Свірзький замок

Сучасного вигляду він набув з середини XVII століття, з часу переходу його у власність Александра Цетнера (від імені якого названо цілий район — Цетнерівка та ботанічний сад у Львові). Граф викупив його у Свірзьких у 1641 році і згодом значно розбудував та зміцнив.

Існують припущення, що задум Цетнера з укріплення Свірзького замку здійснював відомий фортифікатор, генерал від артилерії Павло Ґродзицький. Роботи з перебудови замку проводились приблизно тоді, коли генерал Ґродзицький будував у Львові одразу два арсенали — Королівський та Сенявських.

Незважаючи на своє вигідне оборонне розташування (на горі Белз, оточеній непрохідними болотами, ставками, а в підніжжі мурів — ровами і звідним мостом), палацовий тип його архітектури навряд чи міг мати серйозне оборонне значення. Відомо, що під час українсько-польської війни в 1648–1654 роках замок не раз здобували козацькі загони, а в 1648 році — спалили татари.

У 1672 році, під час походу турків на Львів, він не встояв перед турецькою облогою. Під час другого походу турків у 1675 році Свірзький замок вистояв і захистив у своїх мурах залогу Поморянського замку, яка, не маючи достатньої сили для оборони, через таємний хід вийшла до лісу і втекла до Свіржа. Після воєнних ушкоджень здійснювалося відновлення та посилення мурів, однак загалом замок поступово змінював призначення з оборонного на суто житлове, перетворившись на парадну резиденцію.

Якщо доти замок стабільно належав лише двом шляхетським родам, то відтак раз за разом переходить з рук у руки. Часта зміна господарів негативно вплинула на споруду; маєтком не опікувалися — в описах 1882 і 1892 років згадано про поганий стан будівлі, зокрема руйнування корпусів із півночі та сходу.

У 1907 році замок стає власністю Роберта Лямезана де Салінса, на той час офіцера австрійської армії. Він реставрував маєток, вкладаючи значні кошти, і перетворив його на розкішну резиденцію з багатими інтер'єрами. Але у 1914 році під час Першої світової війни замок цілковито спалили російські війська. Однак це не змусило хазяїна занедбати замок — згодом було відновлено декор вікон та дверей, карнизи; корпуси та вежі знову покрито дахом. Основна реставрація завершилась у 1917 році, про що свідчить вирізьблений пам'ятний напис над брамою із зовнішньої сторони.

У 1939 році замок націоналізувала радянська влада. Тривалий час він стояв пусткою, ненадовго його використовували як школу трактористів. І аж у 1978 році його передали на баланс Спілки архітекторів тодішнього СРСР.

У 1993 році замок передали в користування державному об’єднанню «Львівліс», проте згодом, у 1997-му, знову повертають архітекторам.[1] У 2010-му замок планували передати в концесію приватному інвестору, але відповідального підприємця не знайшлось.