Сара Мун

Маріель Адан народилася у Франції в часи окупації німцями, і її батьки втекли від нацистів до Англії, де вона і виросла.

Вчилася на художницю. З 1960 по 1966 рік — працювала фотомоделлю haute couture[3]. В юності багато цікавилася модою, а потім захопилася фотографією.

Живе в Парижі[3].

З 1967 року почала серйозно займатися фотографією і згодом зрозуміла, що знімати предмети і людей набагато цікавіше, ніж одяг. Сама ж говорить, що до фотографії прийшла досить випадково: в молодості, коли працювала моделлю, почала фотографувати своїх подруг-манекенниць, і вони поміщали ці фотографії в свої альбоми. Стала відома під псевдонімом Сара Мун. Працювала модною фотографкою для багатьох журналів мод: Elle, Harper's Bazaar, Vogue та Stern[4]. Її також запрошували на модні фотосесії такі дома моди як Comme des Gargons, Yohji Yamamoto, Issey Miyake[5]. У 1972 році співпрацювала з «Pirelli». Знімала для відомого «Календаря Піреллі». Але сама Мун з часом стала вважати участь в даному проєкті «помилкою молодості», хоча каже, що намагалася зробити фотографії, сповнені ніжності[6].

З часом Сара Мун відходить від світу моди, перейшовши до суб'єктивної фотографії. З 1979 року вона брала участь в кількох кінопроєктах: знімала фільми, спочатку — рекламні, потім документальні та ігрові. Також працювала в кіно як кінооператорка і фотографка. Як рекламна фотографка Сара Мун працювала для будинків моди Cacharel, Chanel, Dior, Sonia Rykiel, Christian Lacroix[7]. Світову популярність їй принесла рекламна фотосесія для дому Cacharel. Пропрацювавши кілька років в індустрії моди, стала знімати в більш художній, авторській манері. У 1983 році робить персональну виставку в Міжнародному центрі фотграфіі у Нью-Йорку[4]. У 1987 році її фільм «Лулу» отримав премію на Венеціанському фестивалі[6]. У 1990-х роках вона почала створювати фото-проекти за сюжетами казок Андерсена. Її виставки проходять по всьому світу, від Москви і Нью-Йорка до Шанхая та Кіото. Сара Мун є лауреаткою багатьох мистецьких премій.

Сара Мун починала у fashion-індустрії, і досить успішно: спочатку моделлю, потім фотографкою. В її першій серії знімків подруги-моделі[5]. Спочатку багато працювала на замовлення, але з часом почала займатися вільною творчою зйомкою. Її стиль дуже індивідуальний: на перший погляд це темнуваті, трохи розмиті чорно-білі знімки. Її знімки скоріше «застиглі», в її світі дійсно немає швидкості, і цим він так несхожий на сучасний світ, стрімкий і агресивний. Скоріше, неспішні й тендітні героїні Мун прийшли із минулого, звідкись із німого кіно, можливо з чорно-білих ілюстрацій у букіністичних книгах[3]. Фотографії від Сари Мун швидше нагадують живопис і є своєрідним синтезом живопису, фотографії та гри світла. У своїй роботі вона використовувала технологію кінця XX століття: м'яке світло, спеціальні лінзи і взагалі всі можливості оптики[7]. Сама ж вона говорить:

Вже двадцять років я знімаю майже весь час одну й ту ж фотографію: одну жінку, одну сукню.

Ця фотографія приблизно вигляжає так: зображення розмите, деталей одягу не розгледіти, модель стоїть спиною, або ж затуляє обличчя руками, або особа взагалі не поміщається в кадр. При цьому Сара Мун як ніхто знає, що модна фотографія повинна бути яскравою і нав'язливою, повинна шокувати і переконувати. І все ж, всупереч усім законам, Мун завжди повертається в минуле — до мальовничості, витонченості і відстороненості. Коли на її «фірмовому» розмитому і туманному тлі з'являється видимість будь-якого сюжету, будь то наряд haut couture або цирковий номер, — виникає ефект міражу в пустелі. Сфера Сари Мун не хроніка, а фантазії і сни. Вона каже:

Робота обов'язково повинна справляти враження незавершеності - щоб у глядача залишалася можливість для інтерпретації.[8]

Першовідкривачем сили образу і візуальної картинки для себе Сара Мун вважає Сергія Ейзенштейна: його фільми і роботи надихали її. Одні з найвідоміших її останніх робіт — це проекти виконані за сюжетами казок Андерсена, наприклад, «Дівчинка з сірниками», «Синя Борода». А також проект «Застиглі»: на фотографіях поряд із моделлю присутня лялька або манекен. Свої альбоми Сара Мун заповнює передмовами, знімає документальні кінокомментаріі до власних фотографій — в результаті виходять трохи плутані вірші в прозі.

• Souvenirs improbables — Delpire, Paris, 1981 («Неймовірні спогади»)
• Sarah Moon — Pacific Press Service, Tokyo, 1984 («Сара Мун»)
• Le petit chaperon rouge: texte de Charles Perrault, illustrations Sarah Moon — Éditions Grasset, Paris, 1986 («Червона шапочка»: текст Шарля Перро, ілюстрації Сари Мун)
• Vrais semblants — Delpire, Paris, 1991 («Реальна видимість»)
• Inventario — Université de Salamanque, 1997 («Інвентаризація»)
• Sarah Moon — Nathan, coll. Photo Poche, Paris, 1999 («Сара Мун»)
• Still — Weinstein Gallery, Minneapolis, 2000 («Застиглі»)
• Coincidences — Delpire, Paris, 2001 («Збіги»)
• Dansez, Dansez…, texte d'Olivier Saillard et Irène Filiberti — Les Solitaires intempestifs, Paris, 2002 («Танцюйте, танцюйте…»)
• Circuss — Kyoto Museum of Contemporary Art, 2003 («Цирк»)
• Dansez, Dansez… — les Solitaires intempestifs, 2003 («Танцюйте, танцюйте…»)
• L'Effraie — Kyoto Museum of Contemporary Art, 2004 («Сарай»)
• Sarah Moon — Collection Photo Poche, Actes Sud, 2005 («Сара Мун»)
• Le Fil rouge, Kyoto Museum of Contemporary Art, 2005 («Червона нитка»)
• La Sirène d'Auderville — Kyoto Museum of Contemporary Art, 2007 («Русалка Одервіля»)
• 1.2.3.4.5. — Delpire, Paris, 2008