Солженіцин Олександр Ісайович

Олександр Ісайович Солженіцин
рос. Александр Исаакович Солженицын
Солженіцин в лютому 1974 року.
Народився 11 грудня 1918(1918-12-11)
Кисловодськ, Російська СФРР[1]
Помер 3 серпня 2008(2008-08-03) (89 років)
Москва, РФ
·серцева недостатність
Поховання Старий Донський цвинтар
Громадянство  Росія→ СРСР→ Росія
Національність українець/росіянин
Діяльність прозаїк, поет, драматург
Сфера роботи ГУЛАГ
Alma mater Південний федеральний університет і Ростовський державний університетd (1941)
Мова творів російська[2]
Жанр повість, оповідання, публіцистика, есей, роман, Q32361017?, лексикографія і Мініатюра (література)
Magnum opus Один день Івана Денисовича, The First Circled, Cancer Wardd, Архіпелаг ГУЛАГ і Two Hundred Years Togetherd
Членство Спілка письменників СРСР, Сербська академія наук і мистецтв, Російська академія наук[3], Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтвd
Конфесія РПЦ
Батько Isaackly Semyonovich Solzhenitsynd[4]
Мати Taisiya Zakharovna Shcerbakd[4]
У шлюбі з Natalia Solzhenitsynad і Natalya Reshetovskayad
Діти Ігнат Солженіцинd
Автограф
Премії

Нобелівська премія з літератури (1970)

Медаль «За взяття Кенігсберга»
Орден Святого апостола Андрія Первозванного
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Сайт: solzhenitsyn.ru
 Солженіцин Олександр Ісайович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Олекса́ндр Іса́йович Солжені́цин (при народженні — рос. Александр Исаевич Солженицын; 11 грудня 1918, Кисловодськ, Ставропольський край, РСФРР — 3 серпня 2008, Москва, РФ) — російський історичний прозаїк, драматург, публіцист і поет, громадський та політичний діяч. Лауреат нобелівської премії з літератури (1970). Протягом 1960-х 1980-х активно виступав проти комуністичного режиму в СРСР, був учасником дисидентського руху.

Солженіцин відомий своїми українофобськими поглядами.[5][6][7] Зокрема, був прихильником офіційної політики Росії щодо заперечення Голодомору як геноциду Радянської влади проти українського народу у 1931-1933 роках[8] та вважав, що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави.[9]

Життєпис

Народився 11 грудня 1918 у Кисловодську, на Північному Кавказі, в заможній родині. Дід був власником великої «економії» на Кубані. Батько — росіянин, Ісаакій Семенович Солженіцин, офіцер царської армії, загинув 1918 року внаслідок нещасного випадку на полюванні, ще до народження майбутнього письменника. Мати — українка, Таісія Захарівна Щербак (Томчак), намагалася виховувати Олександра в православній вірі. Але шкільне виховання серйозно трансформувало сімейні схеми сприйняття та оцінювання: О. Солженіцин почав симпатизувати новому ладу і пройматися марксистською ідеологією.

1925 року разом із матір'ю переїхав до Ростова-на-Дону, де у 1926—1936 роках навчався в школі. У старших класах почав захоплюватися літературою, писав вірші та есе. 1936 року вступив до Комсомолу.

1936 року Солженіцин вступив до Ростовського університету, на фізико-математичний факультет. В 1938 році він спробував скласти вступні іспити до театральної школи Юрія Завадського, але не здав їх. Одночасно із навчанням в університеті, 1939 року вступив до заочного відділення Московського інституту філософії, літератури та історії (ІФЛІТ), яке не закінчив. У 1941 закінчив фізмат Ростовського університету.

Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї акустичної розвідки. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. 9 лютого 1945 за критику дій Йосипа Сталіна в особистих листах до друга дитинства Миколи Віткевича Солженіцин був арештований і засуджений до 8 років таборів. У 1953 звільнений без права мешкання в Європейській частині СРСР і відправлений на «вічне поселення». Жив в аулі Кок-Терек Джамбульської області республіки Казахстан.

У 1956 рішенням Верховного Суду СРСР Солженіцин був реабілітований, його твори стали з'являтися у пресі. Зокрема, оповідання «Один день Івана Денисовича» було висунуто на Ленінську премію, проте це викликало негативну реакцію влади.

