Салтикова Марія Олександрівна

З народження належала до самої верхівки петербурзького суспільства, була онукою найбільших сановників — графа Ю. А. Головкіна (по матері) і ясновельможного князя Н. І. Салтикова (по батькові). У січні 1826 року взяла в шлюб з графом Болеславом Потоцьким (1805—1893), шістнадцятим нащадком польського магната Станіслава Щенсного Потоцького, народженим вже після його смерті[1][3]. З приводу їхнього шлюбу одна з сучасниць писала: «Судячи з рішення Потоцької вийти заміж за таку обмежену людину, як її чоловік, ця маленька жінка повинна мати чимало марнославства, надію виправити становище нікчемності, в якому знаходиться людина без засобів; вона бачить своє щастя в придбанні ґудзиків на сорочках то в формі метеликів, то стріл, і ця її пристрасть дивна»[4].

Перші роки після заміжжя жила в Петербурзі, давала в своєму будинку раути і танцювальні вечори, які вірізнялись «смаком і розкішшю декорування». Через туберкульоз з 1832 року була вимушена майже постійно жити за кордоном. За відгуком Дар'ї Фікельмон[5]:

Графиня Потоцкая была довольно красива; если смотреть на неё анфас — просто очаровательна, но в профиль хуже и даже скорее некрасива; у неё небольшие глаза, блестящие, со сладостным выражением, нежное лицо, изящный стан, одета весьма изысканно, приятные манеры, искусна в беседе, но говорит слишком медленно и чересчур монотонно. Она довольно странное существо, типично светская женщина, но с какой-то загадочностью, затрудняющей понять её истинную природу.

Графиня брала участь в вечорах-зібраннях у О. Кіпренського в Римі. В 1835 році художник виконав портрет Марії Потоцької на фоні південного моря поряд з її сестрою графинею Софією Шуваловою (1806—1841) і ефіопкою. Це останній закінчений твір Кіпренського. Портрет був замовлений художнику Потоцькою за 1000 скудо і залишився невикупленим. До сьогоднішнього часу між мистецтвознавцями ведеться дискусія з приводу атрибуції зображеної дами.

За останніми версіями, Потоцька зображена з мандоліною (О. Кіпренський зробив окремо ескіз Потоцької, ця робота знаходиться в Алупкінському палаці-музеї). Графиню Потоцьку любили і оспівували поети. Сліпий поет І. І. Козлов присвятив їй вірш «Перше побачення» і писав про неї в 1837 році в своєму щоденнику[6]:

Я был в восхищении от неё. Она будет также звездой для моего сердца: она высказала ко мне самое мило участие. Говорят, что она очень хороша собой, — сколько я могу судить, она очень умна, соединяет большую чувствительность с пылкой душой... Она спела мне чудную арию и романс. Она ученица госпожи Малинбран.

Каплиця над могилою Потоцької

До кола її спілкування входили Жуковський, О. Тургенєв, який писав, що не одним «гострим носиком і важкими очима Потоцька всім подобається»[7]. Князь П. А. Вяземський написав для неї на віллі д'Есте вірш «Роза і кипарис». Доллі Фікельмон ускладнювалась дати їй однозначну оцінку[5]:

Красивая, болезненная, грациозная, лишенная естественности, сентиментальная, полуувядшая кокетка, со сверкающими глазами и вялым голосом, танцующая живо и вдохновенно; соблазнительная, в высшей степени умеющая владеть собой; вычурная, рассчитанная на эффект манера одеваться; без склонности к мнимой сердечности!

Останні роки графиня Потоцька жила окремо від чоловіка. Важка хвороба позначалася на її психологічний стан. У 1842 році Тургенєв писав О. Булгакову, що графиня Потоцька збожеволіла в Монпельє, вона там одна з дитиною і допомогти їй нікому[8]. У 1844 році графиня Потоцька, вже невиліковно хвора, оселилася в фешенебельному районі Парижа, на Вандомській площі. У січні 1845 року вона померла[9]. В. П. Балабін, секретар посольства Росії у Франції, записав у своєму щоденнику[10]:

Мы видели как в эти дни после двухлетней агонии угасала эта бедная Мария Потоцкая. Накануне своей смерти она выехала в экипаже на прогулку и чуть не умерла, пока её осторожно прогуливали по Елисейским полям.

Похована на невеликому кладовищі на Монмартрі. Граф Потоцький звів над її могилою каплицю, а надгробний пам'ятник замовив скульптору Ф. Дюре. У шлюбі мала одну доньку:

• Марія Болеславівна (1 серпня 1839 — 18 березня 1882), народилася в Римі, з 1856 року дружина графа Григорія Сергійовича Строганова (1829—1910).
  

  Будинок Володковича в Кракові

Позашлюбна дочка, Софія Ідль (Zofia Idl; 1842—1900), була вихована в будинку графа Болеслава разом з його рідною донькою Марією. У 1858 році[11] вийшла заміж за подільського землевласника Владислава Володковича (1832—1889). У 1860-му у сімейства Володковичів народився син Болеслав, названий на честь графа Потоцького, хрещеним якого той теж був. Софія, відома в Кракові благодійниця[12], була пограбована і вбита в поїзді «Одеса-Київ»[13]. Похована в Кракові у спільній могилі з сином і чоловіком.

• Мрочковська-Балашова С. Біографія графині Потоцької. Сайт Світлани Мрочковської-Балашової. Процитовано 17 січня 2014.