Саблін Валерій Михайлович

Валерій Саблін народився 1 січня 1939 року в Ленінграді в сім'ї спадкового морського офіцера Михайла Петровича Сабліна. У 1956—1960 роках навчався у Вищому військово-морському училищі імені М. В. Фрунзе, де був обраний секретарем факультетского комітету комсомолу, а в 1959 році вступив до КПРС.

Здобувши фах корабельного артилериста, у грудні 1960 року В. Саблін почав службу на Північному флоті на посаді помічника командира батареї 130-тиміліметрових гармат ескадреного міноносця проєкту 30-біс «Ожесточённый». 2 листопада 1961 року Сабліна перевели до нового місця служби на посаду командира групи управління артилерійським вогнем на новітній есмінець проєкту 56 «Сведущий». Неодноразово отримував заохочення з боку командування, проте перше його підвищення у званні було майже на рік затримано через листи, які він надіслав Микиті Хрущову, викладаючи в них свої думки про чистоту партійних рядів.

У жовтні 1963 року «Сведущий» був переведений на Чорноморський флот. Через низку причин Сабліна не влаштовувало нове місце служби і він написав кілька рапортів з проханням перевести його назад на Північний флот. Незабаром його прохання було задоволено, і в 1965 році Саблін отримав призначення на посаду помічника командира на ПЛК-25 - корабель протичовнової оборони Північного флоту.

До 1969 року Саблін продовжував службу на Північному флоті на стройових посадах і з посади помічника командира сторожового корабля надійшов в Військово-політичну академію імені В. І. Леніна. Закінчив її з відзнакою в 1973 році[3]: його ім'я було вибито мармуровій дошці серед імен інших кращих випускників академії.

Після закінчення академії 29 червня 1973 капітан III рангу В. М. Саблін отримав призначення на посаду заступника командира по політичній частині (замполітом) на ВПК «Бдительный» 128-ї бригади 12-ї дивізії ракетних кораблів Балтійського флоту. Однак поки Саблін знаходився в після академічній відпустці, з ВПК «Сторожевий» (що також входив в 128-у бригаду) був звільнений за пьянство замполіт капітан-лейтенант Подрайкін, тому по прибутті в Балтійськ 13 серпня Саблін був призначений на «Сторожевий». Незабаром після прибуття він отримав квартиру в Балтійську, і до нього приїхала дружина з сином.

ВПК «Сторожевий» був новим кораблем, його екіпаж тільки формувався. У офіцерів було багато роботи, і Саблін поки не мав можливості здійснити свій задум - використовувати бойовий корабель як «трибуну», з якої по радіо можна було б дати сигнал до початку змін в країні.

В жовтні 1974 року ВПК «Сторожевий» і ВПК «Славний» відвідали з дружнім візитом Росток на святкування 25-ї річниці утворення НДР. Після повернення з Ростока екіпаж «Сторожевого» був доукомплектований особовим складом, та 1 січня 1975 року в складі загону кораблів Балтійського флоту БПК вийшов на бойову службу в Середземне море з подальшим заходом на Кубу. В ході несення бойової служби замполіт вивчав екіпаж і поступово знайомив зі своїми поглядами і планами деяких його членів, знаходячи серед них однодумців. 1 травня 1975 року кораблі повернулися в Балтійськ. За підсумками походу командир ВПК «Сторожевий» Потульний і замполіт Саблін були нагороджені орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-ї степені.

Можливість для виступу з'явилася у Сабліна восени 1975 року, коли «Сторожевий» був спрямований на плановий ремонт в Ліепаю, але перед цим отримав наказ взяти участь у військово-морському параді в Ризі, присвяченому 58-й річниці Жовтневої революції. Деякі офіцери корабля (в тому числі старший помічник командира капітан-лейтенант Новожилов) пішли у відпустку, і їх відсутність було на руку Сабліну.

6 листопада 1975 року «Сторожевий» прибув на рейд Риги і став на зазначену йому швартову бочку, де він повинен був знаходитися до ранку 9 листопада, після чого слідувати в Лієпаю на ремонт. 8 листопада біля 19 години Саблін замкнув командира корабля Анатолія Потульного на нижній палубі. Після цього він зібрав 13 офіцерів і 13 мічманів в мічманській кают-компанії, попередньо озброївшись заряджених пістолетом, де виклав свої погляди і пропозиції. Зокрема, він оголосив, що керівництво СРСР відійшло від ленінських принципів, через що в країні процвітають бюрократизм, окозамилювання, використання службового становища в особистих цілях.

Саблин предложил совершить самовольный переход корабля в Кронштадт, объявить его независимой территорией, от имени экипажа потребовать у руководства партии и страны предоставить ему возможность выступлений по Центральному телевидению с изложением своих взглядов. На вопрос, как эти взгляды увязываются с его партийностью, он ответил, что вышел из партии и не считает себя связанным с нею. Когда его спросили, где командир корабля, он заявил, что командир находится в каюте и обдумывает его предложения…

Далі Саблін запропонував проголосувати за його пропозиції. Частина офіцерів його підтримала, а 10 виступили проти та були ізольовані. Потім Саблін зібрав команду корабля і виступив перед матросами і старшинами. Він оголосив, що більшість офіцерів на його стороні і запропонував екіпажу також підтримати його.

