Селена

Селе́на, Ме́на (грец. Σελήνη — сяйво, блиск; Mene) — у давньогрецькій міфології — богиня Місяця, дочка Гіперіона й Тейї, сестра Геліоса та Еос. Відома також під ім'ям Мена.

Селена
Батько Гіперіон[1][2]
Мати Тейя[1][3] або Basileiad
Брати, сестри Еос і Геліос
Діти Ersa, Немейський лев, Nemead, Пандіяd, Нарцис і Menaed

Поети називали Селену блискучим оком ночі (Піндар, Есхіл), зображували привабливою жінкою, яка тримає смолоскип у руках і веде за собою зірки (Сапфо). Селену вшановували жертвами у дні повного місяця; їй було присвячене весняне рівнодення, коли богиня після тривалої мандрівки, умившись в Океані, надягала осяйні шати й запрягала до своєї колісниці блискучих коней (Гомер, Гімн, 32). На небі коханим Селени був сам Зевс, від якого вона народила Пандію, шановану в Афінах під час весняного рівнодення. В Аркадії богиня приятелювала з Паном. Найвідоміший міф про нещасливе кохання Селени до прекрасного пастуха (варіант: мисливця) Ендіміона, який забажав вічної юності та безсмертя, хай навіть у непробудному сні. Селена щоночі наближається до печери карійської гори Латм, де спочиває юнак, і милується його вродою. В Еліді вважали це кохання Селени щасливим, і вона нібито мала від Ендіміона 50 дітей (50 місяців олімпійського циклу). В Афінах Селену шанували як матір поета і провісника Мусея. У пізніші часи її ототожнювано з Артемідою (варіанти: з Гекатою, Персефоною).

У римській міфології із Селеною ототожнювалась богиня Луна.

Література

Посилання

  1. Любкер Ф. Σελήνη // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1223.
  2. Любкер Ф. Hyperion // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 649–650.
  3. Любкер Ф. Θεία // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1370.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.