Світова класика бейсболу

Про заснування турніру було оголошено у травні 2005 року[1]. Комісар ВЛБ Бад Селіг та виконавчий директор MLBPA на спільній прес-конференції повідомили, що перший турнір пройде у березні 2006 року. ВЛБ робила спроби організувати такий турнір вже протягом двох років, але процес затягувався через переговори з MLBPA і власниками команд. Власники команд, зокрема власник «Нью-Йорк Янкіз» Джордж Стайнбреннер, висловлювали занепокоєння, що найсильніші гравці можуть отримати травму на турнірі саме напередодні весняних тренувань і початку нового сезону. Це ж питання непокоїло і MLBPA, але головним їхнім запереченням були допінгові правила. ВЛБ хотіла, щоб на турнірі застосовувалися більш суворі стандарти Олімпійських ігор, а спілка гравців хотіла, щоб діяли існуючі стандарти MLB. Зрештою сторони погодилися на страхування контрактів гравців на випадок отримання травми під час турніру і досить жорсткі стандарти допінг-контролю. Команди ВЛБ не мали права безпосередньо блокувати участь своїх гравців у турнірі.

Подібні розбіжності щодо участі мали Японська професіональна ліга NPB та асоціація її гравців. У вересні 2005 року NPB офіційно повідомила про свою згоду на участь у Світовій класиці.

Результати

Рік	Місто проведення фіналу	Чемпіон	Фіналіст	3-тє місце
2006	Сан-Дієго	Японія	Куба	Корея
2009	Лос-Анджелес	Японія	Корея	Венесуела
2013	Сан-Франциско	Домініканська Республіка	Пуерто-Рико	Японія
2017	Лос-Анджелес	США	Пуерто-Рико	Японія

Легенда

• 1 – Чемпіон
• 2 – 2-ге місце
• 3 – 3-тє місце
• 4 – 4-те місце
• Р2 – 2-й раунд
• Р1 – 1-й раунд
•  •  – Не пройшли кваліфікацію
•  ×  – Не брали участі
• к – Кваліфікувалася на найближчий турнір

Команда	2006(16)	2009(16)	2013(16)	2017(16)	2021(16)	Усього
Австралія	Р1	Р1	Р1	Р1	к	5
Бразилія	×	×	Р1	•		1
Венесуела	Р2	3	Р1	Р2	к	5
Домініканська Республіка	4	Р1	1	Р2	к	5
Канада	Р1	Р1	Р1	Р1		4
Ізраїль	×	×	•	Р2	к	2
Іспанія	×	×	Р1	•		1
Італія	Р1	Р1	Р2	Р1	к	5
Китай	Р1	Р1	Р1	Р1		4
Китайський Тайбей	Р1	Р1	Р2	Р1		4
Колумбія	×	×	•	Р1	к	2
Куба	2	Р2	Р2	Р2	к	5
Мексика	Р2	Р2	Р1	Р1		4
Нідерланди	Р1	Р2	4	4	к	5
Панама	Р1	Р1	•	•		2
ПАР	Р1	Р1	•	•		2
Південна Корея	3	2	Р1	Р1	к	5
Пуерто-Рико	Р2	Р2	2	2	к	5
США	Р2	4	Р2	1	к	5
Японія	1	1	3	3	к	5
Команда	2006(16)	2009(16)	2013(16)	2017(16)	2021(16)	Усього

У фінальній частині турніру беруть участь 16 національних збірних. У 2006 і 2009 роках перелік формувався за запрошенням від організаторів. Починаючи з турніру 2013 року проводиться кваліфікація учасників. У кваліфікації змагаються 4 команди, які зайняли останні місця у підгрупах попереднього турніру, і 12 команд, яких запросять організатори. Кваліфікація проводиться за рік до основного турніру, чотири найкращі збірні отримують право зіграти у фінальній частині.

Фінальна частина турніру розбита у свою чергу на три стадії. У першому раунді 16 команд грають у чотирьох групах. Кожна з груп проводить усі матчі на одному стадіоні (зазвичай протягом трьох днів на початку березня). Переможці груп проходять до другого раунду, треті місця отримують право грати у наступній Світовій класиці, а четверті гратимуть кваліфікаціний турнір, щоб здобути таке право. Другий раунд проходить у двох групах по чотири команди в одне коло на одному стадіоні. По дві найкращі команди груп грають у чемпіонському раунді (півфінали і фінал), який проводиться зазвичай у другій половині березня (всі чотири рази фінал проходив у одному з міст Каліфорнії). Організатори часто змінюють формат проведення групових турнірів, застосовуючи кругову систему і систему з «вибуттям після двох поразок».

Фінали першої і другої Світової бейсбольної класики у США показувала телекомпанія, але трансляцію турнірів 2013 і 2017 років повністю організовував канал MLB Network[2]. Транляціями іспанською мовою займається канал ESPN Deportes, а правами на аудіотрансляції володіє ESPN Radio[3].