Садиба на Шовковичній, 14
Особняк Шестакова — будинок у палацовому стилі на Шовковичній вулиці, 14. Характерний зразок садибної забудови Липок на початку ХХ сторіччя.
Садиба на Шовковичній, 14 | |
---|---|
| |
50°26′39″ пн. ш. 30°31′55″ сх. д. | |
Статус | пам'ятка архітектури (охоронний номер 133) |
Країна | Україна |
Розташування | Київ |
Архітектурний стиль | неоренесанс |
Будівництво | 1911 |
Відомі мешканці | Микита Хрущов |
Адреса | Шовковична вулиця, 14 |
Ідентифікатори й посилання | |
Садиба на Шовковичній, 14 (Київ) | |
Садиба на Шовковичній, 14 у Вікісховищі |
Рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 49 від 21 січня 1986 року садиба внесена до обліку пам'яток архітектури (охоронний номер 133)[1].
Історія ділянки
У 1880-х роках сусідній із садибою генерал-губернатора маєток займав площу 1,76 гектар й об'єднував сучасні ділянки № 12-18. Власницею була дружина колезького секретаря Уляна Санковська. На території маєтку розташовувались одноповерховий дерев'яний будинок із 12 кімнатами, а також флігелі, стайні, каретні й оранжерея[2]. 19 квітня 1885 року за дарчою власником ділянок № 10, 12 і 14 став колезький асесор, доктор медицини Леонід Іванович Куцевол-Артемовський. Станом на 1893 рік у маєтку був сад на 500 фруктових дерев, а також шість столітніх лип. До садиби провели водогін й облаштовано два фонтани[3].
Забудова ділянки
1906 року нащадки доктора розпродали садибу. Ділянку № 14 придбав цукропромисловець Михайло Петрович Шестаков, директор-розпорядник цукроварень Федора Артемійовича Терещенка, з племінницею якого (Софією Куксіною) він був одружений.
1912 року на замовлення власника спорудили садибний будинок, авторство якого приписують архітектору Роберту Мельцеру[4].
1916 року Шестаков продав особняк дочці Федора Терещенка графині Наталі Уваровій, власниці сусідньої ділянки № 16[5].
У 1919 року приміщення особняка займав Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини.
1922 більшовики остаточно націоналізували особняк. У 1926 році в будинку розмістилася кафедра марксизму-ленінізму при ВУАН, згодом Інститут історії комуністичної партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. Напередодні Німецько-радянської війни в ньому оселився тодішній партійний керівник України Микита Хрущов.
З 1956 року приміщення займав Інститут історії партії ЦК КПУ, у 1991—1993 роках — прес-центр Міністерства закордонних справ України[1][6].
Архітектура
Палац — одноповерхова із цокольним півпідвалом, цегляна, тинькована, Г-подібна у плані споруда. Чоловий фасад оформлений у стилі неоренесансу. Його вісь виділена ризалітом. Ризаліт і наріжжя рустовані. Портал з півциркульним отвором декорований у формі іонічного ордера.
Будинок трохи відсунутий від червоної лінії, уздовж якої встановлено ґратчасту огорожу. Зліва розташована брама у подвір'я.
Колони портика оздоблені гірляндами. Над ними містяться ліплений фріз і трикутний фронтон. Замкові камені прямокутних вікон декоровані маскаронами. У прямокутних нішах на парапеті вміщені розетки і гірлянди. Наріжні частини увінчані вазами[1].
Галерея
- Фасад
- Маскарон
- Маскарон
- Гірлянди на колоні
Примітки
- Будинок на Шовковичній, 14, 2011, с. 2022.
- Малаков Д. Особняки Києва, 2004, с. 254.
- Малаков Д. Особняки Києва, 2004, с. 255.
- Малаков Д. Особняки Києва, 2004, с. 259.
- Малаков Д. Особняки Києва, 2004, с. 262.
- Малаков Д. Особняки Києва, 2004, с. 263.
Джерела
- Друг Ольга, Малаков Дмитро. Особняки Києва. — К. : «Кий», 2004. — 828 с.
- Малаков Дмитро, Нельгівський Юрій. Особняк Михайла Петровича Шестакова, 1912 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 2022.