Северин Сапрун

Народився 2 вересня 1897 р. в с. Рибник на Дрогобиччині в родині католицького священика.

Навчався у Перемишльській та Віденській гімназіях, Віденському університеті (теологічний факультет) та консерваторії (клас скрипки і фортепіано), у Вищому музичному інституті імені М.Лисенка у Львові (клас скрипки Є.Перфецького), Львівській духовній семінарії (1917—1921, за винятком періоду, під час якого брав участь у визвольній війні УГА як хорунжий і був поранений в боях під Чортковом).

Священик-катехит, вчитель німецької мови, співу та гри на скрипці жіночої учительської семінарії сестер Василіянок та гімназії «Рідної школи» імені І.Франка, а також низки польських навчальних закладів у Дрогобичі (1920—1940).

Усвідомлюючи значення церковного співу, о. С.Сапрун створив зразковий хор при церкві Св. Трійці у Дрогобичі. Кульмінаційними були виступи хору в 30-х рр.: з нагоди 900-річчя проголошення Ярославом Мудрим Богородиці покровителькою українського народу (1937), на честь Богоматері (1938, 1939). У репертуарі хору представлена хорова музика як українських композиторів (Д.Бортнянський «Скажи ми, Господи», «Символ віри»; А.Ведель «Доколе, Господи»; М.Лисенко «Пречистая Діво Мати»), так і зарубіжних (Й.Гайдн «Сім слів»; О.Архангельський «Милость мира», П.Турчанинов «Херувимська пісня»), в тому числі композиторів-аматорів Галичини (М.Копко «Небес Царице», С.Сапрун «О, спомагай нас»). Хор церкви Пресв. Трійці влаштовував концерти духовної музики не тільки в Дрогобичі, а й у сусідніх містах — Бориславі, Самборі, Стрию. Діяльність хору мала неабиякий вплив на розвиток хорової культури реґіону. У роботі підкреслюється, що церковні хори ставили й вирішували важливі культурно-національні завдання.

Засновник та керівник «Хору української молоді», чоловічого хору Міщанського товариства «Зоря» та ін., камерно-інструментальних ансамблів й оркестрів, в тому числі сімейного квартету, з яким виконував композиції Ґ. Ф. Генделя, ВА.Моцарта, Л.Бетховена, Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Е.Ґріга, Дж. Верді, Дж. Россіні, Д.Бортнянського, П.Чайковського та ін. Найбільшу увагу приділив «Дрогобицькому Бояну», який складався з мішаного (понад 80 учасників) та чоловічого хорів. З колективами був учасником усіх імпрез національного та мистецького значення. З часом керування хорами передавав професійним музикантам, в тому числі М.Іваненкові, Б.П'юркові — професійних музикантів, під керуванням яких "Боян " почав активно розвиватися і як творчо-мистецька одиниця. Опрацьовуються тематичні програми: духовна, шевченківська, стрілецька, популярна (вальси, польки, уривки з оперет Й.Штрауса) тощо. Поступове зростання дозволило «Бояну Дрогобицькому» опановувати й виконувати на високому рівні як західно-європейську музику (твори Орландо Лассо, Жоскена де Пре, Джуліо Каччині, монументальні вокально-симфонічні полотна «Stabat Mater» Россіні, «Месію» Генделя), так і ті твори українських композиторів, які на той час належали до вершинних досягнень — Духовні концерти Д.Бортнянського, Кантати Лисенка, Січинського, хорові сцени з опер Лисенка та ін. композиторів, твори Людкевича, Барвінського, Нижанківського, Лиська, Ревуцького та ін.

Один з ініціаторів відкриття, директор, викладач скрипки філії Вищого музичного інституту імені М.Лисенка в Дрогобичі (1922—1940), засновник та головний редактор часопису «Боян» (червень 1929 — травень 1930), у якому подавались мистецько-культурні новини, поради керівникам аматорських хорів, друкувались ноти (твори галицьких композиторів, Лисенка та ін. авторів). На думку доцента кафедри мистецтвознавства і фортепіано ДДПУ ім. І.Франка Уляни Молчко, яка досліджувала це питання, журнал «Боян» хоч і проіснував недовго, проте підготував появу професійних українських часописів в Галичині.

Для підняття мистецького рівня хорових гуртків філія товариства «Просвіта» у Дрогобичі (1937 р.) порушила питання про організацію Спілки хорів, якою повинна була опікуватися секція під керівництвом о. С.Сапруна. Мета спілки — допомога у підборі репертуару, практичні поради щодо роботи з хором, проведення окружного конкурсу аматорських хорів. Цей проект знайшов своє практичне втілення аж у воєння роки (10 диригентський курсів при ІНТ та Краєвий Конкурс Хорів 1942 р.) .

Директор Інституту Народної Творчості (ІНТ) (1941—1944) у Львові, де організовує курси: дириґентський, театральний, образотворчий; ініціатор відкриття Вищої Образотворчої Школи (фактично Академії малярства; ректор В.Кричевський), театру малих форм «Веселий Львів». Організатор Краєвого Конкурсу Хорів, присвяченого 100-річчю М.Лисенка (1942), що охопив всю Галичину. Подробиці про учасників конкурс та перебіг подій можна дізнатися на сторінках Альманаху ККХ та газети «Львівські вісті».

У 1944 еміґрує у Відень, 1946 — Париж.

