Петро (апостол)

Апо́стол Петро́ (грец. Πέτρος, лат. Petrus; ? — 64/67) — у християнстві один із дванадцяти апостолів Ісуса Христа, старший серед Його учнів. Перший єпископ Риму (Папа Римський, 3367) і Антіохії (патріарх Антіохійський). У миру Симон, або Шимон (арам. ܟܹ݁ܐܦ݂ܵܐ, Shemayon; івр. שמעון בר יונה, Shim'on). Згадується у Новому Заповіті. Народився у Віфсаїді, Сирія, Римська імперія. Син єврейського рибалки Йони. До зустрічі з Ісусом займався рибальством разом із братом Андрієм. Отримав ім'я «Петро» (камінь) від Христа, який пообіцяв збудувати на ньому як на твердому камені свою Церкву й дарував ключі Царства Небесного. Супроводжував Ісуса Христа на проповідях як один із найближчих учнів; був присутній на Преображенні, Таємній Вечері, Розп'ятті і Воскресінні. Разом із іншими учнями прийняв Святого Духа під час П'ятидесятниці. Страчений в Римі за правління імператора Нерона. Помер мученицькою смертю на хресті вниз головою. Вшановується усіма християнськими церквами. День пам'яті 29 червня. У живописі зображується із ключами Небесного царства, папськими регаліями, мучеником на перевернутому хресті тощо. Основне місце вшанування Собор Святого Петра в Римі.

Апостол Петро
Папа Римський
33  67
Попередник: Посаду засновано
Наступник: Лін І
Народження: невідомо
Віфсаїда
невідомо[1] або Віфсаїда, Сирія, Римська імперія
Смерть: не раніше 13 жовтня 64 і не пізніше 68
Рим, Італія (Стародавній Рим), Римська імперія[2]
Релігія: Jewish Christiand
 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Походження і покликання

Симон (пізніше Петро) був старшим братом Андрія Первозваного, який і привів його до Ісуса. Був сином Йони з Віфсаїди (Ів. 1:44), одружений, мав дітей, займався рибальством, проживав у Капернаумі. Згідно з Євангелієм від Івана, Андрій з іншим учнем Івана Хрестителя провадив Ісуса до Симона, коли вони були над Йорданом (Ів. 1:35-41). Тоді ж Симон був названий символічним ім'ям Петро (з грец. πετρος), що означає камінь, скеля (арамійською його звали Кифа, тобто скеля) (Ів. 1:42). Згодом Ісус знову звернувся до апостола Петра зі словами:

«Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце явили, але мій небесний Отець. І кажу тобі, що ти скеля; на скелі оцій побудую я Церкву Свою, — і сили пекельні не переможуть її» (Мт. 16:17-18).
Церква святого Петра у Капернаумі побудована на місці його будинку.

У синоптичних Євангеліях складається враження, що зустріч Ісуса з Петром відбулася над Генезаретським озером. Ісус, ідучи берегом озера, "побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, що закидали у море сіті, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей. І ті негайно кинули сіті і пішли за Ним» (Мт. 4:18-20). Майже ідентичне оповідання є й у Євангелії від Марка. Натомість Лука вводить нові елементи більшої довіри словам Ісуса навіть всупереч логіці (Лк. 5:1-11). Симон був одружений, проте ім'я його дружини невідоме. Він мешкав разом з нею, її матір'ю та своїм братом Андрієм у власному будинку у Капернаумі (Мт. 8:14, Лк. 4:38, Мр. 1:21). На місці його будинку на рештках церкви 3 століття[3] споруджено церкву. За Мр. 1:31 Ісус Христос оздоровив також і тещу Петра. Як видно, в усіх Євангеліях, апостол Петро завжди є провідною фігурою. Він належить до трьох апостолів, які були найближче до Ісуса Христа. За Мр. 9:2-13, апостол Петро був також серед тих трьох, яким Бог відкрив свою божественність та майбутнє воскресіння свого Сина перед його смертю. В ієрархії Церкви він безсумнівно займає перше місце серед апостолів. Євангеліст Марко так описує покликання:

