Санкція (значення)

Санкція (лат. sanctio – найсуворіша постанова, непорушне узаконення, від лат. sancire – ухвалювати, робити священним) — полісемічне слово, яке можна розглядати як дозвіл уповноваженого органу (особи), міру відповідальності тощо[1].

1. Санкція — структурний елемент правової норми.
2. Санкція — запобіжна міра впливу (покарання) за порушення закону, договору, правил тощо
   • Штрафна (фінансова) санкція — плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків суми податкового зобов'язання, яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування. Див. Штраф (кримінальне покарання), Штраф (адміністративне стягнення) та Рекламація.
3. Санкції — каральний захід правового впливу/регулювання, міра примусу щодо держави, що порушила міжнародні норми, договори, зобов'язання; спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, які застосовуються проти фізичних чи юридичних осіб за законодавством певної держави.
   • Міжнародно-правові санкції — засіб упливу на міждержавному рівні.
4. Санкція — дозвіл уповноваженої особи (прокурора, слідчого судді) на проведення передбачених законом слідчих і оперативно-розшукових дій. Дієслово санкціонувати вживається у цьому й у ширшому значенні (як дозволяння). Дати санкцію на що-небудь — значить дати дозвіл на це (наприклад, санкцію на арешт). Див. Конфірмація, Вердикт
5. Санкція — затвердження, схвалення, візування (санкціонування) вищою інстанцією будь-якого акта (рішення) та надання йому юридичної сили (чинності), або визнання законності певного документа чи дії (валідація); офіційний дозвіл, згода будь-яких дій
   • Королівська санкція
   • Прагматична санкція