У 1965 р. архів Олександра Солженіцина потрапив у КДБ, після чого подальше видання його творів у СРСР було заборонено. У 1969 р. Олександра Солженіцина виключили з Союзу письменників, а в 1970 р. він став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Після публікації за кордоном книги «Архіпелаг ГУЛАГ» 12 лютого 1974 відбувся арешт. Його було визнано винним в державній зраді, позбавлено громадянства і 13 лютого вислано з СРСР літаком до ФРН. Під час вимушеної еміграції жив спочатку у Швейцарії, потім у власному будинку у містечку Кавендіш, штат Вермонт, США. У 1990 р. указом президента СРСР Михайла Горбачова радянське громадянство Олександра Солженіцина було відновлене. Майже одразу письменник був ушанований Державною премією.

Олександр Солженіцин у Москві (грудень 1998 року)

У 1994 році Олександр Солженіцин повернувся до Росії. У 1997 р. обраний дійсним членом Російської Академії наук.

Оцінка творчості

В 1970 р. Солженіцин був визнаний гідним Нобелівської премії з літератури за «моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури».

Рецензуючи в 1972 р. «Серпень чотирнадцятого», югославський політолог Мілован Джилас писав, що «Солженіцин заповнює вакуум, що утворився в російській культурі й свідомості. Він повернув Росії її душу — ту саму, котру відкрили світу Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Лев Толстой, Достоєвський, Чехов і Максим Горький».[джерело?] На думку американського дослідника Джозефа Франка, «основною темою Солженіцина є прославляння моральності, єдиної можливості вижити в кошмарному світі, де тільки моральність гарантує людську гідність і де ідея гуманізму здобуває надцінний характер».[джерело?]

Критика

Російська та радянська критика

Солженіцина критикували за різкі суперечності між цифрами репресованих, які він наводив, та архівними даними, що стали доступними в період перебудови[10]. Гостро критикувались за невірогідність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де йдеться про побут таборів, смертність ув'язнених, їхню чисельність.[11][12]. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланнями на дослідження учених, які працювали в російських архівах[13].

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Німецько-радянської війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених[14][15]. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельсівської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельсівського міністерства пропаганди, і прихильника Солженіцина, що переховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ[16].

Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти й емігранти, які заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.

Конфлікт Солженіцина з антирадянською еміграцією і західними активістами Холодної війни висвітлено у його мемуарах «Потрапило зерня проміж двох жорен».

Його дослідження історії взаємин єврейського і російського народів у книзі «Двісті років разом» викликало активну критику як з боку багатьох єврейських публіцистів, так і націоналістичної преси. Так, наприклад, ліберальний Володимир Войнович сказав: «Книга Солженіцина „Двісти років разом“ — довга, нудна і брехлива»[17].

Образ Солженіцина підданий і сатиричному зображенню в художніх творах, наприклад, в романі Войновича «Москва 2042»[18] і в поемі Юрія Кузнецова Шлях Христа.

Антиукраїнські погляди

У останні роки життя, Солженіцин мав неприховано антиукраїнські погляди[7][6] та вважав, що українці, на відміну від росіян, не мають права на створення незалежної держави.[9] Солженіцин був проти руйнування СРСР за національними ознаками і виступав проти незалежності України.[6] У 2008 році, на останньому році життя, Солженіцин заперечив, що Голодомор був геноцидом Радянської влади проти українського народу у 1931—1933 роках.[6][8]

У ранній творчості, зокрема у романі «Архіпелаг ГУЛАГ» (том 3, частина 5, розділ 2), Солженіцин заявляв, що сама Росія має дозволити Україні відділитися, аби в майбутньому була вірогідність повторного возз'єднання. Проте автор вважав, що лише окремі області України, де проживають саме українці, мають право відділитися від Росії та увійти у незалежну Україну, оскільки, на його переконання, в деяких українських областях населення самовизнає себе українцями, в деяких росіянами, а в деяких взагалі ніким. Зокрема, він був проти відділення від Росії Криму, Північних та Південних областей України.

