Історія євреїв у Полтаві

З 1827 на євреїв біло покладено обов'язок військової служби, з 1860 вони дістали право бути обраними до міських дум. Хоча відомо, що у 20-х роках XIX століття певний час Полтавським міським головою був єврей Авраам Зеленський. «Пам'ятні книги Полтавської губернії» за 1865 і 1874 рр. вміщають прізвища гласних Полтавської Міської Думи. Серед них Авраам Якович Едлін, Авраам Савелійович Розенберг, Ісай Вульфович Василевський, Соломон Меерович Черницький, Мойсей Давидович Зеленський, Борох Нухімовіч Кричевський, Борох Гельмановіч Хасидов, Мойсей Гдалевич Коников, Борис Веніамінович Рапопорт, член міської управи купець 1 гільдії Авраам Мойсейович Могилевський. Багато купців і міщани не хотіли бути гласними (депутатами), бо це відволікало їх від власної справи — ремесла або торгівлі. Так, наприклад, гласні квартирної комісії євреї Купенский, Розенберг і Колесніков просили губернське правління звільнити їх від посади. Задовольнили прохання тільки Колеснікова в зв'язку з тим, що він перебував під слідством. Давид Куперман просив звільнити його сина Давида з посади гласного квартирної комісії, мотивуючи тим, що у нього сім'я з 9 душ, він старий і не може її утримувати. Отримав відмову. Просив звільнити з посади в зв'язку з хворобою і єврей Могилевський. Прохання задовольнили, як і прохання Корохова, який пояснював відмову від посади гласного тим, що вона веде його до розорення. Єврейська громада рідко задовольняло подібні прохання. Адже звільнивши одного, треба обирати іншого.[4]

Після початкової ізоляції у власній традиційно релігійній громаді євреї почали орієнтуватися одні — на політичну і культурну асиміляцію в російському суспільстві, інші — на розвиток власного національно-визвольного руху (сіонізм) та піднесення питомої культури. Полтава стала одним з перших міст де виник осередок партії Поалей-Ціон, одним із засновників виступив Іцхак Бен-Цві. У 1904 році, на з'їзді в Полтаві вихідці з нього створили єврейську соціал-демократичну партію Поалей Ціон (ЕСДП ПЦ) на чолі з Бером Бороховим.

У Полтаві діяли й інші сіоністські організації. Наприклад, гурток «Торбус» в жіночому профтехучилищі. В донесеннях поліції губернському жандармському управлінню згадуються випадки вилучення сіоністської літератури. 8 липня 1906 року під час обшуку в квартирі Рона Левіна знайдена програма Поалей Ціон. Під впливом сіонізму і чуток про підготовку єврейських погромів посилилася еміграція. Газета «Полтавщина» 16 листопада 1905 р. повідомляла: «Еміграція євреїв за кордон прийняла дуже широкого розмаху. З канцелярії одного тільки Полтавського губернатора видано за короткий час понад 1000 закордонних паспортів переважно сімейних».

Положенням 1835 за єврейським населенням закріплювалося право на сповідування юдаїзму. Однак євреї як релігійна меншість у православній державі зазнавали дискримінації, що викликало в них почуття соціального дискомфорту та було причиною відмови частини єврейства від своїх коренів та навернення у християнство. Водночас замкненість життя в «смузі осілості» сприяла підтримці релігійних традицій, вихованню дітей і молоді відповідно до вимог національної релігії.

