Серхіо Маркарян

Маркарян народився в Уругваї, втім більшу частину свого дитинства, від 7 до 18 років, жив в Аргентині[3]. Там же він почав футбольний шлях. Сталося це в 17 років, коли він був прийнятий в місцеву футбольну школу «Лануса» і став грати на позиціях центрального і лівого захисника. Втім на професійний рівень Серхіо не перейшов, оскільки вступив до університету Буенос-Айреса і почав працювати у великій компанії з розподілу палива, де згодом зміг зайняти пост генерального менеджера[4].

Після поразки футбольної збірної Уругваю на чемпіонаті світу 1974 року збірній Нідерландів Маркарян зрозумів, що тренерський футбол був його покликанням[5]. Це спонукало Серхіо знову ступити на футбольний шлях — уже як тренера. Він звільнився з високооплачуваної роботи генерального менеджера і, незважаючи на критику колег і друзів, вирішив присвятити своє життя професійному футболу. Маркарян втратив статус і владу, переживши 10 важких років на початку його тренерської кар'єри. Як він заявив: «Мені довелося продати мій Mercedes-Benz і почати ловити автобус!»[6].

1975 році він закінчив тренерський курс Вищого інституту фізичного виховання Уругваю, після чого став тренером резерву клубу «Белья Віста». Незабаром став тренувати головну команду[4], з якою 1976 року виграв другий дивізіон країни та вийшов до еліти. В подальшому очолював більш титуловані клуби країни «Данубіо» та «Рівер Плейт» (Монтевідео). При цьому у кожному з цих клубів за тренерства Маркаряна дебютували на дорослому рівні знакові у майбутньому уругвайські футболісти — Рубен Соса та Карлос Агілера відповідно.

У 1983 році Маркарян підписав контракт з парагвайським клубом «Олімпія», розташованим у столиці Асунсьйоні. Вже у його першому сезоні він виграв чемпіонат Парагваю з клубом, а 1985 року повторив це досягнення. Загалом Маркарян працював у цій країні протягом наступних десяти років — після роботи з «Олімпією» у 1987 році його запросили в клуб «Соль де Америка», де він майже повторив успіх минулого клубу, зайнявши в 1989 році другий рядок у підсумковій таблиці парагвайського чемпіонату. Після таких досягнень тренер в 1990 році перейшов в «Серро Портеньйо», з яким таки завоював титул чемпіона Парагваю, після чого отримав запрошення від олімпійської (U-23) збірної Парагваю. Зі збірною Маркарян виграв південноамериканський олімпійський відбір[7], завдяки чому Парагвай вперше в своїй історії зіграв на футбольному турнірі на Олімпійських іграх 1992 року в Барселоні. На тому турнірі парагвайці вилетіли на стадії чвертьфіналу[8].

У 1993 році він став тренером перуанського клубу «Універсітаріо де Депортес», з яким вже в прем'єрному сезоні виграв чемпіонат, а в 1995 році став віце-чемпіоном. Ці успіхи привели до переходу в найтитулованішу команду в країни — «Спортінг Крістал», з яким він виграв ще один чемпіонат Перу, а в 1997 році дійшов до фіналу Кубка Лібертадорес, де перуанці програли бразильському «Крузейро»[9].

Завдяки досягненням у Південній Америці Маркарян підписав контракт з грецькою командою «Іракліс», яку він тренував у сезоні 1998/99, посівши п'яте місце в Суперлізі, кваліфікувавшись до ігор Кубка УЄФА[10], але у другому за престижністю європейському турнірі не попрацював, оскільки прийняв пропозицію очолити збірну Парагваю. Маркарян керував збірною на Кубку Америки 2001 року, де його гравці зайняли останнє місце в групі. Втім збірній вдалося кваліфікуватись на чемпіонат світу 2002 року у Кореї і Японії[11], але незабаром після того, як цей успіх був досягнутий, Маркарян був звільнений з посади через незадовільні результати в останніх двох відбіркових матчах (поразки 1:3 від Венесуели і 0:4 від Колумбії). Його замінив італійський фахівець Чезаре Мальдіні[12], який і повіз Парагвай на чемпіонаті світу, досягнувши 1/8 фіналу. Протягом терміну повноважень Маркаряна парагвайська команда регулярно перебувала у першій десятці рейтингу ФІФА, а найвищим результатом була восьма позиція[13].

