Сікоку

Сіко́ку, або Шікоку (яп. 四国, しこく, МФА: [ɕi̥koku̥], «чотири провінції») — найменший з чотирьох великих островів Японського архіпелагу. З півночі, сходу й заходу омивається Внутрішнім японським морем, а з півдня Тихим океаном. Названий на честь чотирьох провінцій острова Ава, Ійо, Санукі й Тоса. У другій половині 19 століття вони були перетворені на чотири префектури Токушіма, Ехіме, Каґава й Коті. Слово «Сікоку» має подвійне смислове навантаження. У вузькому значенні ним позначають лише острів Сікоку. У широкому значенні регіон Сікоку (яп. 四国地方, しこくちほう, МФА: [ɕi̥koku̥ t͡ɕihoː]), який включає, окрім власне острова Сікоку, сусідні малі острови. У давнину регіон Сікоку входив до складу Південноморського краю.

  
Сікоку
四国
Острів Сікоку на карті Японії
33°45′ пн. ш. 133°30′ сх. д.

Адміністративний поділ

Острів Сікоку поділений на 4 префектури. До другої половини 19 століття він поділявся на 4 провінції.

~ Центр Провінція Площа, км² Населення, ос. Густота, ос./км² Код
Ехіме 愛媛県 Мацуяма Ійо &&&&&&&&&&&05677.05500005677,55 &&&&&&&&01444742.&&&&001 444 742 &&&&&&&&&&&&0254.0500000254,5 JP-38
Каґава 香川県 Такамацу Санукі &&&&&&&&&&&01876.05100001876,51 &&&&&&&&01002942.&&&&001 002 942 &&&&&&&&&&&&0534.0500000534,5 JP-37
Коті 高知県 Коті Тоса &&&&&&&&&&&07105.01300007105,13 &&&&&&&&&0781862.&&&&00781 862 &&&&&&&&&&&&0110.&&&&00110 JP-39
Токушіма 徳島県 Токушіма Ава &&&&&&&&&&&04146.05500004146,55 &&&&&&&&&0793278.&&&&00793 278 &&&&&&&&&&&&0191.0300000191,3 JP-36

Географія

Природа

Площа Сікоку — 18 298,86 км²[1]. Рельєф острова переважно гористий. Гори, які простягаються з заходу на схід, ділять Сікоку на два субрегіони. Перший, північний, виходить до Внутрішнього японського моря, а другий, південний, — до Тихого океану. Найвищою точкою Сікоку є гора Ісідзуті (1982 м) у префектурі Ехіме. В районі узбережжя переважають рівнини, найбільшою з яких є Токусімська. Річна сітка острова густа. Йосіно є найбільшою водяною артерією острова, протяжність якої сягає 194 км.

Клімат Сікоку відрізняється від субрегіону. У північній частині переважає середземноморський, а у південній субтропічний мусонний клімат.

Опади бувають частими, особливо влітку на час приходу тайфунів. Завдяки ним збагачуються ліси Сікоку, що вважаються одними з найзеленіших в Японії.

Море
Ува
Море
Харіма
Море
Хіучі
Море Ійо
Протока
Бунґо
Протока
Наруто
Протока
Кії
Затока Тоса
Г
О
Р
И
С
І
К
О
К
У
ГОРИ
САНУКІ
Ішідзучі
Сасаґаміне
Камеґаморі
Міуне
Цуруґі
Рюо
р.Йошіно
р.Йошіно
р.Докі
р.шіґенобу
р.Хіджі
р.Монобе
р.Нійодо
р.шіманто
рівнина
Токушіма
рівнина
Мацуяма
рівнина
Санукі
рівнина
Кочі
пів.Садамісакі
пів.Таканава
Фізична карта Сікоку

Моря

Море Харіма (播磨灘) префектури Токушіма та Каґава.
Море Хіуті (燧灘) префектури Ехіме та Каґава.
Море Ійо (伊予灘) префектура Ехіме.
Море Ува (宇和海) префектура Ехіме.
Протока Наруто (鳴門海峡) префектура Токушіма.
Протока Кії (鳴門海峡) префектура Токушіма.
Протока Бунґо (豊後水道) префектура Ехіме.
Затока Тоса (土佐湾) префектура Коті.