На теренах Полтавщини євреї сповідували юдаїзм класичних напрямків — ортодоксальний (миснагдим) та хасидизм. Богослужіння відбувалося в синагогах і молитовних будинках. У більшості це були дерев'яні споруди. У Полтаві перша синагога (дерев'яна) була побудована до 1847 року. У 1850 полтавська єврейська громада збудувала першу муровану синагогу. Вона поклала початок низці культових споруд у кварталі на вул. Іванівській, де були побудовані Велика хоральна синагога (1856), будинок рабина та Синагога Міснагдім (середина XIX ст.), а перша синагога стала використовуватися для різних конфесійних потреб. У Кременчуці Велику хоральну синагогу збудовано 1854, поруч із нею знаходилась одноповерхова синагога. Станом на 1859 у Полтавській губернії діяло 5 синагог (у містах Зіньків, Золотоноша, Кременчук, Переяслав, Полтава) і 26 молитовних шкіл. 1865 в губернії налічувалося 4 муровані та 3 дерев'яні синагоги, 6 мурованих і 27 дерев'яних молитовних шкіл. У д.п. XIX ст. у Полтаві було збудовано 6 мурованих синагог: Військова (1860-ті), Хабадська (поч. 1870-х), Зеленського (1870), Молдавського (1873), Кравецька, Шпитальна (обидві — кін. XIX ст.). На поч. XX ст. у Полтавській губернії діяло 16 синагог у містах: Гадяч, Зіньків, Кобеляки, Костянтиноград, Кременчук, Лубни, Полтава (9), Прилуки; 10 молитовних будинків у населених пунктах: Гадяч (2), Рашівка, Веприк, Лютенька, Великі Будища (всі — Гадяцького повіту), Комишня, Ромодан, Усівка, Сорочинці (всі — Миргородського пов.), 46 молитовних шкіл у населених пунктах: Зіньків, Золотоноша (4), Кобеляки (3), Кременчук (8), Градизьк, Лохвиця (6), Лубни (2), Миргород, Переяслав (8), Пирятин, Полтава (2), Прилуки (5), Ромни (2), Хорол (2).

Традиційну національно релігійну освіту євреї отримували у хедерах, талмуд-торах, казенних та приватних училищах. На духовне життя юдейської громади відчутний вплив справляли рабини та меламеди (вчителі). Із губернських рабинів відомі: Арій Лей Сейденер (з 1886); Аарон Глейзер (з 1890); Єлізер Акібах Рабінович (з 1893). У XIX столітті всі діти євреїв навчалися в релігійних нижчих навчальних закладах — хедерах. Заняття проводилися на квартирі у меламеда. Як правило, умови були погані: діти писали за столом в тій же кімнаті, де жили господарі. Деякі хедери перебували в молитовних будинках. Вчили єврейські мови (іврит та їдиш), заучували тексти Тори і Талмуда, давали ази арифметики. У Полтаві таких хедерів було 20:

- Менделя Берковича Баттєва — нинішня вул. Пушкіна, 2;

- Берка Гейдейберга — вул. Шевченка;

- будинок Гайсина, Гольда — вул. Європейська;

- молитовний будинок, будинок Б. П. Дрейз — вул. Європейська;

- будинки Яровинського, Шнєєра, Зельмана, Давида, кагалу — вул. Європейська;

- будинок Іос. Дін. Кам'янецького — вул. Пилипа Орлика, 9;

- Лівицького — вул. 1100-річчя Полтави та інші початкові культові заклади.

Великою подією для Полтави стало відкриття на Новопроложеній вулиці (нинішня Шолом Алейхема) в будинку єврейської громади 16 квітня 1895 року Талмуд-Тори. Будівля за рахунок коробкового збору та добровільних пожертвувань на місці старої громадської лазні. Заняття вели кращі вчителі з євреїв. В училищі налічувалося 240 учнів та 7 відділень, в тому числі ремісниче зі столярно-токарним цехом. Діти отримували сніданок за 3 копійки. Бідних годували безкоштовно. Вивчали закон Божий, російську та давньоєврейську мови, арифметику. Учням безкоштовно видавали одяг і підручники. На утримання Талмуд-Тори з коробкового збору виділялися 4 000 рублів Відомо, що Фріда Лазарівна Горенберг вклала в будівництво Талмуд-Тори 6 000 рублів і кілька тисяч рублів взяла для цього в борг у Давида Молдавського[5].