На початку 2002 року Маркарян повернувся до Греції і став тренером одного з найпопулярніших клубів країни — «Панатінаїкоса». У першому сезоні 2001/02 Маркарян допоміг клубу пройти другий груповий етап Ліги чемпіонів, і клуб вилетів лише у чвертьфіналі, де він програв «Барселоні». Йому також вдалося посісти третє місце в чемпіонаті, кваліфікувавшись на наступний рік у Кубок УЄФА. У травні 2002 року, незважаючи на хороші результати, він пішов у відставку з посади тренера, пояснивши своє рішення бажанням відпочити від футболу[14], але через п'ять місяців, у листопаді, він знову повернувся в «Панатінаїкос». У сезоні 2002/03 він дійшов з командою до чвертьфіналу Кубка УЄФА, де, незважаючи на перемогу у виїзному матчі, у домашній грі-відповіді афінський клуб покинув турнір після додаткового часу, програвши «Порту» на чолі із Жозе Моурінью[15], який пізніше і здобув трофей. У чемпіонаті ж клуб став віце-чемпіоном — його гравці набрали стільки ж очок як і «Олімпіакос», але через гіршу різницю забитих і пропущених голів посіли тільки друге місце в турнірній таблиці. За цей час у команді Маркаряна грали п'яти гравців, які в 2004 році разом зі збірною Греції виграли чемпіонат Європи в Португалії — Юркас Сейтарідіс, Ангелос Басінас, Константінос Халкіас, Янніс Гумас та Дімітріс Пападопулос.

У сезоні 2004/05 Маркарян тренував третій вже у своїй кар'єрі грецький клуб — «Іракліс»[16], з яким став сьомим в Суперлізі і не вийшов у єврокубки. Після цього тренер підписав контракт з парагвайським клубом «Лібертад», який він вже очолював 22 роками раніше. Під час свого другого перебування в команді Маркарян двічі поспіль виграв чемпіонат країни — в 2006 і 2007 роках.

У червні 2008 року став головним тренером команди «Крус Асуль» з Мехіко, з якою вийшов до фіналу Апертури 2007, де поступився «Сантос Лагуні»[17]. У цьому ж році він виграв з командою Панамериканський кубок, перемігши у фіналі аргентинський «Бока Хуніорс». Після року роботи в Мексиці йому запропонували новий контракт з «Крус Асулом», але він вирішив залишити посаду після розходження думок з керівництвом стосовно політики трансферів[18]. Незважаючи на пропозицію від збірної Коста-Рики, прийняв команду «Універсідад де Чилі», яка навесні 2009 року виграла Апертуру. Відразу після цього успіху він припинив угоду з «Універсідадом», як і в «Крус Асул» через конфлікт з керівництвом клубу[19]. У 2010 році він повернувся на батьківщину і третій раз у своїй кар'єрі став тренером «Данубіо», де працював без успіху два місяці.

У липні 2010 року Маркарян зайняв посаду головного тренера національної збірної Перу, яка протягом роботи його попередника Хосе дель Солара зайняла останнє місце в кваліфікації до чемпіонату світу 2010 року[20]. Маркарян, взявши собі в помічники співвітчизників Пабло Бенгоечеа та Оскара Агіррегарая[21], покращив результати команди, привівши у 2011 році її до перемоги в товариському Кубок Кірін, коли перуанці, як і їхні суперники Чехія та Японія, зіграли дві «сухих» нічиї. Через кілька тижнів він брав участь з командою у турнірі Кубка Америки 2011 року, де його команда вийшла у півфінал і вперше за 28 років здобула бронзові нагороди, а форвард Перу Хосе Паоло Герреро став найкращим бомбардиром турніру. З позиції тренера Маркарян пішов у кінці кваліфікаційного раунду на чемпіонат світу 2014 року в жовтні 2013 року, за результатами якого його команда зайняла сьоме місце, не пробившись на «мундіаль»[22]. Загалом він очолював перуанську команду в 45 матчах, здобувши 17 перемог, 14 ничиїх та зазнавши 14 поразок.

У лютому 2015 року, після десяти років, Маркарян повернувся в Європу, ставши наступником Клаудіо Раньєрі як головного тренера збірної Греції, що на той момент посідала останнє місце в групі у відбірковому турнірі до чемпіонату Європи 2016 року, набравши одне очко в чотирьох матчах. Під керівництвом 70-річного уругвайського фахівця греки в гостях зіграли внічию з угорцями (0:0) і програли головним аутсайдерам, збірній Фарерських островів (1:2). Незабаром після цього, 21 липня, Маркарян через всього п'ять місяців після призначення, подав у відставку, однак вона була відхилена президентом EPO Георгіосом Гіртцікісом[23]. Втім, уже в серпні Маркарян таки покинув збірну, яка з двома очками залишалася на останньому місці[24].

• Серхіо Маркарян на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)