І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього. І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів. І визначив Він оцих Дванадцятьох: Симона, і дав йому ймення Петро, і Якова Зеведеєвого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанергес, цебто сини громові, і Андрія, і Пилипа, і Варфоломія, і Матвія, і Хому, і Якова Алфієвого, і Тадея, і Симона Кананіта та Юду Іскаріотського, що й видав Його. (Мр. 3:13-19)

Майже ідентичні списки подано у Матвія (Мт. 10:2-4), Луки (Лк. 6:13-16), і в Діяннях Апостолів (Дії 1:13-16). У цих списках послідовність деяких імен змінюється, але Петро завжди є першим.

Визнання Ісуса Христа

Свідченням того, що Ісус уподобив собі Петра, було те, що Христос відвідав його дім і зцілив близьких, удостоїв апостола бути свідком Святої Божественної слави на горі Фавор і страждань та страстей у Гетсиманському саду. Якщо навіть Ісус одразу пообіцяв ім'я Кифа-Скеля, то урочисто надав його щойно у Филиповій Кесарії, де на запитання Вчителя: «Хто я?», він відповідає за всіх Дванадцятьох: «Ти — Христос, Бога живого Син». У відповідь Петро почув із уст Ісуса: "Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. " (Мт. 16:17-18). Грецький вислів «пекельні ворота» означає приблизно те саме, що і сила смерті.

Один з найближчих учнів

Ісус явно вирізняє його як одного з трьох наближених учнів, беручи з собою Петра, Якова та Івана на високу гору, яку часто ототожнюють з горою Фавор, де відбулося Преображення, і в Гетсиманію, і ще раніше до будинку Яіра, де воскресить щойно померлу доньку господаря. Петро також найвідважніше ставить запитання Вчителеві, навіть на горі Фавор, де проявив власну ініціативу і каже: «Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі…» (Мр. 9:5-6). Він також запитує від імені учнів про винагороду, яку вони б мали отримати: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» (Мр. 19:27). Іншим разом цікавиться, чи вистачить, якщо сім разів пробачить своєму братові (Мт. 18:21-22).

Петро запальний, сповнений любові до свого Вчителя й водночас ентузіазму до його справи, він незворушно впевнений у собі: «І відізвався до Нього Петро: Хоч спокусяться й усі, та не я!» (Мр. 14:29). А в Євангелії від Івана немов би сам провокує Ісуса на слова про своє майбутнє зречення, вимагає від Учителя сказати, куди він відходить. У відповідь чує: «Куди Я йду, туди ти тепер іти за Мною не можеш, але потім ти підеш за Мною.» (Ів. 13:36). На ці слова Петро реагує з сумом та певним обуренням, ще не розуміючи однак справжнього змісту його нового імені. Він з впевненістю говорить Ісусу: «Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу? За Тебе я душу свою покладу!», на що Учитель із сумом відповідає: «За Мене покладеш ти душу свою? Поправді, поправді кажу Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене…» (Ів. 13:37-38).

Зречення

Провіщення відречення, як і опис його здійснення, міститься в усіх чотирьох Євангеліях. Розповіді Євангелістів не завжди однакові, у цьому епізоді, однак, вони вражають своєю дивовижною схожістю. Мабуть, сам Петро вимагав зафіксувати той факт, до того ж вимагав таким чином, щоб це глибоко запало всім у серця. До тієї миті він постійно думав лише «про людське». Тому, коли прийшли заарештовувати Ісуса, витяг меча, хоча знав, що не має жодного шансу перемогти натовп і охоронців. Про це згадують усі євангелісти, проте лише Іван називає його ім'я. Петро не брехав, коли казав Ісусові, що готовий іти за Ним на смерть, але на смерть у боротьбі. Він пішов за своїм захопленим Учителем, бо явно не захотів залишати Його самого. Прагнув побачити, що з ним станеться. Коли до нього звернулася служниця, яка начебто впізнала у ньому одного з учнів галилеянина, мимоволі відповів, що не знає, про що вона говорить. А коли запитали вдруге, він клянеться, що не знає цього Чоловіка. А коли сказали, що його видає його галилейський акцент — знову присягає, що цього Чоловіка не знає. «І враз заспівав півень». І тоді Петро зрозумів, що то не його власна сила, ні навіть геройство, ентузіазм чи запал зробили його Скелею. Можливо, від крайнього відчаю його врятували слова Ісуса, сказані перед цими подіями: «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!»(Лк. 22:31-32).

