Серпневе повстання в Грузії (1924)
Серпневе повстання в Грузії в 1924 році (Серпневе повстання) (груз. აგვისტოს აჯანყება) — невдале збройне повстання проти радянської влади в Грузинській Радянській Соціалістичній Республіці в кінці серпня — на початку вересня 1924 року.
Повстання очолювали Комітет з питань незалежності Грузії (КНГ) та інші антирадянські організації, підтримувані грузинською соціал-демократичною партією (меншовиків). Повстання було спрямоване на повалення радянської влади, що встановилася під час радянсько-грузинської війни в 1921 році, та на здобуття незалежності.
28 серпня в Чиатурі було сформовано «Тимчасовий грузинський уряд» на чолі з князем Георгієм Церетелі, а загін полковника К. Чолокашвілі (60 чоловік) напав на село Приют. У Сенакському повіті повсталі зайняли міста Сенакі і Абаша. Надалі повстання поширилося на Саберінський, Шарапанський, Зугдідський, Душетський, Гурійський, Сигнахський, Талавський, Горійський, Ахалцікський повіти.
29 серпня Чолокашвілі атакував загони Червоної Армії в Манглісі, але зазнав поразки, бо біля Тифліса, що був поруч, перебували додаткові частини РСЧА. Чолокашвілі довелося відступати далі на Схід в провінцію Катеху. Таким чином, повсталі захопили більшу частину західної Грузії і деякі райони на сході.
Протягом наступних двох днів ВЧК і РСЧА блокували грузинське узбережжя Чорного моря за допомогою С. А. Пугачова, щоб не допустити евакуації повстанців на кораблях, та придушили повстання в Чіатурі, Сенакі, Абаши і в усьому Сенакському повіті. РСЧА для подальшого придушення повстання використовувала артилерію й авіацію, особливо в провінції Гурія, в якій повстанці найбільш активно захоплювали владу. Тифліс, Батумі, Абхазія і східні райони країни перебували під контролем радянського уряду, хоча центр повстання почав зміщуватися на схід. 31 серпня 1924 року ЧК Грузії постановила розстріляти 44-х учасників повстання, але на цьому воно не закінчилося.
3 вересня повстанці на чолі з Чолокашвілі востаннє спробували змінити хід повстання: вони захопили місто Душеті, відбулася перестрілка з РСЧА у Шіо-Мгвімському монастирі. 4 вересня з Душеті повстанців витіснив загін курсантів Тифліської окружної школи ГПУ. В Мцхета ЧК Грузії заарештувала керівництво Комітету незалежності Грузії: К. Андронікашвілі, членів ЦК Націонал-демократичної партії Грузії, Я. Джавахішвілі, М. Ішхнелі, члена ЦК Соціал-демократичної партії Грузії (меньшовиків), Ж. Джінорія і М. Бочорішвілі.
Повстання було придушене Червоною Армією і ВЧК, після чого в Грузії почалися масові репресії, від яких постраждало кілька тисяч чоловік, і остаточно встановилася влада більшовиків.
Репресії радянського уряду
5 вересня заарештовані члени Комітету під тиском Берії, який пообіцяв зупинити розстріли учасників повстання, закликали повстанців припинити боротьбу з більшовиками. Однак Берія не виконав своєї обіцянки і масові репресії продовжилися, в тому числі — розстріли членів сімей повстанців. До середини вересня майже всі групи колишніх повстанців були знищені.
Точне число жертв репресій залишається невідомим. Близько 3000 осіб загинуло в ході бойових дій, від 7000 до 10000 чоловік були розстріляні. Близько 20000 чоловік були відправлені в заслання.
Пізніше в своєму виступі в Москві Серго Орджонікідзе заявив: «У масових розстрілах ми трохи переборщили, але з цим вже нічого не поробиш»[1].
Посилання
- Доклад Конгресса США № 6. 1956 год — Восстание 1924 года и его поражение (рос.)
- ვალერი ბენიძე. წლის აჯანყება საქართველოში, სამშობლო (В. Бенидзе. Восстание в Грузии 1924 г., Тбилиси)
- ლევან ზ. ურუშაძე, ქაიხოსრო (ქაქუცა) ჩოლოყაშვილის ბიოგრაფიისათვის — «ამირანი», XIV–XV, მონრეალი-თბილისი (Леван Юрушадзе. Биография Чолокашвили, 2006)
- Ariel Cohen (1998), Russian Imperialism: Development and Crisis. Praeger/Greenwood, ISBN 978-0-275-96481-8.
- Raymond Duguet (1927), Moscou et la Géorgie martyre. Préface de C. B. Stokes. Paris: Tallandier.
- Stephen F. Jones (October 1988). The Establishment of Soviet Power in Transcaucasia: The Case of Georgia 1921-1928. Soviet Studies. 40, No. 4 (4): 616–639. JSTOR 151812.
- Amy W. Knight (1993), Beria: Stalin's First Lieutenant, Princeton University Press, Princeton, New Jersey, ISBN 978-0-691-01093-9.
- David Marshall Lang (1962). A Modern History of Georgia, London: Weidenfeld and Nicolson.
- Karl E. Meyer (Summer 2001). Icebergs in the Caucasus. World Policy Journal CODA. XVIII (2). Архів оригіналу за 7 жовтня 2007. Процитовано 28 серпня 2013.
- Ghia Nodia, Álvaro Pinto Scholtbach, coordinators-editors (2006), The Political Landscape of Georgia. Eburon Delft, ISBN 978-90-5972-113-5.
- Roger William Pethybridge (1990), One Step Backwards, Two Steps Forward: Soviet Society and Politics in the New Economic Policy, Oxford University Press, ISBN 978-0-19-821927-9.
- Rudolph J. Rummel (1990), Lethal Politics: Soviet Genocide and Mass Murder Since 1917. Transaction Publishers, ISBN 978-1-56000-887-3.
- Boris Souvarine (2005), Stalin: A Critical Survey of Bolshevism, Kessinger Publishing, ISBN 978-1-4191-1307-9.
- Ronald Grigor Suny (1994), The Making of the Georgian Nation: 2nd edition, Indiana University Press, ISBN 978-0-253-20915-3.
- Akaki Surguladze, Paata Surguladze (1991), საქართველოს ისტორია, 1783–1990 (History of Georgia, 1783–1990), Tbilisi: Meroni. (in Georgian)
- Markus Wehner (1995). Le soulèvement géorgien de 1924 et la réaction des bolcheviks. Communisme. n° 42/43/44: 155–170.
- Восстание 1924 года