Свято-Миколаївський собор (Радомишль)

Будівництво храму розпочав у XVIII столітті Ясон Смогоржевський, греко-католицький митрополит, але не довершив і роботи надовго зупинилися[1]. У 1869—1870 роках церкву намагався добудувати поміщик Карпенко, а потім отримати від держави потрібні кошти намагалося Радомисльське церковнопарафіяльне попечительство[1]. Вирішили зводити нову церкву, проект та кошторис[2] до якої розробив Микола Юргенс у 1875 році[1]. Роботи розпочалися 1877 року, а керував ними Стефан Рикачов[1]. За планами будівництво мало тривати три роки, але завершилося воно тільки 1882 року[3].

Храм було освячено митрополитом Платоном 13 листопада 1883 року, а настоятелем було призначено А. Горановського[3]. До собору приписали Свято-Троїцьку церкву[3]. 1922 року було зареєстровано осередок місцевої УАПЦ в Радомислі, яким передали церкву[4]. Протягом 1927–1928 років дерев'яну церкву розібрали на будматеріали, зробивши із них комори «Заготльону» та сушарку на папірні[5]. Було також зруйноване кладовище біля церкви[5].

Радянська влада передала Свято-Миколаївський собор[6] на потреби трудящих[5]. Церкву не зруйнували, але знесли дзвіницю[5]. Від 1932–1933 років до 1941 року її використовували як склад зерна[5].

Службу у храмі було відновлено з приходом німців, у 1941 році[7]. Після повернення радянська влада не закривала церкви, а запровадила служби на церковнослов'янській мові[8].

Радомишль. Миколаївський собор. 1864-83 рр.

Зараз діючий храм.

Свято-Миколаївський собор, м. Радомишль

Собор збудовано у стилі московських шатрових храмів[3].

Проект, розроблений Юргенсом для Радомишля, було використано при будівництві храмів в інших містах, зокрема, в Чорнобилі, який у XIX ст. входив до складу Радомишльського повіту. Радомишльський Свято-Миколаївський собор будувався одночасно з Володимирівським собором у Києві (1862—1882 рр.). З огляду на те, що розпис багатьох стін, стель і плафонів в обох храмах тотожний, місцеві краєзнавці вважають, що розписували їх одні майстри. А тому серед імовірних авторів розпису храму Св. Миколая називають В. Васнєцова, М. Нестерова, М. Врубеля.

Під час Німецько-радянської війни у дзвіницю влучив снаряд, і потім її первісний вигляд не відновили.

• Офіційний сайт

• Цвік Г. В. Історія Радомишля / Г. В. Цвік [Текст]. Вид. 2-ге, виправл. і доповн. — Житомир : Вид. М. Косенко, 2015. — 384 с. — ISBN 978-966-8123-87-0.
• Зоря Полісся. — 2004. — 3, 7, 10 липня.