Автор монографічних нарисів «Людвик Бетовен» (1927), «Про українського композитора К.Стеценка» (1937), «Віденські хлопці-співаки» (1930); низки статей у часописі «Боян» (1929—1930), у львівських та зарубіжних виданнях (Відень, Париж) на музикознавчі та мистецько-краєзнавчі теми; обробок українських народних пісень та оригінальних хорових композицій, патріотичних поезій та перекладів з інших мов, релігійних оповідань для дітей, більшість з яких були знищені взимку 1944 при арешті органами НКВС сестри Юлії.

Ось що згадує у своїх спогадах про наставника і капелана його племінник, Сергій Шнерх: «А дійсно, де ж ці панове були в цей час? Я не можу характеризувати дій усіх наставників і вихователів, але одного, не тільки як редактор книжки, повинен „реабілітувати“, тим більше, що це — мій святий обов'язок, бо він мій вуйко, якого до його виїзду на еміграцію добре знав. Це — Головний духівник Українського Юнацтва, о. проф. Северин Сапрун. Останні десять років я вивчав історію родини Сапрунів, у якій отець Северин як священик, музика, композитор, диригент, поет, організатор суспільного життя у Галичині займав особливе місце.²⁹

Після закінчення Віденської гімназії Северко студіював теологію. У критичний момент для Галицької держави кидає навчання і як артилерист воює за незалежність України. Тяжко поранений кулею дум-дум у ногу, підліковується і повертається у стрій. Хворіє тифом, виздоровлює і військовиком доходить до Києва. Повертається в Галичину. Табір інтернованих. Продовжує теологічне навчання і приймає священичий сан. Не їде на спокійну парохію, а у Дрогобичі працює катехитом українських дітей у польських навчальних закладах. Організовує відомий „Дрогобицький Боян“ і понад 15 інших хорів, музичних ансамблів тощо. Видає музичний журнал, відкриває у Дрогобичі філію Львівського музичного інституту імені Лисенка. За „перших совєтів“ переховується, за німецької окупації — директор Інституту народної творчости, один із організаторів величавого конкурсу і фестивалю хорів, присвячених сторіччю народин корифея української музики — Миколи Лисенка. Бачачи явний крах фашистської машини, він не їде спокійно (як робила більшість) з родиною на еміграцію, а одним із перших записується до лав дивізії „Галичина“ (бо там потрібні були духівники).

Проходить виснажливий військовий вишкіл з різними бігами, повзанням на животі тощо. За віком і через згадуване поранення у ногу його комісують. Тоді займає своє місце у лавах Юнацьких душпастирів — стає їх головним духівником (у ранзі полковника повітряних сил). Я маю багато свідчень про його самовіддану працю. Він постійно перебував серед підопічної молоді (світлина 18). З нею пережив усе лихоліття аж до капітуляції. Про останній день служби капеляна Юнаків згадує Зиновій Книш: „Він просто у своїй напіввійськовій уніформі пішов до французької команди, одверто признався, що вертається з війська, що обов'язки священика бути там, де його вірні. Військове Правління це прийняло за зрозуміле й видало йому посвідку з дорученням для місцевих комендантів іти йому на руку“. На еміграції займав високі релігійно-громадські пости.»

На честь о. С.Сапруна 1997 в Дрогобичі відкрито меморіальну таблицю, засновано до 100-річчя від дня народження хоровий конкурс (1997, 2000, проф. М.Бурбан), проведено наукову конференцію (на базі музично-педагогічного факультету Дрогобицького педагогічного інституту), видано збірник «Крихти» (Львів, 1999).

• гол. ред. проф. д-р Кубійович Володимир (НТШ), «Енциклопедія українознавства (у 1-11 томи)», вид. «Молоде Життя», м. Львів, 1996 р., т. 7 стор. 2710.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Літ.: Медведик П. Сапрун Северин // Записки НТШ. — Львів, 1996. — Т. CCXXXІІ. — С.532-533
• Гамкало І. Сапрун Северин // Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С.526
• Стельмащук С. Северин Сапрун повертається на батьківщину // Культура і життя. — Київ, 1997. — № 49
• Сапрун Северин // М.Бурбан. Хорове виконавство Львівщини. Хори. Диригенти: Посібник-довідник. — Дрогобич-Львів: Вимір, 1999. — С.248
• Яцків О. о. Северин Сапрун — дириґент, композитор, музично-громадський діяч // Музика Галичини. Musica Galiciana. — Львів: Сполом, 1999. — С.112-117
• Шнерх С., Довгалюк І. Боян дрогобицької землі (до 100-річчя з дня народження та 50-річчя з дня смерті отця Северина Сапруна) // Musica Galiciana. T.V. — Rzeczуw: Wydawnictwo Wyzszej Szkoly Pedagogicznej, 2000. — С.311-316
• Шнерх С., Довгалюк І. Інститут Народної Творчости у Львові та культурно-освітнє життя у Галичині в 1941—1944 // Богословія. — Рим, 1996. — С.81-107
• Шнерх С. Незмовкна пісня. — Львів: «ТеРус», 2001. — 215 с.

• Сапрун Северин Михайлович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 647.
• Сергій Шнерх. ТРИ СПОГАДИ — ТРИ ВАЖКІ ДОЛІ…
• ПОЛЬОВІ ДУХОВНИКИ НА ВИШКОЛІ
• Северин Сапрун // Музична бібліотека