вулицях, але чию особу не вдалось установити, й таким чином загальна цифра досягла 8988 чоловік. За словами американського історика Фіруза Каземзаде, варто зазначити, що ці цифри були зібрані Вірменською Національною Радою, від якої навряд чи можна було очікувати об’єктивності у подібному питанні, тим не менше, враховуючи загальний перебіг подій, ці цифри не можуть бути сильно перебільшені. [11] Інші історики, зокрема Рональд Григор Сюні, Андрій Зубов наводять більш високі оцінки, до 30000 загиблих. [12]

Убивство лідерів АДР
  • 19 червня 1920, в ході операції «Немезіс» партії Дашнакцутюн з убивства організаторів геноциду вірмен, у Тифлісі вбито колишнього прем’єр-міністра Азербайджану Фаталі Хан Хойського як винуватця, на думку керівників операції, різанини вірмен у Баку у вересні 1918 року. Одночасно було поранено колишнього міністра юстиції Азербайджану Халіл-бек Хасмамедова. Убивство здійснив Арам Єрканян, другим учасником операції був Місак Кіракосян (поранений у ході акції).
  • 19 липня 1921 у Константинополі убитий колишній міністр внутрішніх справ Азербайджану Бехбуд-хан Джеваншир. Убивця — Місак Торлакян, постав перед британським військовим трибуналом, перед яким також виступили численні свідки вересневої різні. У жовтні трибунал визнав Торлакяна винним у вбивстві, але таким, що не відповідає за свої дії як здійснені у стані афекту, і вислав до Греції. [13] Інші учасники операції — Єрванд Фундукян і Арутюн Арутюнян.

Примітки
  1. «Allied with the advancing Turkish army, in September 1918 the Azerbaijani nationalists secured their capital, Baku, and engaged in a massacre of the Armenians.» Енциклопедія Британніка, стаття Азербайджан
  2. «Correspondingly, on 1 September, 14,000 Turks launched a determined offensive against the sparsely manned Dunsterforce lines in Baku, and sent another equally strong force south against Hamadan. On the morning of 14 September, the day Baku fell to the Turks, and when the massacre of Armenians commenced, Dunsterville arrived back in Enzeli, leaving behind 180 of his soldiers, dead or missing.» Timothy C. Winegard, «Dunsterforce: A Case study of Coalition Warfare in the Middle East, 1918—1919», «Canadian Army Journal», стор. 104 http://www.army.forces.gc.ca/caj/documents/vol_08/iss_3/CAJ_vol8.3_13_e.pdf Архівовано 5 березня 2009 у Wayback Machine.
  3. «The Baku Commune, 1917—1918: Class and Nationality in the Russian Revolution» Рональд Грегор Сюні, Princeton University Press, 1972 рік, стор. 337.
  4. Andreopoulos, George(1997) Genocide: Conceptual and Historical Dimensions University of Pennsylvania Press, ISBN 0812216164, стор. 236.
  5. Азербайджан і Росії. Суспільства і держави. Майкл Сміт. Пам’ять про втрати та азербайджанське суспільство. Архів оригіналу за 10 березня 2011. Процитовано 17 травня 2011.
  6. Kazemzadeh, F. The Struggle For Transcaucasia: 1917—1921, The New York Philosophical Library, 1951, p. 143
  7. Tadeusz Swietochowski. Russian Azerbaijan, 1905—1920: The Shaping of a National Identity in a Muslim Community. Cambridge University Press, 2004. ISBN 0521522455, 9780521522458
  8. Firuz Kazemzadeh. Struggle For Transcaucasia (1917—1921), New York Philosophical Library, 1951, стор. 130—131
  9. Азербайджанська Демократична Республіка (1918—1920). Армія. (Документи та матеріали). — Баку, 1998, с. 199—200
  10. «A terrible panic in Baku ensued, as the Turks began to enter the city. As many Armenians as could crowded the harbour in a frantic effort to escape the fate that they knew always accompanied a Turkish conquest.
    Regular Ottoman troops were not permitted to enter the city for two days, so that the local irregulars — bashibozuks — could perform their historic role of looting and pillaging.». Walker Christopher, ARMENIA: The Survuval of a Nation, ISBN 0709902107
  11. Firuz Kazemzadeh. Struggle For Transcaucasia (1917—1921), New York Philosophical Library, 1951, стр 143—144
  12. А.Зубов Політичне майбутнє Кавказу: досвід ретроспективно-порівняльного аналізу, журнал «Прапор», 2000, #4, http://magazines.russ.ru/znamia/2000/4/zubov.html
  13. Resistance and revenge: the Armenian … — Google Книги
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.