Сердюк Андрій Михайлович

У 1961 році закінчив Дніпропетровський медичний інститут.

У 1961—1966 — лікар, заступник головного лікаря Верхньодніпровської районної лікарні, завідувач міського відділу охорони здоров'я Верхньодніпровської промислово-виробничої зони Дніпропетровської області.

У 1966—1969 — аспірант Київського науково-дослідного інституту загальної та комунальної гігієни. У 1969 — 1971 — старший науковий працівник Київського науково-дослідного інституту загальної та комунальної гігієни. У 1971 році успішно захистив кандидатську дисертацію.

У 1971—1974 — інструктор, консультант відділу науки й навчальних закладів ЦК Компартії України. У 1974 — 1987 — заступник завідувача відділу науки й навчальних закладів ЦК Компартії України з питань охорони здоров'я та соціального захисту.[3]

У 1987—1990 — 1-й заступник міністра охорони здоров'я Української РСР.

У 1990—1994 — завідувач лабораторії екологічної безпеки і директор Українського наукового гігієнічного центру.

У жовтні 1994 — вересні 1996 — 1-й заступник міністра охорони здоров'я України[4][5].

5 вересня 1996 — 27 січня 1999 — міністр охорони здоров'я України[6][7].

У лютому 1999 — березні 2000 — голова Національного агентства України з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення[8][9].

З лютого 1999 року — директор Українського наукового гігієнічного центру.

Академіком Національної академії медичних наук України обраний 04.07.2007 р. за спеціальністю медична екологія.

У 2011–2015 роках був Президентом Національної академії медичних наук України.

Основні наукові напрями:

• організація охорони здоров'я,
• гігієна довкілля,
• біологічна дія електромагнітних полів,
• медична екологія,
• глобальні проблеми науково-технічного прогресу,
• екологічна безпека,
• медичні аспекти аварії на ЧАЕС,
• оцінка ризиків негативного впливу факторів довкілля на здоров'я населення.

Ним вперше опрацьована

• теорія резонансної взаємодії організму з навколишнім середовищем,
• науково обґрунтована система гігієнічної оцінки прогнозування і попередження техногенних ризиків, принципів і методів, що розмежовують норму і патологію при екзогенних впливах.

Наукова діяльність реалізується у спільних дослідницьких проектах з вченими США, Німеччини, Японії, Швеції, Польщі, Росії.

Автор понад 440 наукових робіт, в тому числі 4 підручників, 4 монографій. Має 4 авторські свідоцтва. Підготував 19 докторів і 10 кандидатів наук.

• Голова наукового товариства гігієністів України;
• заступник голови Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при РНБО України;
• заступник голови Національної комісії з радіаційного захисту при Верховній Раді України;
• член Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі;
• Голова експертної ради ВАК України з наукового напрямку «Профілактична медицина»;
• член Президії Вченої Ради МОЗ України;
• Голова Координаційної ради НАМН України з питань реалізації наукової частини Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації»;
• член Міжвідомчої комісії з реалізації Загальнодержавної програми «Питна вода України на 2006—2020 роки»;
• заступник Голови спеціалізованої вченої ради Д 26.604.01 із спеціальностей: «гігієна» (медичні та біологічні науки) «екологія» (медичні науки).
• Почесний професор Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського.[10]

• член Національної спілки журналістів України;
• шеф-редактор фахових (ВАК України) видань: журналу «Довкілля та здоров'я» та збірника наукових праць «Гігієна населених місць»;
• членом редакційних колегій ряду наукових журналів.

• ордени Князя Ярослава Мудрого V ст., «Знак Пошани», «За заслуги» III ст.[11];
• 4 медалі;
• Почесні грамоти Верховної Ради України Кабінету Міністрів України, Президії НАН та АМН України, МОЗ та МО України;
• Міжнародна золота зірка за заслуги в медицині (Польща).
• Почесний громадянин міст Марганець та Верхньодніпровськ Дніпропетровської області.

• «Взаимодействие организма с электромагнитными полями как с фактором окружающей среды» (1977);
• «Непростые заботы человечества: научно-технический прогресс, здоровье человека, екология» (1988);
• «Чернівецька хімічна хвороба: нове екологічне захворювання?» (1998);
• «Общая гигиена» (1999);
• «Гігієна праці» (2000);
• Тимченко О.І., Сердюк А. М., Турос О.І. Гігієна довкілля: політика, практика, перспективи. — К., 2000. — 127 с.
• «Завещание врача-профилактика» (2003);
• «Генофонд і здоров'я населення» (2003);
• «Комунальна гігієна» (2003);
• «Тяжелые металлы внешней среды и их влияние на репродуктивную функцию женщин» (2004);
• «Гігієна та екологія»(2006);
• «Нариси з історії гігієни довкілля в Україні» (2006),
• «Генофонд і здоров'я: розвиток методології оцінки» (2008)

Відставки Андрія Сердюка з посади Президента НАМН України вже у 2013 році вимагали активісти громадських організацій, що допомагають людям, хворим на СНІД. Вони звинувачували Сердюка у попередньому закритті клініки «Лавра» та ніби-то псуванні великої партії антивірусних препаратів[12]. Взимку 2014 активісти примусили його написати заяву про відставку, але Сердюк відкликав її, як зроблену під тиском[13]. Надалі проти Андрія Сердюка було порушено кримінальну справу за розкрадання коштів у великих розмірах.[14]

• https://web.archive.org/web/20120718193935/http://www.amnu.gov.ua/Default.asp?T=1&MID=1&JID=23&NID=68