Симфонія соль мінор невідомого автора XIX століття

Перша частина симфонії сповнена життєрадісності, молодечого запалу, схвильованості. Легкість і невимушеність викладу музичних тем нагадує знамениту g moll симфонію Моцарта. Цю частину написано в сонатній формі (або у формі сонатного алегро).

Починається твір невеликим повільним вступом, що складається із чотирьох епізодів: 1-й, 2-й, і 4-й — ліричні, 3-й драматичний. Вступ є своєрідним емоційним поштовхом до появи багатьох музичних тем симфонії. Наприклад, мелодична побудова другого епізоду вступу лягла в основу теми головної партії сонатного алегро, з першого й третього епізодів виросла тема Менуету тощо. Світла поетична лірика першого, другого і четвертого епізодів вступу відтінюється музикою дещо драматичнішого третього епізоду.

Головна партія (g moll) — у ній підкреслено схвильованість, напористість, рух вперед. має тричастинну репризну будову (а -в-а); друге речення третьої частини головної партії переростає в сполучну партію (33 — 48 такти), яка готує побічну тональність експозиції — B dur.

Побічна партія (B dur) — спокійна за характером, вона будується на зіставленні двох поспівок: одна — перервана паузами, друг — цільна мелодична лінія, що завершується інтонацією зітхання. Побічна партія значно масштабніша, розгорнутіша (сорок вісім тактів), її тема вносить певний образний контраст. Структура партії — період, утворений з двох однакових речень (по 24 такти).

Заключна партія тема утверджує тональність побічної партії, близька до жвавого, стрімкого танцю. Тема вносить у твір риси танцювальності, її форма — період, що складається з двох однакових речень.

Отже, експозиція побудована на трьох темах, які, взаємодоповнюючи одна одну, створюють життєрадісні, лірико-тремтливі образи, сповнені легкості й грайливості. Динаміка експозиції закладена не тільки в контрасті тем, а й у тональному рухові від g moll  до B dur.

Романс, Adagio, форма Романсу тричастинна репризна: А-В-А. Характер музики глибоко ліричний, в ній багато людського тепла і ніжності.

Образний зміст передається двома темами — темою крайніх частин і темами середини що мають досить розгорнуту будову (по шістнадцять тактів кожна) i проводяться найспівучішими інструментами оркестру струнними, валторнами і гобоями.

Основна тема(А) у повільному темпі, тональність G dur, наспівна, м'яка, та благородна.

Середня частина Романсу(В) багата на барвистий звукопис. Тут помітні часті зміни тональностей, «переклички» мелодичної поспівки у різних інструментів.

Реприза Романсу злегка видозмінена. Невелика кода (14 тактів) є світлим завершенням усієї частини, вона складається з трьох епізодів: а.) повторення заключної поспівки теми; б.) каденції — невеликої мелодійної побудови імпровізаційного характеру (соло гобоя) на тоніко-домінантовій гармонії; в.) завершення твору на витриманій тоніці.

Менует, Allegro, форма складна тричастинна форма da саро (А-В-А), це означає, що Менует треба повторити від початку до слова «Кінець». Кожна з частин написана у простій тричастинній репризній формі (а-в-а). Ця частина також побудована на двох ліричних темах, які помітно відмінні від музики Романсу. Передусім темп тут значно швидший (allegretto після adagio) тонус третьої частини динамічніший, активніший.

Перша частина Менуету(А) утворена з теми (а)(g moll), середини (в) і повторення теми (а). Завершує її заключення (такти 32-37), яким починалася симфонія. Основна тема (g moll) звучить рухливо, наполегливо, вона має вольовий характер, в ній акцентується кожна доля.

Тріо — друга частина Менуету, що проводиться в однойменному G dur, — звучить яскравим ладовим і тембровим контрастом. У складі ансамблю — три виконавці (від цього назва тріо). Тут композитор використав мелодію української народної пісні «Ой під горою, під перевозом» (в іншому варіанті — «Сонце низенько, вечір близенько»). Фольклорний матеріал природно вплітається в музичну тканину Менуету.

Козачок, форма рондо-соната. В ній поєднано риси рондо (А-В-А-С-А) з сонатним алегро. Характер музики фіналу — стрімкий напористий, сповнений сили, вогню, гумору.

Особливість рондо-сонати полягає в тому, що тут нівельовано контраст тем, який є основою сонатної форми. Теми головної і побічної партій близькі за характером, а контраст винесено за межі експозиції, його вносить тема епізоду, що заміняє розробку.

Головна партія(G dur) має дві близькі за настроєм теми, які утворюють тричастинну репризну форму: а-в-а. Після зв'язки (сполучна партія 8 тактів) з'являється тема побічної партії, в якій знайшла своє продовження танцювальна стихія двох попередніх тем. Форма побічної партії — тричастинна зі зміненою репризою (а-в-а¹). Вона проведена у E dur — в тональності шостого мажорного ступеня. Завершується експозиція рондо-сонати повторенням головної партії у G dur.

Замість розробки композитор вводить епізод, який є острівцем лірики, ліричним центром фіналу. Музика епізоду побудована на темі, близькій до українських народних дівочих веснянок-хороводів. Починається середина ладово контрастним зіставленням першої теми Козачка, це є своєрідний перехід до веснянкової теми. Сама тема у повному вигляді з'являється наприкінці епізоду (від 247-го такту), до того вона подається уривками й зазначає значного розвитку. В епізоді переважає тональність d moll.

Реприза повністю повторює матеріал експозиції в головній тональності.

Фінал — це своєрідна стихія танцю. Тут композитор широко використав мелодико-гармонічні й метро-ритмічні особливості українських народних танців. Він зумів передати не тільки окремі риси, штрихи, а й дух народно-танцювальної культури.