Восени 1896 в Полтаві, у відремонтованій будівлі єврейської лікарні по Кобеляцькій вулиці, гурток єврейських жінок відкрив жіноче училище для дівчаток з бідних сімей. Пізніше були відкриті нижчі початкові закладу для дівчаток:

- Азалії Антонівни Резовскої — по вул. Остроградського, 21 (плата 40-50 руб.);

- на безкоштовному утриманні Полтавського товариства турботи про бідних єврейських дівчаток — по вул. Котляревського, 27, завідувачка Фріда Шуковна Шапіро. Працювало 7 вчителів.

З 1902 р. в Полтаві працювала єврейсько-російська бібліотека, що має близько 8200 книг. У ній також було до 85 осіб передплатників на різні видання. Видавалися на івриті газети «Єврейська робоча хроніка», єврейська консервативна «Ха модія» і щомісячник «Ха Пелес». Редактором наприкінці XIX — початку XX століття був А. Рабинович (1862—1917), затятий противник сіонізму.[6]

Синагога Міснагдім та Велика хоральна синагога. Фото поч. XX ст.

На початку XX століття вперше почалося спільне навчання єврейських і християнських дітей. У 1900 р. на Новополтавській вулиці (вул. Шевченка) брати Баєр відкрили комерційне семикласнеучилище. Єврейських хлопчиків брали лише 3 % від норми.[7]

Заняттями євреїв на початку XIX століття, за описом Полтавського губернатора Аверкієва, були: продаж бакалійних товарів, закупівля і продаж хліба, полотна, овечих смушків. У Кременчуці, крім того, закупівля і продаж смоли, поставка на утримання винних відкупів та ін. Багаті міщани займалися розміном грошей. Бідні євреї наймалися торговцями вином в містах, винокурами у поміщиків, прикажчиками на поштових станціях. Частина євреїв займалася ремеслом, виготовленням одягу і взуття, продажем дрібниць. З розвитком промисловості багато євреїв-ремісників стають робітниками на фабриках, але більшість їх залишаються ремісниками-одинаками. Головне заняття — виробництво одягу та предметів туалету. Середній заробіток: кравці 130—180 руб., Шевці 150—300 руб. в рік і т. д.

У 1844 році в Полтаві почалася епідемія чуми. Був заснований губернський комітет по боротьбі з хворобою. Місто поділили на 6 ділянок. Нагляд доручили піклувальникам з дворян, а їх помічниками стали купці-християни і євреї. Було складено «Повчання для лікування холери». Захворіло 20 чоловік, померло 4. Євреї-купці Давид Оршанський, Габай Зекелі, Йосип Португалов і Давид Зеленський заявили Міський Думі про своє бажання доглядати за хворими і подали відповідне прохання.[8]

Багаті євреї-купці багато зробили, поповнюючи скарбницю, для розвитку міста, промисловості і торгівлі. У 1852 році в Полтаві відкрилася Іллінський ярмарок (раніше він був в м. Ромни Полтавської губернії). На нього з'їхалися понад 40 000 осіб, що перевищило кількість жителів вдвічі. Після Нижегородського це був найбільший в Росії ярмарок. У Полтаві на Іллінському ярмарку завдяки євреям з'являються сукна західного виробництва, шовкові і камзольні матерії, голландське полотно, віденський галантерейний товар.[9]

Багато євреїв, зараховані до Полтави, проживали в сусідніх губерніях, де не платили податки. У 1840 р. єврейський кагал винайшов оригінальний спосіб стягнення зборів. Кагал з дозволу Думи відправив кількох осіб відшукати цих неплатників і взяти у них гроші. Їм виділили на проїзд по 1 руб. на добу. Але замість виконання завдання ті вирушили в Таврійську губернію, закупили там рибу і розпродали її в Полтаві, отримавши тим самим солідний прибуток. Через два роки ці люди знову заявили про своє бажання відправитися на розшуки неплатників. Тоді губернське правління заборонило євреям виїжджати. Полтавський губернатор Кокошкін вирішив посилити контроль за кагалом. Він заснував посаду чиновника по єврейських справах з платнею 200 руб. з суми коробкового збору. При Кокошкіні на цій посаді був рабин Модіевський, єдиний чиновник особливих доручень. Після нього ця посада не існувала.[10]

