Семен Богаченко
Семен Богаченко (*до 1630 — †після 1672) — український державний та військовий діяч, представник козацької старшини. Генеральний суддя Правобережної України (1667–1668) в уряді Гетьмана Петра Дорошенка. Дипломат.
| Семен Богаченко | |
|---|---|
| Народився | невідомо |
| Помер | невідомо |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, військовий очільник |
| Військове звання | генеральний суддя |
| Термін | 1667—1668 |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Богаченки |
Життєпис
Походив з чигиринської козацької родини Богаченків, — учасники національної революції 1648–1676 років. Про молоді роки мало відомостей. Наприкінці 1665— на початку 1666 років обіймав посаду генерального судді в уряді гетьмана Петра Дорошенка. Восени 1667 року брав участь у західному поході українського війська і поставив свій підпис під Підгаєцькою угодою між Україною й Річчю Посполитою 1667 року.
У квітні 1668 року Семен Богаченко виїздив на Запорозьку Січ, щоб заручитися підтримкою запорожців і домогтися звільнення з полону захоплених ними татар. Противник протекторату Туреччини, який у березні 1669 року у Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) прийняла генеральна військова рада разом з Петром Дорошенком, тому й перейшов на бік Гетьмана Михайла Ханенка.
Очолив посольство Гетьмана Михайла Ханенка, яке уклало Острозьку угоду 1670 з Річчю Посполитою, що передбачала ліквідацію державних інституцій Правобережної України.
Повертаючись із Варшави на Запоріжжя з корогвами й литаврами для Гетьмана Михайла Ханенка у січні 1671 року, затриманий Дем'яном Многогрішним. Після звільнення прибув до Ханенка. Подальша доля невідома.
Джерела
- В. С. Степанков. БОГАЧЕНКО Семен // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 311. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Посилання
- Богаченко Семен // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.39