Сакаліба

Сака́ліба (араб. صقالبة‎, Ṣaqāliba; одн. Ṣaqlabī) — назва слов'ян у середньовічних арабських джерелах. У широкому сенсі — раби-європейці, або найманці-християни у мусульманських військах Північної Африки, Сицилії й Андалусії. Походить від грецької назви слов'ян — «склавіни». В іспанській арабській термін позначав рабів слов'янського походження, переважно кастрованих євнухів; згодом — усіх білих рабів-іноземців[1], а також європейських найманців і купців[2]. Також — Ска́ліба, Саклабі́.

Работоргівля на Русі

Походження

Істахрі називав Саклабі світлих тюрків, як і Гарнаті, Гардізі, слов'ян він називав - славійа, написавши, що вони жили на захід від Києва, руси - в Києві, а Арсанія - північніше Києва. З сакаліба араби асоціювали найчастіше світловолосих людей. Згодом терміном сакаліба іменувалися слов'янські невільники, що вивозяться в ісламські країни. Тому слід поділяти поняття слов'янин (славійа), Саклабі, та куманів та ін світловолосих тюрків, що називали схожими термінами.

Також так називали слов'янських рабів і найманців в середньовічному арабському світі, на Близькому Сході, Північній Африці, Сицилії і Андалусії. Прийнято вважати, що арабський термін запозичений з візантійських джерел: saqlab, siklab, saqlab і т.д. і це викривлений грецький термін Sklavinoi (склавіни). Це слово також часто використовується в цілому по відношенню до всіх рабів з Центральної та Східної Європи.

Перський хроніст Ібн аль-Факіх пише, що існує два типи saqaliba: ті, що зі смаглявою шкірою і темним волоссям, які живуть на березі моря, і ті що зі світлою шкірою і світлим волоссям, які живуть далеко від моря. Абу Зейд аль-Балх описав три основних центрів сакалібів - Куявія, Славія і Артанія.

Ібрагім ібн Якуб поставив народ "Saqalib" в гірських районах Центральної Балкан, на захід від болгар і на схід від "інших слов'ян" (боснійських, хорватських і сербських земель). Сакаліби мали репутацію "найсміливіших і жорстоких".

Розселення

Існували кілька основних шляхів торгівлі слов'янськими рабами в мусульманському світі: через країни Центральної Азії (монголи, татари, хазари та ін); через Середземне море (Візантія) по Центральній і Західній Європи в Аль-Андалус і далі на північ Африки (Марокко, Єгипет). Волзький торговий шлях і в інших європейських маршрутах, відповідно до Ібрагім ібн Якуб, були обслуговуватися єврейськими купцями. Феофан згадує, що халіф Муавія Омейядов зупинив цілу армія з 5000 слов'янських найманців в Сирії в 660 р.

У Іберії, Марокко, Дамаск і Сицилії, їх роль можна порівняти з діяльністю мамлюків в Османській імперії. Деякі сакаліби стали правителями Taifas (князівства) в Іберії після розпаду халіфату Кордова.

Цілком можливо, що в деяких старих текстах сакаліба відноситься до інших народів Східної Європи. Зокрема, Ібн Фадлан називає правителя Волзької Болгарії як "Король Saqaliba". Це може бути або тому, що багато слов'яни, як раби і прості поселенці жили в їх володіннях в той час, або тому, що на момент написання, болгари управління слов'янських землях.

Слов'янське населення контактувало з мусульманським світом особливо інтенсивно в середньовічний період: європейські (зокрема італійські та провансальські), мусульманські та єврейські работорговці продавали слов'янських рабів до Криму, південну Європу і Візантію. Работоргівля в середньовічній Європі XII-XVI століть набула широкого поширення в містах по всьому Середземномор'ю. Слов'ян полонили і доставляли в Крим, Північне Причорномор'я і Приазов'ї монголи, татари, хазари та ін. кочові народи. Після підкорення Болгарії греками, чимало слов'ян потрапило і на невільницькі ринки Константинополя. Звичайно, те, що невільниками - вихідцями з Славії - торгували як самі слов'янські верхи і в додержавні, і до державного періоди, так само як і войовничі сусіди слов'ян, було відомо давно. Не менш популярним був і наймання слов'ян у війська різноманітних східних держав, особливо Візантії, що розселилися слов'ян в Малій Азії, де багато хто з них спочатку елінізовані, а потім перейшли в іслам. Пізніше до послуг слов'ян вдавалися і багато ісламські країни. Феофан Сповідник згадав у своїх літописах, що цілу слов'янську армію чисельністю більш ніж 5000 чоловік розселили в Сирії арабські халіфи ще в 660-х рр.

Див. також

Примітки
  1. Golden, P.B., Bosworth, C.E., Guichard, P. and Meouak, Mohamed. al- aḳāliba // P. Bearman, Th. Bianquis, C.E. Bosworth, E. van Donzel, W.P. Heinrichs. Encyclopaedia of Islam. 8 (2nd ed.). Brill. 1995. p. 872.
  2. Lewis. Race and Slavery in the Middle East. Oxford University Press, .

Джерела

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сакаліба

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.