Відомі імена великих підприємців-євреїв:[11]

- Фрішберг А. А. — почесний громадянин. Власник друкарні, палітурної майстерні, складу паперового і канцелярського приладдя, агентства першого російського страхового товариства;

- Ейзлер — власник парового млина;

- Розенберг Шифра Абрамівна — власниця парового млина;

- Амчіславський М. Г. — власник друкарні з 45 працівниками по вул. Пушкіна, 40;

- Гонф А. А. — власник друкарні по Мало-Петровскій вулиці;

- Подземський Д. Н. — власник друкарні з 53 робітниками;

- Рабинович Е. М. — власник друкарні з 16 робітниками по вул. Олександрівській, 2.

Власники великих магазинів:

- Зайкель Я. М. — модно-галантерейний магазин;

- Графт Б. Ю. — склад аптекарських і хімічних продуктів;

- Бродський І. С. — комісійний магазин по хлібній торгівлі;

- Дохман І. А. — паперові крамниці;

- Лящ — власник магазинів і складів.

Серед власників аптек 11 євреїв, 3 — власники фотостудій, 4 — страхових агентств, власники готелів і ін. Газетні публікації повідомляють про послуги лікарів. Серед них зубних лікарів-євреїв — 6, лікувальних — 10 (з 37) і ін. Навіть на державній службі в обмеженій кількості були євреї: губернська управа — 3, реміснича управа — 2, казенна палата — 5.

Під час Революції 1905—1907 років в Полтаві вдалось уникнути значних єврейських погромів. У жовтні 1905 року в місті була у значній кількості розповсюджена чорносотенна література. Деякі гласні і члени міської думи (Короленко, Сеяльський, Сосновський, Старицький, Хабур та інші) вживали всі заходи, аби не допустити до погрому, ходили по базарах, і взагалі, де купчиться єврейське населення, говорили промови, випускали відозви. Незважаючи на попереджувальні заходи, чорносотенці продовжують антиєврейські акції в Полтаві. У ніч на 20 травня 1906 року в базарній площі були знайдені листівки «О, РУССКИЕ» із закликом вбивати євреїв. Залізничники взяли на себе охорону порядку в місті, озброєні револьверами — ходили по місту, і де помічали натовп, старалися його розділити. 18 жовтня 1905 року чорносотенна демонстрація з портретами царя, яка безчинствувати та закликати до погромів, була зупинена залізничниками.[12] Єврейська громада міста також організували власні загони самооборони, що слідкували за порядком. Попереджені були погроми також в деяких інших містах та селах: Нові Санжари, Мала Перещепина, Лохвиця, Яготин.

Особливу роль в боротьбі з антисемітизмом належить В. Г. Короленко, що на той час мешкав в Полтаві, і користувався повагою практично всіх жителів міста, незалежно від національності та політичних поглядів. Під час революції він написав десятки статей та відозв із спростуванням чорносотенних міфів та особисто захищав юдеїв у місті. У 1911 році він виступив на захист євреїв у Справі Бейліса.

Революція зазнала поразки. Погромний рух було приборкано, але різні демагоги продовжували покладати на євреїв відповідальність за революцію. У квітні 1911 в Полтаві зловмисники підпалили Велику хоральну синагогу. Згорілий попіл 80 сувоїв Тори євреї поховали в 25 ящиках на єврейському кладовищі 25 квітня.

Під час Першої світової війни населення Полтави збільшилася за рахунок висланих з прифронтової зони євреїв. Єврейської зрадою намагалося пояснити командування російської армії військові поразки в 1915—1917 роках. Біженці сприяли розвитку панчішного виробництва. Вони вдосконалили пристосування для виготовлення ниток. Котушки купували в Росії. Готову продукцію також вивозили для продажу в Росію. На трикотажних підприємствах працювало багато жінок-єврейок.

