Сагаджія

Сагаджі́я або сага́джа (санскр. सहज, латиніз. sahaja, "те що вроджене", "природний", "спонтанний") — це стиль релігійної дисципліни в східній духовності, що виражається головним чином у народній драматургії й поезії, в якій автори без сорому глибоко поглинені містичними переживаннями і ролями їх духовних персонажів. Літературне використання цього терміну почалося у 8-му столітті н. е. північним майстром буддизму, індійським тантриком Сарахою. Поняття спонтанної духовності вводив в індуїзм натга йог Ґоракганатг. Її демонстрували баули Бенґалії своїми піснями, описувала в своїх віршах поетеса Міра Баі, писав Кабір. Просування до цієї стадії досконалості описував Ґуру Нанак, засновник традиції сикгів. Індійські поети Чандідас, Джаядева, Відьяпаті, у своїх працях описували раси або «смаки» любові і відданості, які пізніше високо оцінив Чайтанья Махапрабгу (1486-1534). Учитель Натго Махендранатг вважав, що як діти, ми природні. Такий характер потім часто стає прихованим під тиском обставин і штучних глобальних понять. Сагаджія означає розуміння і прийняття цієї прихованої сутності людини, його природи, його особистих смаків. Ця ідея резонує з ідеєю даосизму Лао Цзи, деякої практики повернення до спонтанності дитини. У вайшнавізмі деякі сагаджії в 17 столітті захопилися сексуальними практиками тантри, чим зустріли неприязнь з боку суспільства, порушуючи стриманий громадський порядок. Їм довелося піти в підпілля і тому вивчити адекватно це явище не представляється можливим. Тим не менш, більш світська версія сагаджії, задовольняється піснями і танцями, віршами та виставами, досить популярна в Бенґалії, уникаючи порушення громадського порядку. Мета вайшнавської сагаджії усвідомити свою глибоко приховану натуральну природу за допомогою певної практики медитації, описуваної коротенько так: «Потрібно думати про Крішну свідомо видаляючи будь-які інші думки, концентруватися і розмірковувати про вічні щоденні ігри Бога. Це повинно привести до трансу любові. Добре практикуючий це уявляє собі, що Радга і Крішна роблять протягом дня з перспективи його власної природної ролі, сіддга-дегі

Література

  • Arora, R.K. The Sacred Scripture (New Delhi: Harman, 1988), chapter 6: Sahaja
  • Das Gupta, Shashibhusan. Obscure religious cults (Calcutta: Mukhopadhyay, 1969)
  • Davidson, Ronald M. «Reframing Sahaja: genre, representation, ritual and lineage», Journal of Indian Philosophy, vol.30, 2002, pp45-83
  • Dimock, Edward C. Jr. "The Place of the Hidden Moon — Erotic Mysticism in the Vaiṣṇava-sahajiyā Cult of Bengal, University of Chicago Press, 1966
  • Kvaerne, Per. «On the Concept of Sahaja in Indian Buddhist Tantric Literature», Temenos, vol.11, 1975, pp88-135
  • Mahendranath, Shri Gurudev. Ecstasy, Equipoise, and Eternity. Retrieved Oct. 20, 2004.
  • Mahendranath, Shri Gurudev. The Pathless Path to Immortality. Retrieved Oct. 20, 2004.
  • Neki, J.S. «Sahaja: an Indian ideal of mental health», Psychiatry, vol.38, 1975, pp1-10
  • Ray, Niharranjan. «The Concept of Sahaj in Guru Nanak’s Theology and its Antecedents», in Medieval Bhakti Movements in India, edited by N.N.Bhattacharyya (New Delhi: Munshiram Manoharlal, 1969), pp17-35
  • Swami Tripurari,Sahajiya & Rasika,Sanga, 1999.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.