Синагога Міснагдім
Синагога Міснагдім — синагога, що з середини XIX століття знаходилась в Полтаві на вулиці Іванівськй (Гоголя) №12, ліворуч від Великої хоральної синагоги. Спочатку була дерев'яною, а на початку XX ст. була перебудована в цегляну.
Синагога Міснагдім | |
---|---|
49°35′13″ пн. ш. 34°33′30″ сх. д. | |
Тип споруди | синагога |
Розташування | Україна, Полтава |
Синагога Міснагдім (Україна) | |
За своїми габаритами і архітектурним оформленням синагога Міснагдім представляло собою типове рішення культової споруди юдейського віросповідання середніх розмірів і місткості. Архітектурне рішення головного фасаду складено ритмом шести пілястр, які поділяють п'ять аркових вікон, обрамлених лиштвами, і завершуються сандриками. На головному фасаді були створені псевдо-ризаліти по краях, які завершувалися на покрівлі невисокими парапетами. Кольорове рішення здійснювалося за рахунок контракту стін з червоної цегли і білим кольором виступаючих елементів декору.
Після приходу радянської влади синагога Міснагдім була закрита, будинок націоналізовано і використовувалося для господарських цілей. У повоєнний час будівля синагоги, що зберегла свої габарити, планування і несучі конструкції було пристосоване під їдальню-чебуречну. Посередині обіднього залу, колишнього молитовного залу, розташовувалося чотири колони — залишки невід'ємної частини всіх синагог — біми, підвищеної платформи, оточеної колонами, з якої читали віруючим положення Тори і проголошували Благословення. У семидесяті роки трест «Общепит» реконструював будівлю колишньої синагоги під молодіжне кафе, які отримали у жителів міста назву «Трьошка» (там за вхід стягувалася плата 3 рублі). Після організації в будівлі синагоги їдальні, був проведений додатковий вхід з вулиці. При реконструкції приміщень під кафе, зовнішні стіни облицювали коричнево-червоною керамічною плиткою. У 2013—2015 роках будівлю було знищено, а на її місці побудовано кількоповерховий бізнес-центр.
Див. також
Джерела
К. В. Гладыш и Е. З. Цирульник «Полтава. Памятники еврейской культуры (историко-архитектурный очерк)» — Полтава. 1996.