Сардинський націоналізм
Сардинський націоналізм (сард. Indipendentismu sardu) — соціальниий, культурний і політичний рух у Сардинії, спрямований на сприяння захисту навколишнього середовища острова та на відновлення сардинської культури. Окрім того, рух має на меті надання Сардинії більшої автономії або навіть незалежності від Італії.
![](../I/Flag_of_Sardinia%252C_Italy_(1950%E2%80%931999).svg.png.webp)
Сардинський рух має свої витоки в лівій частині політичного спектра[1]. Спроби національного самовизначення Сардинії протиставляють італійським націоналізму та фашизму.
Протягом багатьох років з'являлися сардинські партії різних ідеологій. Перші дві партії — «Сардинська партія дії» (сард. Partidu Sardu, PSd'Az) та «Сардинська ліга» (сард. LS) — утворились між Першою та Другою світовими війнами.
«Сардинська партія дії» була досить впливовою в 1920-х (наприклад, набрала 36% голосів виборців у 1921 році на регіональних виборах[2]) та 1940-х роках (наприклад, набрала 14,9% голосів виборців у 1946 році на загальних виборах). У 1980-х роках повернулась до політичного життя, затвердивши себе як головний націоналістичний рух у Сардинії. 1984 року на регіональних виборах партія отримала більше 20% голосів у двох великих містах, а також загалом 13,8% по країні. Завдяки цьому президентом Сардинії став сардист Маріо Меліс (з 1984 по 1989 роки).[3] Цей результат станом на 2014 рік не був подоланий жодною націоналістичною партією.
Опис
Сардинський націоналістичний рух станом на 2010-ті роки розрізнений та необ'єднаний. Він складається в основному з декількох місцевих низових організацій, що діють по всьому острову. Вони не мають єдиного координаційного центру. Крім того, різні націоналістичні підгрупи часто не мають єдиної позиції з багатьох питань.
Рух сардинського націоналізму є мирним, його учасники не підтримують насильницькі революції. Досягнення своїх цілей відбувається в рамках демократичних процесів. Однак у історії були винятки. Вони були пов'язані із сепаратистськими тенденціями. Відзначають три основні такі події. Перша — італійський комуніст Джанджакомо Фельтринеллі у 1968 році запланував перетворити Сардинію в «Кубу Середземномор'я» та «звільнити її від колоніалізму». Він налагодив контакти з кількома місцевими націоналістичними угрупованнями.[4] Намагання зміцнити рух за незалежність Сардинії через бойовиків, розділених на соціалістичну сард. Fronte Nazionale de Liberazione de sa Sardigna (FNLS) і праву сард. Movimentu Nazionalista Sardu (MNS)[5], була зведена нанівець італійською секретною військовою розвідкою.[6] Друга подія відбулася у 1980-х роках. Тоді був розроблений секретний план «сепаратистської змови». Його створили ймовірно місцеві активісти, які спробували досягти незалежності острова у співпраці з Лівією.[7][8] Третя подія — низка вибухів[9], найпомімнішим з яких був замах на Сільвіо Берлусконі у 2004 році під час його візиту до Порто Ротондо (Ольбія) з Тоні Блером.[10] Відповідальність взяла невідома сепаратистська група бойовиків, яка після того станом на 2014 рік не заявляла про себе.
У 2014 році ще одна група боротьбистів за незалежність розпочала кампанію під назвою «Кантонмаріттімо» (сард. Cantonmarittimo). Її суть — досягти незалежності Сардинії шляхом її приєднання до Швейцарії як кантона.[11][12]
Політична підтримка
За даними опитування, проведеного на замовлення Університету Кальярі у співпраці з Единбурзьким університетом[13], 40% сардинців підтримує незалежність Сардинії, у той час як 48% воліли би мати більшу автономію у складі Італії; тільки 12% населення буде задоволене залишатися частиною Італії без будь-яких статусів «суверенітету» для країни.[14][15] Ці статистичні дані були оприлюднені Карлом Пала, професором політології в Університеті Сассарі.[16] Однак, електоральна підтримка завжди була набагато менша. Окрім того, націоналістичний рух станом на 2010-ті лишається роздробленим на велику кількість політичних партій, яким в цілому вдається грати лише другорядну роль у політиці Сардинії. До того ж, варто зазначити, що навіть італійські партії включили деякі націоналістичні елементи в свої політичі партії, таким чином вибудовуючи свого роду «регіоналістський фасад».
На сардинських регіональних виборах у 2014 році, наприклад, участь у виборчій кампанії взяли більше десятка просардинських партій. Однак через кількість та політичну розрізненість партій[17], вони не змогли здобути стільки місць, на яку спочатку сподівалися. Найбільш помилковою вважають тактику партії «Проект Республіка Сардинія».[18][19] Незважаючи на те, що разом націоналісти узяли близько 26% (не включаючи партію «Сардинські реформатори» та інші окремі партії, що не є повністю сардистами або є навіть прихильниками автономії країни), вони взяли лише вісім місць у місцевому парламенті Сардинії.[20][21][22][23][24]
Див. також
Примітки
- Entrevista a Marcel Farinelli: «Córcega y Cerdeña forman un archipiélago invisible al tener sus islas nacionalismos de signo opuesto»
- The Polarisation and De-polarisation of Sardinian Nationalism — by Eve Hepburn
- Regional Council of Sardinia
- Giuliano Cabitza — Sardegna: rivolta contro la colonizzazione (італ.). Мілан. Фельтринеллі (видання).
- Cultura e identitade — Sardinna, ghennalzu. Квітень 2002.
