Сад парадіс
Сад парадіс — особливий тип саду, який виник на Близькому Сході у VIII—VII сторіччях до н. е.
Першими сади такого типу почали закладати володарі Ассирії, для яких ритуальне полювання на лева підтверджувало право на корону, а не лише було королівським видом спорту. Правителі Ахеменідів запозичили ассирійську форму для створення садів в межах закритих королівських мисливських парків — парадісів. А згодом, вже за ахеменідським зразком, сади подібного типу почали створювати і в інших країнах — саме тому як синонім до терміну «сад парадіс» поширеним є визначення «перський сад», зокрема й для того, щоб не виникало плутанини через додаткові індоєвропейські значення слова «парадіс» (рай).
Термін «парадіс» має давньоперське походження. Початково це було одне складене слово, що означало «оточену стінами територію або сад» — від перських слів pairi (довкола) та daeza або diz (стіна, цегла або форма). Ксенофонт переклав перське слово pairidaeza у грецьке Paradeisos.[1]
Стиль та планування
Стиль саду парадіс заснований на посушливому чи напівпосушливому середовищі його місця походження. В першу чергу це виокремлення території, яка обробляється, стінами. Це дозволяє захистити від навколишнього середовища рослини, за якими доглядають та поливають. Найбільш проста й поширена форма стін — це чотирикутник, і він став одним з основних елементів саду. Іншим спільним елементом є вода, часто в каналах, ставах чи струмках, деколи у фонтанах, менш поширено — у вигляді водоспадів різних типів.
Прямокутна чи прямолінійна тематика саду поширюється і на форми для води, які часто використовуються для поділу саду на чотири частини. Таке планування є відзвуком чотирьох рік саду Едем, і багато символізму цього саду походить саме з цього зв'язку. Часто повторюваною темою садів парадіс є контраст між регулярним плануванням саду та неформальністю вільно зростаючих рослин.
Похідні типи садів
Сад парадіс є одним з декількох фундаментальних первинних типів садів, від яких походять усі сади світу, в різних комбінаціях. У найпростішій формі, сад парадіс складається з квадрату води з достатнім напором, щоб вона текла, та піднятої платформи, щоб спостерігати за водою. Спочатку на платформі був тент, потім замінений павільйоном, а тінь надають регулярно розташовані дерева, особливо ченар чи платан, периметр саду оточений стіною для безпеки та приватності. У такому pairedeza чи парадісі запахи та плоди є важливим елементом, оскільки вони утворюють символ вічного життя — дерево з джерелом біля підніжжя, від якого починається струмок.
Сад парадіс став основою багатьох садових традицій ісламу, а пізніше і Європи. Приклади садів парадіс та їх похідних можна побачити сьогодні в багатьох historic gardens Ісламських та європейських країн. На сході сад парадіс дав початок могольським садам Індії, пізнім прикладом яких є сади Тадж Махалу в Агрі. На самому заході Європи, вони найкраще відомі мощеними каменем та плиткою двориками з аркадами, басейнами та фонтанами маврської Андалусії. Вони також використані як основний дизайн для садів Версаля, що майже точно повторюють форми садів парадіс, та як натхнення для садів Лувра. Іншими прикладами є тераси багаї на горі Кармель та сади в маєтку Бахджі, обидва з яких є великими садами зі складним дизайном, що враховує будівлі цих місць.[2]
Див. також
- Ісламський сад
- Перські сади та Бак (сад)
- Сади Фредоус
- Могольські сади
- Садово-паркове мистецтво
- Сади Ерам
- Альгамбра
Примітки
- Penelope Hobhouse, Erica Hunningher, Jerry Harpur (2004). Gardens of Persia. Kales Press. с. 7–13.
- Yael Hammerman: Distinctive Design of the Bahá’í Gardens
Рекомендована література
- Lehrman, Jonas Benzion (1980). Earthly paradise: garden and courtyard in Islam. University of California Press. ISBN 0520043634.
- Villiers-Stuart, C. M. (1913). The Gardens of the Great Mughals. Adam and Charles Black, London. Online text of history of Indian gardens.