Свідок Воскресіння. Першість Петра

Церква першості апостола Петра у Табсі над Галилейським морем
Ісус Христос передає ключі від Царства небесного апостолу Петру (П'єтро Перуджино (1481-82)).

Незважаючи на свою любов до Ісуса Христа, Апостол Петро через свою людську неміч тричі відрікся від Божественного Учителя; згодом розкаявся, одержав прощення — і саме йому, першому серед апостолів, після свого воскресіння явився Господь — «…розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з'явився був Симонові.» (Лк. 24:34). Це також підтверджує і апостол Павло у Першому посланні до Коринтян: «…і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом.»(1 Кор. 15:5). Далі в Євангеліях подається перелік наступних об'явлень Воскреслого, однак у них перший є Кифа-Петро. Проте ніхто і нічого не розповідає про ці зустрічі. Лише з глави Євагенлія від Івана відомо, що воскреслий Ісус над Галилейським морем (на цьому місці стоїть Церква першості апостола Петра) підтверджує все сказане у Филиповій Кесарії й пояснює, чим загрожує Петрове зречення. Він ставить Петрові три майже однакові питання, щоби той тричі довів свою любов, від якої раніше тричі відрікся :

Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш (грец. agapas — жертовна любов агапе, найвищий вияв любові) мене більше цих?». Той каже Йому: «Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю (грец.filw — дружня любов філіа, не завжди жертовна, інколи зрадлива) Тебе!». Промовляє йому: «Паси ягнята Мої!». І говорить йому Він удруге: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш (грец.agapas) Мене?». Той каже Йому: «Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю (грец.filw) Тебе!». Промовляє йому: «Паси вівці Мої!». Утретє Він каже йому: «Симоне, сину Йонин, чи кохаєш (грец.filw) Мене?». Засмутився Петро, що спитав його втретє: «Чи кохаєш (грец.filw) Мене (тільки, як друга лише цією недосконалою любов'ю)?». І він каже Йому: «Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю (грец.filw) Тебе!». Промовляє до нього Ісус: «Паси вівці Мої!» (Ів. 21:15-17)

Тричі Петро зрікався Ісуса і тричі тепер визнавав свою слабкість: що любить Ісуса не жертовною любов'ю агапе, а лише недосконалою любов'ю філіа. Петро каявся. І отримав не тільки прощення, але і силу любити жертовною любов'ю агапе. Тоді, напевно, Петро остаточно зрозумів, що любов — це «зв'язок досконалості» і що лише Господь може дарувати, перетворивши його слабкість на непереможну Скелю. А ці слова, разом із словами апостолу Петрові про "ключі від Царства Небесного " (Мт. 16:18-19), про те, що «… від цього часу ти будеш ловити людей!» (Лк. 5:10) та його настанови «….ти ж колись, як навернешся, зміцни братію свою!», (Лк. 22:31-32) є визначенням першості апостола Петра і визнанням його наступником Ісуса Христа на Землі.