- Morto Pugliese, l' ex ufficiale del Sid che «fermò» nel '60 il latitante Mesina. Corriere della Sera.
- Agguati, guerriglia, sequestri: ecco il complotto separatista sardo (італ.). La Repubblica.
- Separatismo sardo, condannati i capi (італ.). La Repubblica.
- OIr: «la bomba era nostra». RaiNews24.
- Sardegna, blitz antiterrorismo: in manette dieci indipendentisti (італ.). La Repubblica.
- Cantonmarittimo. Вебсайт руху.
- Separatisten auf Vormarsch in Europa. Arte.
- Identità e autonomia in Sardegna Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.. FocuSardegna.
- La Sardegna vuole l'indipendenza, favorevoli quattro sardi su dieci. Controcampus.it.
- Il 40% dei sardi è per l'indipendenza; il resto è per la la sovranità. Gianfranco Pintore.
- Indipendentismo, secessionismo, federalismo: conversazione con Carlo Pala. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 1 листопада 2014.
- Italian centre-left wins Sardinian election, Murgia's pro-sovereignty coalition left outside Council (англ.). Nationalia.com. 18.02.2014.
- Abbiamo un sogno di bellezza e libertà. Sardegna Possibile. 21.02.2014.
- Sardegna Possibile non esiste! Le amministrative svelano il bluff (e Michela Murgia tiene tutti in ostaggio). vitobiolchini.it. 27.04.2014.
- Galassia sardista al 26 per cento. La Nuova Sardegna. 19.02.2014.
- El independentismo, fuerza al alza en Sardinia. Sortu. 20.02.2014.
- Vuit diputats sobiranistes entren per sorpresa al parlament sard. VilaWeb. 19.02.2014.
- L'independentisme sard fa un bon paper però guanya el centreesquerra. El Punt Avui. 18.02.2014.
- Tèrratrem en Sardenha. Jornalet, Gaseta Occitana d'informacions. 23.02.2014.
Література
- Simon-Mossa (A.), Le ragioni dell’indipendentismo, Quartu Sant’Elena, Alfa, 2008 (original edition: 1969).
- Sergio Salvi - (1973) Le nazioni proibite, Vallecchi, Firenze
- Farnè (R.) - (1975) La Sardegna che non vuole essere una colonia, Milano, Jaca Book.
- Antonio Lepori, Antonello Satta e Giovanni Lilliu Sardigna on MINORANZE num. 4, Milan, trimestre 1976.
- Antonello Satta - (1977) L'autonomia della Sardigna come mistificazione.
- Imma Tubella i Casadevall e Eduard Vinyamata Camp - (1978) Les nacions de l'Europa capitalista - La Magrana, Barcelona.
- Melis (G.) - (1979) Dal sardismo al neosardismo: crisi autonomistica e mitologia locale, Il Mulino, XXXVIII, n° 263.
- Стейн Роккан та Urwin (D.W.) - (1982) The Politics of territorial identity : studies in European regionalism, London, Sage.
- Стейн Роккан та Urwin (D.W.) - (1983) Economy, territory, identity : politics of West European peripheries, Лондон, Sage.
- Rolando del Guerra e Genoveva Gómez - (1986) Llengua, dialecte, nació, ètnia (Llengua i poder a Itàlia) - La Magrana, Col. Alliberament, 19 Barcelona.
- Valle (N.) - (1988), L’idea autonomistica in Sardegna, Cagliari, Il Convegno.
- Gianfranco Contu - (1990) La questione nazionale sarda - Quartu Sant'Elena, Alfa Editrice
- Hechter (M.) - (1992) The Dynamics of Secession, Acta Sociologica, vol. 35
- Petrosino (D.) - (1992), National and regional movements in Italy : the case of Sardinia, in Coakley (J.), The social origins of nationalist movements, London, Sage
- Contu (A.) - (1996), Il pensiero federalista in Sardegna, Cagliari, Condaghes
- Xosé M. Núñez Seixas - (1998) Movimientos nacionalistas en Europa en el siglo XX - Ed. Síntesis, Col. Historia Universal Contemporánea, 26 Madrid.
- Eve Hepburn - (2007). The New Politics of Autonomy: Territorial Strategies and the Uses of European Integration by Political Parties in Scotland, Bavaria and Sardinia 1979-2005. European University Institute, Department of Political and Social Sciences.
- Eve Hepburne - (2008) Island Nations in a ‘Europe of the Peoples’: Corsica and Sardinia compared
- Pala (C.) - (2008) La sopravvivenza prima di tutto : voti ed eletti di due partiti etnoregionalisti in Sardegna e Bretagna, Quaderni dell’Osservatorio Elettorale, vol. 60, n° 2.
- Bachisio Bandinu - (2010) Pro s'Indipendentzia - Edizioni il Maestrale
- Pala (C.) - (2010), Quando il cleavage etnoterritoriale si addormenta : la “connessione disorganica” degli attori regionalisti in Sardegna e Bretagna, Partecipazione e Conflitto, vol. 2, n° 2
- Elias (A.) et Tronconi (F.), - (2011) From protest to power. Autonomist parties and the challenges of representation, Vienna, Braumüller
- Ilenia Ruggiu, Francesco Mola, Gianmario Demuro - (2013) Identità e Autonomia in Sardegna e Scozia - Maggioli Editore
- Roux (C.) - (2013) La nationalisation des périphéries. Fragments du processus de construction nationale en Corse et Sardaigne, Paris, L’Harmattan
- Adriano Bomboi - (2014) L'indipendentismo sardo. Le ragioni, la storia, i protagonisti - Cagliari, Edizioni Condaghes