Після падіння самодержавства євреї були урівняні в правах з рештою населення. 28 березня (10 квітня) 1917 року в Полтаві відбувся єврейський мітинг, на якому була прийнята резолюція: «… вітати Тимчасовий уряд і вимагати для єврейського народу права на повне національне самоврядування, форми якого повинні бути встановлені Всеросійським Установчими зборами, скликаними на правах загального прямого таємного і рівного виборчого права. До скликання з'їзду вимагати державного субсидування єврейських національних установ». 31 березня (13 квітня) в Полтаві проходив мітинг єврейських соціалістичних партій, на якому були присутні 600 осіб. Виступаючі висловлювали побажання про необхідність створення єврейської соціал-демократичної партії. 1 (14) квітня у Полтаві відбувся єврейський мітинг з питання реорганізації місцевої єврейської громади. Промовці говорили про те, що в зв'язку з цивільним і політичним звільненням жінок необхідно створити союз жінок незалежно від партій, класів і національностей.

2 (17) липня 1917 року проводилися перші демократичні вибори до Полтавської міської Думи. Вибори проводилися за партійними списками. З 70 обраних гласних євреїв було 18. Від єврейських партій були обрані: єврейське демократичне об'єднання — 2 гласних, від Бунда — 2, від інших неєврейських партій — 14 євреїв.

Єврейські політичні партії влітку 1917 року підтримували ідею української національної автономії. Наприклад, один з керівників Об'єднаної Єврейської Соціалістичної Робітничої Партії (ОЄСРП) Брауде, виступаючи в червні 1917 року в Полтавській міській Думі, говорив: "Я є прихильником широкої автономії України. Єврейської демократії завжди були близькі сподівання широких верств українського народу. Нас, євреїв і українців, пригнічував старий режим, і скажу відверто: великим моральним гонінням і терзанням піддавалася українська нація. Нас, євреїв, хоч визнавали за націю, а за українцями і цього не визнавали ". У той же час Брауде вважав, що потрібно чекати Установчих зборів, яке дасть Україні автономію. Пізніше ОЄСРП випустила відозву про невизнання будь-якої влади в Україні крім Центральної ради[13]

На губернському сіоністському з'їзді 24 серпня (6 вересня) 1917 року була зроблена спроба напрацювати єдину програму сіоністських організацій. На з'їзд прибуло 42 делегати. Вони представляли партії: «Поалей-Ціон», «Цейла-Ціон»; організацію «Торбус», гурток «Газомір» єврейського жіночого профтехучилища, сіоністів-вчителів і солдатів. У своїй доповіді про роль єврейської громади в захисті інтересів євреїв делегат Непомнящій говорив про необхідність створення єврейської школи, підтримки національних бібліотек і театру. Головуючий Рубінов запропонував направити вітальні телеграми Тимчасовому уряду, Центральної Ради і Раді робітничих і солдатських депутатів. Делегат Соловейчик сказав, що мова вулиці — жаргон, а мовою школи повинна бути давньоєврейська. Виступаючий Кулинский підкреслив, що сіоністи за відділення школи від держави. Делегат Фрідман зробив доповідь про участь у виборах в Установчі збори. Гасло на виборах: «Єврейськими представниками є лише ті депутати, які обрані євреями і визнають пріоритет єврейських національних інтересів». Потрібно створити сіоністський національний блок на базі програми Тимчасового уряду, а платформу з національного питання повинен виробити Всеросійський єврейський з'їзд. Для координації дій потрібно утворити єврейські виборчі комітети. Делегат Кац підкреслив, що народ повинен чітко уявляти і підтримувати свою програму. Делегат Нус говорив про труднощі переходу на українську мову. Делегат Віленський зробив доповідь про завдання єврейського з'їзду, т. зв. єврейського Установчих зборів. На цьому з'їзді потрібно буде домагатися національно-персональної автономії. Необхідний референдум, який повинен показати думку євреїв про переселення в Палестину. Постановили створити в Полтаві виборний сіоністський комітет з 3 чоловік, а в кожному повіті автономний виборний комітет.

