Савченко Павло Григорович
Са́вченко Павло́ Григо́рович (1887–1920) — поет-символіст родом з Полтавщини, брат Якова Савченка. Автор збірки поезій «Мій сміх, моя задума. Епільоги» (Лохвиця, 1913), співробітник «Літературно-критичного альманаху» (1918). Перебуваючи спершу під впливом народницької поетики, пізніше, як символіст, був прихильником «чистого мистецтва». Розстріляний денікінцями.
| Савченко Павло Григорович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
16 (28) липня 1887 Жабки, Лохвицький район, Полтавська область | |||
| Помер |
1920 Ромни, Полтавська губернія, Українська СРР | |||
| Країна |
 Російська імперія | |||
| Діяльність | письменник, поет | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | з 1909 | |||
| Жанр | поезія | |||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Більшу частину віршів Савченка було опубліковано посмертно («Червоний вітер. Поезії», 1991).[1]
Примітки
- У низці джерел поету помилково приписано збірку російськомовних поезій «Пение пуль» (1916), яка насправді належить Порфирію Миколайовичу Савченку.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.