Гори

  • Гори Сікоку (四国山地)
Ісідзуті (石鎚山) — 1982 м; префектура Ехіме. ~ Найвищий пік Західної Японії
Цуруґі (剣山) — 1955 м; префектура Токушіма.
Камеґаморі (瓶ヶ森) — 1896 м; префектури Ехіме та Коті.
Міуне (三嶺) — 1893 м; префектури Токушіма та Коті.
Сасаґаміне (笹ヶ峰) — 1859 м; префектури Ехіме та Коті.
  • Гори Санукі (讃岐山脈)
Рюо (竜王山) — 1060 м; префектури Токушіма та Каґава.

Річки

Йосікава (吉野川) префектура Котіпрефектура Каґава.
Докі (土器川) префектура Каґава.
Нака (那賀川) префектура Токушіма.
Сіґенобу (重信川) префектура Ехіме.
Хідзі (肱川) префектура Ехіме.
Монобе (物部川) префектура Коті.
Нійодо (仁淀川) префектура Коті.
шіманто (四万十川) префектура Коті.

Рівнини

Рівнина Мацуяма (松山平野) префектура Ехіме.
Рівнина Санукі (讃岐平野) префектура Каґава.
Рівнина Токушіма (徳島平野) префектура Токушіма.
Рівнина Коті (高知平野) префектура Коті.

Історія

Назва острова Сікоку походить від чотирьох «країн», провінцій, які розташовувались на ньому. Цими провінціями були Тоса, Ава, Санукі та Ійо. Остання була однією з найважливіших, за іменем якої інколи називали увесь острів Сікоку Ійо но футананашіма (伊予之二名島, «двоіменний острів Ійо») або Ійо шіма (伊予島, «острів Ійо»). Окрім цього, Сікоку називали Футанашіма (二名島, «двоіменний острів»).

У результаті адміністративної реформи 18711876 років Тоса, Ава, Санукі та Ійо були перетворені відповідно у префектури Коті, Токушіма, Каґава й Ехіме.

Віддавна Сікоку відомий 88 паломницькими храмами, які пов'язуються з діяльністю напівлегендарного буддистського монаха Кукая.

Демографія

На острові Сікоку проживає 4 141 955 чоловік (2005). Більша частина населення мешкає у північних районах. Найбільшими містами є префектуральні центри Мацуяма, Такамацу, Токушіма, Коті. Сікоку потерпає через старіння населення. Більшість молоді залишає острів, переїжджаючи до Токіо або Осаки.

Економіка

Частка господарства Сікоку у всеяпонській економіці не перевищує 3 %. Острів не є економічно інтегрованим. Префектура Ехіме має тісні зв'язки з Хіросімою, префектура Токушіма з Осакою, а префектура Кагава з Окаямою. Північна частина острова, переважно узбережжя Внутрішнього японського моря, є центром важкої промисловості і кораблебудування. На півдні Сікоку переважає сільське господарство. Серед культур, що вирощуються, важливе місце належить мандаринам і винограду. Сприятливий клімат у південних районах острова дає змогу збирати врожай рису двічі на рік.

У 1988 році було збудовано Великий міст Сето, який поєднав Сікоку з островом Хонсю і пришвидшив економічну інтеграцію острова з центральними японськими землями. Мосту з островом Кюсю поки що немає. Через гірський рельєф острова сітка доріг не досить розвинена.

Див. також

Джерела і література

  • 『角川日本地名大辞典』全50巻、東京:角川書店、1987—1990 («Великий словник назв місцевостей Японії видавництва Кадокава». У 50 томах, Токіо: Кадокава сьотен, 1987–1990)

Примітки

  1. Дані за 2006 рік Інституту географії Японії. Архів оригіналу за 19 липня 2006. Процитовано 27 січня 2007.
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.