Сан-Мартін (газоконденсатне родовище)

Родовище відкрите у 1984 році розвідувальною свердловиною San Martin-1x,[1] пробуреною компанією SEPP, що відносилась до сфери нафтогазового гіганту Shell. В середині 1990-х оператор робіт в басейні Ucayali змінився на іншу пов'язану із Shell компанію SPDP. Остання встигла виявити у 1998-му на захід від Сан Мартін ще одне значне родовище Пагорені, проте практично одразу вімовилась від робіт на блоці в цілому. Тому в 2000 році уряд Перу обрав для розробки нових партнерів, якими стали аргентинські  Pluspetrol (36 %) та Tecpetrol (10 %), американська Hunt Oil (36 %) та південнокорейська SK Corporation (18 %).[2]

Продуктивні пласти виявлені у відкладеннях формацій Noi та Ene (перм) та Upper Nia (крейда). В усіх випадках колекторами є пісковики, проте в пермських формаціях вони утворились внаслідок еолових процесів, а у крейдовому періоді — внаслідок алювіальних.  

На початку 2009 року компанія Gaffney, Cline&Accociates провела аудит запасів родовища Сан-Мартін. За її висновком залишкові запаси складали: за категорією Р1 (підтверджені) 58 млрд м³ газу і 114 млн барелів ЗНГ та конденсату, за категорією 2Р (підтверджені+ймовірні) 71 млрд м³ газу і 138 млн барелів ЗНГ та конденсату. При цьому накопичений видобуток на цей момент вже склав 21 млрд м³ та 53 млн барелів, а до уваги приймались лише поклади формації Nia, тоді як формації Noi та Ene розглядались як перспективні в плані подальшої розвідки.[3]

Через певний час інша компанія DeGolyer&MacNaughton визначила розмір залишкових запасів вуглеводнів на кінець 2011 року за категорією Р1 у 131 млрд м³, за категорією 2Р у 143 млрд м³, в тому числі 32 млрд м³ припадало на формації Noi та Ene.[4]

Газ родовища окрім метану (80,5 %), містить велику кількість етану (до 10 %), пропану та бутану (5,5 %) та більш ніж 3 % фракцій С5+.[5]

Родовище розташоване у верхів'ях Амазонки в районі відомому як Bajo Urubamba. Річка Урубабма є головною транспортною комунікацією району, яка втім також не вповні придатна для використання в період з листопада по березень, коли тут йдуть затяжні дощі. Доставка вантажів до родовища відбувається від базового табору Las Malvinas, розташованого на згаданій річці у 15 км від Сан-Мартін. Саме з Сан-Мартін у 2004 році розпочався видобуток газу за проектом Камісеа, який також передбачає розробку інших великих родовищ басейну Southern Ucayali, зокрема Кашіріарі, розташованого південніше від Сан-Мартін.

На початковому етапі частина видобутого газу закачується назад в резервуар для збільшення вилучення важких фракцій, а також через відсутність достатнього попиту. Очікується, що після 2020 року із зростанням попиту ця практика буде припинена.

Поставка продукції родовища споживачам здійснюється через газопровід Камісеа – Ліма та трубопровід для ЗНГ Камісеа — Піско.