Сава Рагузинський
Сава Рагузинський, справжнє прізвище Владиславич (1668—1738) — ілірійський граф (1711), родом з Боснії, негоціант і дипломат, провадив торговельні й фінансові операції в країнах Близького Сходу, Італії, в Україні і в Росії, як агент українського і російського урядів, і виконував політичні доручення останнього на Балканах.
| Сава Рагузинський (Владиславич) | |
|---|---|
| серб. Сава Владиславић Рагузински | |
 | |
| Ім'я при народженні | Сава Владиславич |
| Псевдо | Сава Лукич Рагузинський (Владиславич) |
| Народився |
16 січня 1668 Боснія |
| Помер |
17 червня 1738 (70 років) Санкт-Петербург ·старість |
| Поховання | Благовіщенська церква Олександро-Невської лавриd |
| Громадянство | Російська імперія |
| Національність | серб |
| Місце проживання | Дубровник, Стамбул, Рим, Венеція, Москва, Санкт-Петербург, Кяхта, Велика Топаль |
| Діяльність | підприємець, дипломат, негоціант |
| Відомий завдяки | як дипломат |
| Знання мов | італійська |
| Титул | граф |
| Родичі | племінники Гаврило і Мойсей Владиславичі |
| Нагороди | орден Святого Олександра Невського |
Життєпис
Місце народження Сави Лукича точно невідоме. Називають три місця. Але на назвою міста Дубровник (або Рагуза), що стала його прізвищем, вважається, що він міг народитися в Рагузі. Мав торговельні справи в столиці Османської імперії Стамбулі. Перебування в мусульманському оточенні навернуло його до спілкування з равославними з Московії. Є відомості, що він контактував з посломВасилем Голіциним та Ємельяном Ігнатовичем Українцевим і виконував його таємні доучення. Перебування на Балканах сприяло вивченню ним декількох мов. Був знайомим з Іваном Степановичем Мазепою і виконував і його дипломатичні доручення. 1703 року вперше відвідав Москву, а з 1708 року оселився там.
Хитрого і гнучкого в спілкуванні іноземця наблизив до себе московський цар Петро І. З 1711 року став представником Московії в Чорногорії та в Молдові, що була на той час силомиць приєднана до Османської імперії. В 1716—1722 роках Петро І перевів його в Рим і Венецію, де Сава Рагузинський провів низку важливих перемов. Серед делікатних доручень Сави Рагузинського — придбання і транспортування в Петербург творів мистецтва, серед яких були антична скульптура Венери, садово-паркові скульптури для садів бароко тощо. Серед клієнтів Сави Рагузинського — і військовий генерал-губернатор нової столиці — Меншиков Олександр Данилович.
Згодом був російським надзвичайним і повноважним міністром у Китаї (1725—1728), з яким підписав Буринський і Кяхтинський договори 1727 про кордони й торгівлю. Тримав на оренді українську індукту за Мазепи, експортував поташ з гетьманських буд тощо.
1710 одержав великі маєтності на Гетьманщині, сконфісковані у мазепинських емігрантів, зокрема м. Велика Топаль, Стародубського полку, де заснував першу на Лівобережній Україні парусно-полотняну фабрику (між 1718-20). Спадкоємці його володінь в Україні племінники Рагузинського — Гаврило і Мойсей Владиславичі, посвоячені з українсько-козацькою старшиною, продовжували його торговельно-промислові й фінансові підприємства в Україні до 1770-х pp., коли маєтки бездітних Рагузинських перейшли до графа П. Рум'янцева, а титул графів Владиславичів був переданий родичам Рагузинських — Папреницям, нащадки яких існували в Україні ще у другій половні 19 ст.
Див. також
- Бароко
- Російське бароко
- Мазепа Іван Степанович
- Підприємництво
- Щоденник
- Кологрівов Юрій Іванович
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Павленко Н. И. «Савва Лукич Владиславич-Рагузинский»// Сибирские огни. 1978, № 3 стр. 155—158
- Дёмин Э. В. «Соратники Петра I в Забайкалье»//Молодёжь Бурятии. 14 февраля 1978 Стр. 22
- Путевой журнал С. Л. Владиславича-Рагузинского. 1725 г.
- Русско-китайские отношения в XVIII веке. Материалы и документы. Москва, Наука 1990 г.
- Майданская Н. «Советы премудрости Саввы Рагузинского»: Русско-сербскому государственному деятелю посвящается // Библиотека. — 2011. — № 10. — С. 61-63.