Місіонер

Апостоли Петро і Павло (Ель Греко)

Після вознесіння Господа апостол Петро проповідував слово Боже в різних країнах і при цьому здійснював великі чудеса: воскрешав мертвих, зцілював хворих і немічних, очолив колегію дванадцяти апостолів. Майже всі відомості про Петра, що належать до періоду після Вознесіння, подані у Діях апостолів. За Дії 1:4-13 ховається апостол разом з іншими до зіслання Святого Духа у Єрусалимі. Після сходження Святого Духа на апостолів Петро вперше відкрито проповідував у місті (Дії 2). Петро попав у конфлікт з владою Юдеї. Заарештований в 42 році у за наказом Ірода Агріппи I, царя Юдеї, ув'язнений в Єрусалимі, звідки через кілька днів врятувався, як про те оповідають Дії Апостолів. Після вбивства Степана та початку переслідування перших християн, апостоли проводять свої перші місіонерські кроки поза Єрусалимом. Петро разом з апостолом Іваном проповідують у Самарії (Дії 8:14-25). Як юдей, апостол Петро дотримувався всіх приписів щодо їжі. Проте у видінні почув він голос: «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!». Після видіння, отримавши запрошення від римського сотника Корнелія, апостол починає свою місію серед неюдеїв. Петро проводить хрещення поган (Дії 10:47). Це признають пізніше і його критики. Місіонерський шлях апостола був непростий. Апостол Павло відвідує Єрусалим у 36 та зустрічається спочатку з апостолом Петром, а у 49 з апостолами Яковом, Петром та Іваном (Гал. 2:9). У цих зустрічах визначаються також форма проведення та ставлення до місій серед поган. У Апостольському соборі в Єрусалимі 49 року було узгоджено з іншими апостолами, як слід чинити щодо поган, які бажають вступити в християнські громади. Апостол Павло розповідає про конфлікт з Петром при їхній зустрічі у Антіохії (Гал. 2:11-13), який спочатку споживав з поганами, а потім хотів накласти приписи Тори на неюдеїв. Отож у відмові від певних юдейських практик і приписів розпочався непростий період проповідування християнства серед інших народів.

Під час переслідування християн за імператора Нерона апостол Петро був розіп'ятий на перевернутому хресті вниз головою за його бажанням, оскільки вважав себе недостойним померти смертю свого Господа.

Євсевій Кесарійський у 300 році наводить близько 150 свідчень мученицької смерті Петра у Римі часів Нерона. Діонісій Коринфський у 170 році сказав про апостолів Петра і Павла: «Вони навчали разом однаковим чином в Італії та померли одночасно мученицькою смертю». Він і описав передання про спосіб розп'яття апостола Петра[4].

Зцілення та воскресіння мертвих

По зісланні Святого Духа на апостолів, Петро палко проповідував людям віру в Ісуса Христа, божою благодаттю зцілював немічних і калік. Побував з проповідями в Єрусалимі, Самарії, Лідді, Йоппії, Кесарії, Антіохії, інших містах Малої Азії. Кілька разів його садили до в'язниці, але Ангел Господній у чудесний спосіб звільняв його.

Листи апостола Петра

Новий Заповіт містить два листи апостола. Перше соборне послання апостола Петра з його «вітанням з Вавилону» (1 Петр. 5:13), написане з Риму, бо вже у той час Рим позначався переслідуваними християнами як «Вавилон» — особливо грішне місто світу (напр. у Об. 14:8, Об. 16:9). Остаточне порівняння з Вавилоном прийшло до Риму зі зруйнуванням Єрусалимського Храму у 70 році, як і було зруйнування першого храму Вавилоном у 586 р. до н. е. Автор послання називає себе в першому ж вірші — Петро, апостол Ісуса Христа (1 Петр. 1:1). Послання адресоване малоазійським християнам, віра яких піддавалася серйозним випробуванням у період, коли апостол Павло зі своїми співробітниками, заснувавши ряд християнських церков у Греції та Малій Азії, покинув Ефес. Друге соборне послання апостола Петра адресоване широкому колу перших християнських церков Малої Азії. Згідно з традиційною версією, воно написане апостолом Петром в останні роки життя в ув'язненні в Римі у 66-67 році. У посланні є пряма вказівка ​​на очікування прийдешньої смерті: «Знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою, як і Господь наш Ісус Христос об'явив був мені. А я пильнуватиму, щоб ви й по моєму відході завжди мали це в пам'яті.» (2 Петр. 1:14).

