Святий Петро (Мікеланджело)

«Святи́й Петро́» (італ. San Pietro) — одна із чотирьох мармурових статуй, створених італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті бл. 1501 —1504 рр., для вівтаря Пікколоміні Сієнського собору[а]. Цю скульптуру, як і «Святого Павла», зображено у русі, що стане характерним для творів митця[1].

«Святий Петро»
італ. San Pietro
Творець: Мікеланджело Буонарроті
Час створення: бл. 1501 —1504 рр.
Розміри: 124 см
Висота: 124 см
Матеріал: мармур
Зберігається: Сієна, Італія
Музей: Сієнський собор
 «Святий Петро» у Вікісховищі

Історія створення

Це була одна із п'ятнадцяти статуй, договір на створення яких Мікеланджело уклав із кардиналом Франческо Пікколоміні. Фігури мали прикрасити капелу Пікколоміні у Сієнському собору. До 1504 року були готові чотири статуї вівтаря («Святий Павло», «Святий Пій I», «Святий Григорій I» та «Святий Петро»)[2]. На думку мистецтвознавця Говарда Гіббарда (англ. Howard Hibbard), це замовлення не зацікавило Мікеланджело[3][б].

Ні Вазарі, ні Кондіві не згадують про ці роботи Мікеланджело. Лоуренс Дженкенс, професор Орлеанського університету[4], вважає, що Мікеланджело сам міг ставитися до цих робіт як результатів юності та поспіху[5].

Опис
Вівтар Пікколоміні (Сієна)

Статуя зображає апостола Петра, який тримає книгу у лівій руці, а правою рукою підтримує важкі складки плаща. Права нога трохи зігнута, так наче він збирається робити крок. Це відчуття підсилюється тим, що голова Петра звернена направо, а погляд вниз, наче він дивиться куди йому сходити. В апостола коротке кучеряве волосся і борода.

Скульптура розташована на нижньому ярусі вівтаря, зліва.

Коментарі
а. ^ Сам вівтар було замовлено Андреа Бреньо (італ. Andrea Bregno) на початку 1480-их років[5]
б. ^ Договір передбачав, що перш ніж приступити до роботи, Мікеланджело повинен був надати ескізи статуй на папері, щоб було «видно їхній одяг та жести (…) щоб можна було щось додати або забрати зайве за потреби»[3].

Примітки
  1. Scrubbed up Michelangelo sculptures draw Siena visitors (англ.). www.italymag.co.uk. 18 травня 2009. Архів оригіналу за 22 липня 2013. Процитовано 24 червня 2012.
  2. Эрпель, 1990, с. 13.
  3. Hibbard, 1974, с. 50.
  4. Lawrence Jenkens (англ.). www.finearts.uno.edu. Архів оригіналу за 22 липня 2013. Процитовано 24 червня 2012.
  5. A. Lawrence Jenkens. Michelangelo, the Piccolomini and Cardinal Francesco's chapel in Siena Cathedral // The Burlington Magazine. — 2002. — Т. 144, вип. 1197 (грудень). — С. 752. (англ.)

Для подальшого читання

(праці наведено хронологічно)

  • Friedrich Kriegbaum. Michelangelos Statuen am Piccolomini-Altar im Dom zu Siena // Jahrbuch der Preussischen Kunstsammlungen. — 1942. — Вип. 63. — С. 57 —78. (нім.)
  • Wilhelm R. Valentiner. Michelangelo's Piccolomini Statuettes and the Madonna in Bruges [1942] // Wilhelm R. Valentiner. Studies of Italian Renaissance Sculpture. — London, 1950. — С. 193 —223. (англ.)
  • Enzo Carli. Michelangelo e Siena. — Roma : Editalia, 1964. — 97 с. (італ.)
  • Harold R. Mancusi-Ungaro. Michelangelo: the Bruges Madonna and the Piccolomini altar. — London : New Haven and London, 1971. — 188 с. (англ.)

Джерела
  • Вазарі Д. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів = італ. Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti. — К. : Мистецтво, 1970. — С. 296 —429, 497 —507.
  • Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин : Хеншель, 1990. — 72 с. — ISBN 3-362-00044-4. (рос.)
  • Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М. : Искусство, 1983. — 451 с. (рос.)
  • Herbert von Einem; Ronald Taylor. Michelangelo = нім. Michelangelo (1959). — London : Methuen&Co Ltd, 1973. — 329 с. (англ.)
  • Howard Hibbard. Michelangelo. — New York : Harper & Row, Publishers, 1974. — 347 с. — ISBN 0-06-430056-0. (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.