Сайґьо

Походив зі стану самураїв та заможної шляхти Сато, далеких родичів впливового клану Фудзівара. Народився у м. Кіото 1118 року. При народженні отримав ім'я Норікійо. З 1135 року служив на посаді заступника голови особистої охорони колишнього імператора Тоба. У 1140 році залишив військову службу, родину, став ченцем-відлюдником під ім'ям Ен'ї. Причини такого вчинку достеменно невідомі, однак існує легенда, що у час, коли Сайґьо служив у імператора, одного разу через тріпотіння крил пташки осипалися пелюстки квітучої сливи. Імператор послав його відігнати пташку, але Сайґьо підійшов до цього з таким запалом, що вбив її своїм віялом. Прийшовши додому, він почув від жінки, що їй снилося, що вона була пташкою і що Сайґьо її вдарив. Цей випадок так вплинув на нього, що він пішов зі служби і провів решту свого життя як монах.

Взявши псевдонім Сайґьо, що означає «подорож на Захід», став бродячим ченцем і подорожував по різних місцях: у 1144 році до гори Курама (сучасний регіон Тохоку), у 1149 році — до гір Коя (сучасна префектура Вакаяма), 1168 року — до Сікоку, 1177 року — до провінції Ісе. Але найвідоміші його довгі численні поетичні подорожі на північ Хоншю, які пізніше надихнули Мацуо Басьо у його літературному щоденнику Оку-но Хосомічі.

Під час цих подорожей у 1170-х роках затоваришував з урядовцем й поетом Фудзівара но Садаїе, з яким познайомився в Камакурі. У 1186 році повернувся до гір Коя. Помер у храмі Ґірокава у провінції Каваті.

Поетичний доробок Сайґьо налічує близько 2000 віршів, 94 з них увійшли до антології Шін Кокін Вакашю. Серед його власних збірок найвідомішою є «Гірська хатина» (山家集, さんかしゅう). В його поезії були дві теми: муджьо – неприв’язаність до всього сущого, інджьо – відлюдництво. Поезія позначена філософською глибиною. В той час як Кокін Вакашю була зосереджена більше на суб'єктивному досвіді, грі слів і елегантному їх підборі, то Шін-кокін Вакашю, яку формували поезія Сайґьо і поетів схожого стилю, була менш особистісна, мала менше дієслів, а більше іменників, не мала інтересу до гри слів, дозволяла повтори, за характером була більше меланхолійною, навіть песимістичною. Сайґьо зосереджується не лише на моно-но аваре, але також на сабі (самотність) і канаші (сум). І хоча Сайґьо був буддійським монахом, він був прив'язаний до світу (брав участь у поетичних турнірах) і до краси природи.

Українською твори Сайґьо перекладали Геннадій Турков та Іван Бондаренко.

• Сайгьо. Поезії // Неприкаяні душі. Антологія поезії японських мандрівних поетів — дзен-буддистів. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. - С. 54-111.

• William R. LaFleur. Awesome Nightfall: The Life, Times, and Poetry of Saigyō. Boston: Wisdom Publications, 2003 ISBN 0-86171-322-2 pbk [177 pp] This is an expanded and matured reworking of the material in Mirror for the Moon.

• Сайгьо в перекладі Геннадія Турокова на сторінках журналу Всесвіт.