Євангеліє від Марка

За словами Євсевія Кесарійського, Євангеліє від Марка написане у 43 році[5]. Найбільш вірогідне місце створення Євангелія від Марка Рим. Євангеліст Марко — небіж левіта Варнави (Кол. 4:10); вони обидва супроводили св. Павла в першій його апостольській подорожі з Антіохії у Малу Азію (Дії 12:25). Через декілька років, перебуваючи у другому ув'язненні, апостол Павло просить Тимотея привезти у Рим Марка для служби (2 Тим. 4:9-12), оскільки в той час з ним був лише Лука. Пізніше Марко, нерозлучний супутник верховного апостола Петра, був, так би мовити, його секретарем. Наприкінці свого першого послання апостол Петро передає вітання вірним на сході від Марка, називаючи його своїм сином (1 Петр. 5:13). Цю відомість підтверджує і християнська традиція, називаючи Марка «перекладачем» Петра[6]. Згідно з цією традицією й народилося Євангеліє від Марка — ніщо інше, як коротко списана проповідь саме апостола Петра. Це стверджує також і свідоцтво Папія, єреапольського єпископа у Фригії (100—130 рр.), мовляв, Марко — за свідченням пресвітера (Івана Євангеліста) — бувши тлумачем апостола Петра, все те, що запам'ятав, точно списав, хоч і не в тім порядку, як то, було, Господь говорив і чинив.

Загибель у Римі

Розп'яття Святого апостола Петра роботи Караваджо у Санта Марія дель Пополо.

І врешті-решт Петро прибув до Рима, де викрив волхва Симона й навернув до християнства двох дружин Нерона. Останній наказав стратити Петра 29 червня 67, розіп'явши на хресті вниз головою (за проханням самого Апостола для підкреслення різниці своїх мук і страждань від тих Божественного Учителя, як цитує Євсевій Кесарійський слова Орігена у своїй Церковній історії)[7]. Найранішу згадку про мученицьку смерть апостола наведено у Першому листі папи Климента, написаного у останньому десятилітті першого століття. Євсевій Кесарійський у 300 році подає близько 150 свідчень мученицької смерті Петра у Римі часів Нерона. Діонісій Коринфтський у 170 році сказав про апостолів Петра і Павла: «Вони навчали разом однаковим чином в Італії та померли одночасно мученицькою смертю». Він також і описав передання про спосіб розп'яття апостола Петра[8].

Могила апостола

Могила апостола Петра у ніші в конфесіо під вівтарем Собору святого Петра прикрашена мозаїкою з зображенням Ісуса Христа