Плани замполіта порушив командир електротехнічної групи корабля старший лейтенант Фірсов, якому вдалося о 2 годині 55 хвилин непомітно покинути «Сторожевий» и дістатися до підводного човна, що стояв на рейді. Фірсов доповів оперативному черговому про ситуацію на кораблі, тим самим позбавивши Сабліна переваги за часом. Адже всі знали, що ВПК повинен відправитися на ремонт, і вихід корабля з порту не повинен був викликати ніяких підозр. Після втечі Фірсова розраховувати на це Саблін вже не міг, і тому він почав діяти негайно. Саблін вивів корабель з порту і направив його до виходу з Ризької затоки.

По тривозі були підняті дев'ять кораблів прикордонної охорони і Балтійського флоту, а також 668-й бомбардувальний авіаційний полк. Їх відправили навздогін за «Сторожевим» з наказом, у випадку необхідності, потопити корабель.

Після удару по кораблю бомбардувальної авіації кілька десятків матросів звільнили капітана, він піднявся на місток, прострелив ногу Сабліну і відновив командування кораблем. Саблін і його прихильники були арештовані.

Військовою колегією Верховного суду СРСР, що засідала з 6 по 13 липня 1976, визнаний винним за пунктом «а» статті 64 КК РСФСР (Зрада Батьківщини) і засуджений до смертної кари. Розстріляний 3 серпня 1976 року в Москві.

У слідчій справі зберігається вилучений під час обшуку лист Сабліна батькам, датований 8 листопада 1975 року:

«Дорогие, любимые, хорошие мои папочка и мамочка! Очень трудно было начать писать это письмо, так как оно, вероятно, вызовет у вас тревогу, боль, а может, даже возмущение и гнев в мой адрес… Моими действиями руководит только одно желание — сделать, что в моих силах, чтобы народ наш, хороший, могучий народ Родины нашей разбудить от политической спячки, ибо она сказывается губительно на всех сторонах жизни нашего общества…»

[4]

В 1994 році Військова колегія Верховного суду РФ переглянула справу Сабліна «з урахуванням нових обставин» і перекваліфікувала його з «зради Батьківщині» на статті про військові злочини (перевищення влади, непокора і опір начальству), за сукупністю яких змінила вирок на 10 років позбавлення волі. При цьому в ухвалі від 12 квітня 1994 року було вказано, что повної реабілітації Саблін і его соратник матрос Олександр Шеїн (засуджений в 1976 році до 8 років позбавлення волі) не підлягають.

• Прадід по маминій лінії — Федір Савельєвич Тюкін, кондуктор, помер в жовтні 1914 року в районі півострова Ханко (Фінляндія) разом зі всім екіпажем броненосного крейсера «Паллада».
• Батько — Михайло Петрович Саблін[5], капітан I рангу, з серпня 1948 по травень 1951 року — заступник начальника штабу Північного флоту, кавалер орденів Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни I і II ступенів, двох орденів Червоної Зірки.
• Двоюрідний брат — Леонід Іванович Саблін (1949—2012)[6] (Михайло Петрович Саблін[5] и Іван Петрович Саблін[7] — рідні брати), Печорського рибокомбінату в Нарьян-Марі, с 1993 по 1995 рік— представник в Раді Федерації від Ненецького автономного округа, с 2005 по 2008 рік — мер Нарьян-Мара.
• Двоюрідний брат — Олександр Іванович СаблІн[7], член ЦК КПРФ.

• Останній парад замполіта Сабліна (відео)
• The True Story. The Hunt For Red October (відео) (англ.)
• Исторические хроники. 77-я серия. 1975 год. Элем Климов. 30-я минута (видео)

• Повстання на броненосці «Потьомкін» в 1905 г.

• Майданов, А. Г. {{{Заголовок}}}. — «ЛИТА», 1992. — 100 000 прим.
• Балтийский мятеж. // google.ru (рос.). Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020. Проігноровано невідомий параметр |subtitle= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
• Октябрь Бар-Бирюков (1998). Расстрелянный буревестник. // magazines.russ.ru (рос.). «Знамя». Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 25 грудня 2009. Проігноровано невідомий параметр |subtitle= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
• Зенькович, Н. {{{Заголовок}}}. — ОЛМА-Пресс.
• Черкашин, Н. А. {{{Заголовок}}}. — Вече, 2007. — (Военные тайны XX века) — 4000 прим. — ISBN 978-5-9533-2414-4., ISBN 978-5-9533-2942-2
• Шигин, В. В. {{{Заголовок}}}. — Вече. — ISBN 978-5-4444-7943-8.
• Татьяна Вольтская (8 листопада 2020). „Мятежный капитан“. severreal.org (рос.). Север.Реалии (Радио «Свобода»). Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020. «8 ноября 1975 года замполит большого противолодочного корабля «Сторожевой» Валерий Саблин поднял на корабле восстание. По замыслу Саблина, оно должно было стать четвёртой русской революцией. Бунт провалился, Саблина расстреляли, а потом сделали всё, чтобы стереть даже память о его выступлении.» Проігноровано невідомий параметр |subtitle= (довідка)