Садовський Леонід Вікторович

Життєпис

Закінчив Донецьке училище культури в 1969 році, Харківський інститут культури в 1977 році, Харківський інститут мистецтв І. П. Котляревського в 1987 році (художній керівник курсу — О. С. Барсегян).

Обіймав керівні посади в різні роки в різних культурних установах.

30 років працював на кафедрах майстерності актора та режисури ХНУІ. З 1993—1995 — головний режисер Харківського театру для дітей та юнацтва.

Останні 12 років завідував кафедрою майстерності актора драматичного театру і кіно. Створив «Майстерню 55» на базі акторсько-режисерського курсу ХНУМ ім. І.П. Котляревського, яка була закріплена за 55-ою авдиторією навчального закладу, яка сповідувала принципи сучасного психологічного театру та працювала як лабораторія, яка намагається розвивати власний метод театральної освіти на базі психологічного театру, різних видів тренінгів і сучасних технік[1].

Дорогою додому 14 листопада 2020 року на Леоніда Садовського було скоєно напад, у результаті якого він отримав кілька ударів по голові. Будучи госпіталізованим до Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги, помер 16 листопада[2][3][4].

Режисерські роботи в театрі

Основні постановки в театрах України (в Харкові, Запоріжжі, Луганську, Донецьку, Сімферополі, Полтаві, Кіровограді, Одесі та ін.) і Росії:

Харківський державний академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна
  • 1988 — «Я стою біля ресторану» Е. Радзинський
  • 1988 — «Зірки на ранковому небі» А. Галін
  • 1989 — «Сцени з подружнього життя» Бергман
  • 1989 — «Цей палко закоханий» Н. Саймон
  • 1990 — «Кіт домашній середньої пухнастості» Н. Войнович
  • 1991 — «Чарівні кільця Альманзора» Т. Габбе
  • 1996 — «Склянка води» Е. Скриба
  • 2016 — «37 листівок» Майкла МакКівера[5]
Харківський академічний театр музичної комедії
  • «Любов у стилі Джаз» за п'єсою Вальтера Колло[6]
Навчальний театр ХНУІ «5-й поверх» (Театр «Майстерня 55»)
  • «Влада темряви» Л. Толстой
  • «Оркестр» Ж. Ануй
  • «Сімейне торжество» Вег
  • «Ідіот» Ф. Достоєвський
  • «В ритмі бугі» за оповіданням «Я люблю бугі-вугі» Юрія Короткова[7]
  • «Різдвяна історія» Т. Шевченка
  • «Чайка» А. Чехов
  • «Злочин і покарання» Ф. Достоєвський
  • «Три високі жінки» Е. Олбі
  • 2019, 25 січня — «Ісус Христос — суперзірка» рок-опера Тіма Райса на музику Ендрю Ллойд Веббера
  • 2019, 19 жовтня — «П'ять хвилин до нуля» за мотивами п'єси «Кінець світу» Юрія Зойфера (у виставі використовувалися зонги, текст до яких написав сам Зойфер, музику до зонгів написав випускник другого набору «Майстерні 55» Максим Авксент’єв)[1]
  • «Три сестри» за п'єсою Антона Чехова
Різні театри
  • «Валентин і Валентина» М. Рощин
  • «Лютий» М. Шатров
  • «Жорстокі ігри» А. Арбузов
  • «Скарб» Прістлі
  • «Правда, нічого крім правди»
  • «Дикий ангел» Коломієць
  • «Поговоримо про дивацтва любові» Р. Мамлин
  • «Повість полум'яних літ» А. Довженка
  • «Назар Стодоля» Т. Шевченка
  • «Людина з Ламанчі» (мюзикл) Д. Вассерман
  • «Пророк» Ст. Винниченка
  • «Алібаба і 40 листів перської базару»
  • «Ендшпіль» Беккет
  • «Шантропа» Саксаганський
  • «Ой, не ходи, Грицю» Старицький
  • «Продається динозавр»
  • «В очікуванні короля» Мольєр
  • «Конкурс» Галін
  • «Боїнг — Боїнг» М. Камолетті
  • «8 люблячих жінок» Робер Тома
  • «Чарівний голос Джельсоміно»
  • «Шельменко — денщик» Григорій Квітка-Основ'яненко
  • «Остання жінка сеньйора Хуана» Л. Жуховицкий
  • «Эквус» Шеффер
  • «Остання стрічка Креппа» Семюеля Бекета

Режисерські роботи на телебаченні
  • Короткометражний ігровий фільм «Навколо любові»
Документальні нариси на Харківському обласному телебаченні
  • 1990 — «Блиск і убогість російського театру»
  • 1991 — «Вчитель — Р. О. Черкашин»
  • 1993 — «Майстерня»
  • 1993 — «Містика в мистецтві»

Нагороди та визнання

Примітки
  1. Сергій ВИННИЧЕНКО (26 жовтня 2020). 2019 рік українського театру. Харківський часопис–2 (ua). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2021-8-1.
  2. У Харкові побили режисера Садовського. Він помер у лікарні (ua). Гордон. 16 листопада 2020. Процитовано 2021-8-1.
  3. Український режисер помер після жорстокого побиття
  4. Аліка ПІХТЕРЕВА (18 листопада 2020). У Харкові поховали режисера, який помер після нападу невідомого (ua). «Об'єктив». Процитовано 19 листопада 2020.
  5. Елена КОВАЛЬСКАЯ (3 липня 2016). Премьера в Харьковском театре: «Родителям нужно звонить не по телефону, а в дверь» (рос.). «Вечерний Харьков». Процитовано 2021-8-1.
  6. Наталья ВАСИЛЬЕВА. В Харькове попытались поставить мюзикл в формате 6D (рос.). Центр культуры и искусства. Процитовано 2021-8-1.
  7. Студенты-стиляги искали костюмы по секонд-хендам (рос.). «Вечерний Харьков». 28 березня 2016. Процитовано 2021-8-1.

Джерела
  • Мистецтво України : біографічний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 522—523. — ISBN 588-500-042-5.
  • Харківський національний університет мистецтв імені І. П Котляревського. 1917—2017 : мала енцикл. : у 2-х т. Т. 2 : Театральне мистецтво. Загальноуніверситетські кафедри і підрозділи. — Харків, 2017. — С. 326—327 : фот. — ISBN 978-617-7445-39-4.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.