Свята Іларія

Свята Іларія — за легендою, старша донька візантійського імператора Зенона. Канонізована у коптській, ефіопській і сирійській яковитській церквах. У коптській церкві день пам'яті святої — 16 січня. Ймовірно, є вигаданим персонажем, оскільки в реальності у імператора Зінона не було доньок[1].

За легендою, Іларію приваблював чернечий спосіб життя, тому вона втікла з дому, і переїхала до Александрії, а звідти — до Скитської пустелі в Єгипті. Там вона перевдяглася у чоловічий одяг і пішла до монастиря під керівництвом авви Памви, де почала жити під чоловічим ім'ям Іларіон. Через три роки Памва дізнався про її біологічну стать, проте попросив продовжувати зберігати таємницю щоб уникнути скандалу. Іларія продовжувала жити в монастирі, і стала відома як Іларіон-євнух, оскільки в неї не росла борода[1][2].

За 9 років молодша сестра Іларії впала у біснуватість. Її відправили на лікування саме в той монастир, де проживала Іларія. Молодша сестра не впізнала старшу, проте повернувшись, вона розповіла тату про монаха, що був особливо турботливим до неї, і завдяки якому вона зцілилася. Зенон захотів побачити цього монаха, і викликав його до палацу. Після прибуття, Іларії довелося розкрити свою таємницю батьку і сестрі (які вже давно вважали її мертвою), проте вона вмовила їх дозволити їй повернутися у Скит, де вона і жила до самої смерті[1][2].

Прообразом історії про Іларію часто вважають єгипетську легенду про Бент-Реш, чиє ім'я перекладається дуже схоже на Іларію («Донька радості» і «Радість» відповідно)[1][2].

Основним джерелом історії є Легенда про Іларію, коптський романс, написаний до 848 року[2].

Іларія відноситься до групи святих-трансгендерів[3], популярних у середньовіччі, і, як вважається, була створена під впливом інших історій про святих жінок, що стали монахами у чоловічому образі[1].