Деякі дослідники, зокрема Вадим Скуратівський вважають, що закиди про «українофобію» Солженіцина є перебільшеними, оскільки той «першим ризикнув у підцензурній літературі створити зворушливий образ українського селянина-„бандерівця“» та «постійно наголошував на своєму напівукраїнському походженні».[5]

Твори
  • Один день Івана Денисовича (рос. Один день Ивана Денисовича) — (оповідання, 1962)
  • Матрьонине подвір'я (рос. Матрёнин двор) (роман, 1963)
  • У колі першому (рос. В круге первом) (роман, 1968)
  • Раковий корпус (рос. Раковый корпус) (повість, 1968—1969)
  • Архіпелаг ГУЛАГ (рос. Архипелаг ГУЛАГ) (роман, 1973-)
  • Живіте без брехні! (рос. Жить не по лжи!) (есей, 1975).
  • Серія романів «Червоне колесо» (рос. Красное колесо)
  • Серпень 14-го Август 14-го (роман, 1971; вийшов у розширеній версії у 1984)
  • Жовтень 1916, 2 томи, (роман, 1985)
  • Березень 1917, 4 volumes, (роман, 1989)
  • Квітень 1917, (роман, 1991)
  • Буцалось телятко з дубом (рос. Бодался телёнок с дубом) (нарис, 1975)
  • Ленін у Цюриху (рос. Ленин в Цюрихе) (1975)
  • Потрапило зернятко поміж двох жорнів (рос. Угодило зёрнышко промеж двух жерновов) (мемуари, 1998—2003)
  • Як нам облаштувати Росію (рос. Как нам обустроить Россию) (есе-маніфест, 1990)
  • Росія в облозі (рос. Россия в обвале). (оповідання, 1998)
  • Двісті років разом (рос. Двести лет вместе) (історичний есей, 2001—2002 в 2-х тт.)
  • Російський словник мовного розширення (рос. Русский словарь языкового расширения) (словник, 1990)

Переклади українською

Див. також

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118642464 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. http://www.ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-2583.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12
  4. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
  5. Вадим Скуратівський. Бунтівний антиреволюціонер — День, 10 грудня 1998.
  6. Солженіцин – сміливий борець проти сталінізму і великоруський патріот - Радіо Свобода, 04 серпня 2008
  7. Анекдот... Та й годі? - Дзеркало Тижня, 8 липня 2005
  8. В Україні сподіваються, що Солженіцин — це ще не вся російська інтелігенція — УНІАН, 04 квітня 2008
  9. Солженіцин і путінська Росія - Телекритика, 10.08.2008
  10. Гулаг: архивы против лжи Каковы масштабы сталинских репрессий (рос.)
  11. Игорь Пыхалов. Каковы масштабы сталинских репрессий) (рос.)
  12. В. Н. Земсков. ГУЛАГ (историко-социологический аспект) (рос.)
  13. Гулаг: архивы против лжи (рос.)
  14. Дюков А. Р. Госпремия для ревизиониста (рос.)
  15. Дюков А. Р. Милость к падшим: советские репрессии против нацистких пособников // Великая оболганная война-2. Нам не за что каяться! — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 432 с: ил. — (Война и мы). ISBN 978-5-699-25622-8, с. 98—141 (рос.)
  16. http://beserikov.chat.ru/Samutin.htm (рос.)
  17. Владимир Войнович: «Солженицын недостаточно умный человек» — «Русский базар», 02.03.2004 (рос.)
  18. Майкл Николсон. Солженицын на мифотворческом фоне Архівовано 17 лютого 2015 у Wayback Machine. (рос.)
  19. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)

Література та джерела
  • Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Переклад з російської: Іван Андрусяк. Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9 Книга 1. 376 с. (Епілог Сучасні Спадкоємці Золотої Орди: № 2. Солженіцин)
  • «Червоне колесо» О. І. Солженіцина в контексті розвитку російської літератури ХХ століття: автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.01.02 / Клеофастова Тетяна Вікторівна ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2002. — 34 с.
  • Образ світу і концепція героя у творчості Уласа Самчука й Олександра Солженіцина в'язнично-таборової тематики: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.05 / Пасічник Олена Василівна ; Тернопільський національний педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Т., 2004. — 20 с.
  • Художній світ роману О. І. Солженіцина «У колі першому»: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.06 / Швець Галина Олексіївна ; Донецький національний ун-т. — Донецьк, 2008. — 16 с.
  • Проблематика і система образів роману О. І. Солженіцина «В колі першому»: автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.02 / Ступницька Наталія Миколаївна ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2010. — 22 с.
  • Шаповал Ю. Солженіцин Олександр Ісайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.672 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.