Святий Ґрааль

Святи́й Ґра́аль — гіпотетична християнська святиня, за легендою наділена надзвичайними силами. За деякими уявленнями, ґрааль — не матеріальний предмет, а священний символ жінки й матері. Ватикан визнав місце розташування його в катедральному соборі Валенсії[1][2].

Один із кандидатів на Святий Ґрааль у Валенсії
Галахад, Борз і Персиваль добралися до Ґрааля
Діва Святого Ґрааля Данте Габріеля Россетті

Походження

Існують різні точки зору. Одні вважають, що це якийсь камінь або ж дорогоцінна реліквія із золота. Існує й інша думка, що є поширенішою — це чаша (кубок), з якої Ісус Христос причащався на Таємній вечері. Послідовники Спасителя буцімто зберегли кілька краплин крові розп'ятого Христа.

Безумовно, легенда про Святий Ґрааль має язичницьке коріння й веде свій відлік від стародавнього індоєвропейського міфу про магічний кубок — символ життя і відродження. Лише набагато пізніше міф набуває християнського осмислення.

Оповіді про Святий Ґрааль

Перші варіанти оповіді про Святий Ґрааль належать провансальському поету-трубадуру Кретьєну де Труа та його земляку, також поету Роберу де Борону. У ті часи (80-і роки XII ст.) письменники зазвичай посилалися на якесь джерело. Так, де Борон посилається на дані старовинного рукопису, де розповідається про те, що Ісус дав Йосифу Арімафейському чашу Таємної вечері, після чого Йосиф та його сестра з чоловіком покинули Палестину й облаштувалися в одній із країн Західної Європи, продовжуючи проповідувати християнство.

Провансальцям наслідує німець Вольфрам фон Ешенбах (90-і роки XII ст.), творець безсмертного «Парсіфаля». У цій поемі міннезінгер стверджує, що чашу Ґрааля зберігає такий собі лицарський орден «Templaisen», що нагадує спотворене тамплієри. Доля і таємниці ордена тісно переплетена з долею прихильників вчення катарів — альбігойцями. Історія могутнього та багатого Ордену лицарів Храму — це майже двохсотрічна низка перемог і поразок у боротьбі з воїнами ісламу, і нарешті у 1310—1313 роках його розгромив віроломний французький король Філіп IV Красивий за активною участю Папи Римського Климента V.

Те, що оповідь про Ґрааль пов'язана з певними стародавніми секретними окультними товариствами, які володіли таємними знаннями, важко як довести, так і спростувати.

У сучасній філософії та літературі
  • Поняття «Ґрааль» виходить за рамки поширених поглядів і знаходить оригінальне та ясне вираження в праці німецького натур-філософа О. Е. Бернхардта (1875–1941), який під ім'ям Абд-ру-шин написав грандіозний твір «У Світлі Істини. Послання Ґрааля», де автор вказує, що «Святий Ґрааль» не має матеріального коріння і не є предметом із релігійних переказів, але завжди був найвищою Духовної субстанцією, вічним Джерелом Сили, що породила і підтримує Всесвіт. Це місце зв'язку джерела первісної Сили зі Світом, точка виливу Божественної Сили у Творіння для його підтримки і безперервного формування. Давні поети і містики, сприймаючи духовні образи згори, спотворили суть і надали поняттю про Ґрааль риси, які були близькі їм самим, що жили у свою епоху, у часи галантних лицарів чи таємних містичних орденів. У співзвуччі з легендою, Святий Ґрааль набуває сенсу як Виток Творіння, яке щорічно оновлюється первісною енергією, без якої усе ослабне й загине.
  • Тема Ґрааля несподівано яскраво постає в романі О. Солженіцина «У колі першому» (1958) як піднесений, ідеальний «Образ Довершеності», який зображує художник — герой роману.

Див. також

Примітки
  1. Священный Грааль Валенсии, признанный Ватиканом Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  2. Чаша святого Грааля (Grial) Архівовано 15 липня 2015 у Wayback Machine. (рос.)

Посилання

Джерела
  • Абд-ру-шин. «У Світлі Істини. Послання Грааля» («Im Lichte der Wahrheit. Gralsbotschaft»), доповідь «Святий Грааль».
  • Цибулькін В. В., Лисюк І. П. СС-Аненербе: розсекречені файли. — Київ-Хмельницький: ВАТ "Видавництво «Поділля», 2010. — С. 262—266
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.