Найдавнішим відомим свідченням про місце поховання апостолів Петра і Павла є цитування Євсевієм Кесарійським у творі «Церковні історії» римського священика Гая, що служив за папи Зефірина: «Я можу трофеї апостолів показати. Якщо йтимеш до Ватикану, чи дорогою на Остію, знайдеш трофеї тих, що заснували цю церкву»[9][10]. Для історії католицької церкви і Рима, як місця перебування понтифіка, має значення тлумачення архітектурного поняття «трофей». Євсевій через 100 років розтлумачив цитату як вказівку на місце поховання. У 315—349 роках імператор Костянтин Великий над місцем поховання збудував Базиліку апостола Петра, яка простояла до 1507 року і яку було зруйновано для побудови Собору Святого Петра. В новій базиліці вівтар знову постав над могилою апостола, а сама могила міститься в ніші в конфесіо, під вівтарем, її прикрашено мозаїкою з зображенням Ісуса Христа. У 1940—1949 роках папа Пій XII дозволив археологічні дослідження поховань. Розкопки виявили два ряди поховань, частину яких було засипано ще при зведенні першої базиліки. Знайдено також залишки архітектурних форм поховань, датованих І-ІІ ст. Результати досліджень і підтвердження поховання апостола Петра вперше опубліковані 1951 року, проте були розкритиковані за недостатню документаційну базу та методичні помилки при розкопках. Через це Ватикан дозволив проведення нових досліджень у 1953—1958 та 1965 роках з урахуванням попередньої критики. На центральному місці за колонами монумента знайдено поховання, накрите з 140 року круглим каменем cippus, що позначає місце мученицької смерті Петра і потрактовано Гаєм як трофей. Навколо центрального поховання впорядковано розташовані інші могили. Таке розташування свідчить про вшанування цього місця. Археолог Маргеріта Ґвардуччі також задокументувала написи на стіні за колонами, серед них і «PETREN I», як позначення реліквій апостола Петра. Знайдені у похованні людські рештки дослідили: судово-медична експертиза виявила, що кістки належали чоловікові віком близько 61 року і походять з 1-го століття. Ці результати, які папа Павло VI оголосив у 1968 році[11], вказують, що ці кістки — мощі апостола Петра [12].

У Римі 2017 року було виявлено кістки, що можуть відноситись до Св. Петра. Релікти святого, котрий є першим папою, були знайдені в глиняних горщиках. Два горщики римської епохи з написом на кришках, що вказує, що всередині були не тільки фрагменти кісток від Св. Петра, але також три ранні папи. Залишки були передані до Ватикану для подальшого вивчення. Невідомо, як і чому мощі були заховані саме в церкві Санта Марія ін Капелла. Одна із теорій полягає в тому, що вони були перенесені туди з Ватикану папою Урбаном II під час розколу всередині католицької церкви.[13] [14].

Вшанування пам'яті

Канонізація

Канонізований ще першими християнами.

Патрон

Див. також

Примітки

  1. https://brill.com/view/title/11782
  2. Catholic-Hierarchy.orgUSA: 1990.
  3. Anders Runesson, Architecture, Conflict, and Identity Formation, у: J. Zangenberg, H. W. Attridge, D. B. Martin, Religion, Ethnicity and Identity in Ancient Galilee, Tübingen 2007 = WUNT 210, с. 240—242
  4. Gnilka J. Petrus und Rom. — 2002. -S. 111, Примітка 6 (нім.)
  5. Євсевій Кесарійський Historia Ecclesiastica (нім.)
  6. А. Джирланда. Ключ до Біблії. Новий завіт. — Львів: Свічадо. 2005. — С. 210. ISBN 966-8744-60-8
  7. Євсевій Кесарійський, Церковна історія, III. 1 (нім.)
  8. Joachim Gnilka: Petrus und Rom, 2002, с. 111, Примітка 6 (нім.)
  9. цитовано за Christfried Böttrich: Petrus, Fischer, Fels und Funktionär, Leipzig 2001, с. 228 (нім.)
  10. Євсевій Кесарійський, Церковна історія, II. 25,5-7(нім.)
  11. Загальна аудієнція папи 26 червня 1968 року(фр.)
  12. The Bones of St. Peter. Saintpetersbasilica.org. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 12 вересня 2010.
  13. Кістки, які можливо відносяться до святого Петра, виявлені випадково в 1000-річній церкві в Римі.(англ.)
  14. У Римі виявили можливі мощі Петра.

Джерела

  • Kirsch, Johann Peter. St. Peter, Prince of the Apostles // The Catholic Encyclopedia. Vol. 11. New York: Robert Appleton Company, 1911.
  • Ріцціотті Д. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. — Рим, 1979. — Том XLIX—L. — 710 с.
  • Свідеркувна А. Розмови про Біблію. Новий Завіт. — Львів : Свічадо, 2009. — ISBN 978-966-395-263-5.
  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. — Львів : Видавництво отців Василіян «Місіонер», 2005.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Петро (апостол)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.