Губернський сіоністський з'їзд підтримав національно-визвольну боротьбу українського народу. Доповідач з українського питання Рубінов заявив, що сіоністський рух базується на правах всіх народів на вільне національне життя. Євреї, які живуть на одній землі з українцями, повинні говорити їхньою мовою. З'їзд вітав представник української інтелігенції Андрієвський. Він сказав, що сподівається на спільну роботу української та єврейської інтелігенції в прагненні до вільного Україні.

Єврейські партії засудили більшовицький переворот 1917 року. Полтавська міська Дума висловила свій протест одноголосно. За резолюцію голосували представники всіх партій, навіть більшовики. Вінц — представник Бунда — заявив, що виступ більшовиків геть несвоєчасне акт в той момент, коли по країні прокотилася хвиля анархії і погромів. У Полтавській міській Думі під час обговорення III Універсалу 11 листопада 1917-го виявилися розбіжності. Представники єврейських партій підтримали створення Української держави, але вважали, що остаточну форму державної влади в Росії може визначити лише Установчі збори.

В той же час багато євреїв стали інтернаціоналістами, бачили майбутнє єврейського народу з позицій класової боротьби, диктатури пролетаріату. Вони вступали в РСДРП або співчували їй. 28 жовтня (10 листопада) 1917 у Полтаві була встановлена радянська влада. В її керівних органах було чимало євреїв. Комісаром з народної освіти в Полтаві призначена єврейка Антоніна Робсман. Наприкінці грудня 1917 р. у Полтаві розпочалися погроми. Натовпи п'яних солдатів і міського люмпена громили винні склади, магазини. Безчинства припинилися на початку 1918 р., коли міська Рада вирішив знищити всі запаси спирту і вина, виливши їх у стічні канави.

Навесні 1918 року була відновлена влада Центральної Ради на Полтавщині. Звільнення супроводжувалось міжетнічними зіткненнями. У Пирятині поховані 10 убитих в Гребінці євреїв, крім того, 8 осіб пограбовані і вбиті в ніч на 10 квітня. На станції Ромодан від 30 березня до середини квітня було вбито гайдамаками до сорока євреїв.[14]

19 січня 1919 року, після вигнання військ Директорії в Полтаві була встановлена радянська влада. Захоплення міста суповоджувалось погромами та мародерством з обох боків конфлікту. З 29 червня по 10 грудня 1919 року Полтаву контролювала армія Денікіна. Денікінці виконували древолюційне антиєврейське законодавство, обкладаючи євреїв додатковими податками та обмежували релігійні права юдеїв.

В ході Червоного терору страждали в тому числі євреї. Так влітку 1920 року в Полтаві було розстріляно групу купців-мельників, що закуповували борошно не за встановленими цінами. Родичам заборонили ховати їх на єврейському кладовищі.[15]

В УРСР євреї одержали формальну рівноправність. Звуження традиційної господарської бази (промисловість, торгівля, фінанси) було компенсоване широкою участю в державних, партійних і господарських установах (2/3 керівництва і 1/3 апарату). Водночас після встановлення радянської влади єврейське релігійне і громадське життя на Полтавщині поступово було згорнуте, синагоги й молитовні будинки закриті. 05.04.1923 було закрито Велику хоральну синагогу в Полтаві, 10.04.1923 — синагогу «Кнесс Ісроель» у Кременчуці. Закрито єврейську лікарні та інші благодійні організації обмежено прояви релігійного культу.

Єврейська громада намагалася з цим боротися. Так, в 1922 р. правління громади виступило з протестом проти закону, що встановлював тільки один загальний вихідний день — неділю. Місцеве відділення Єврейської секції КП(б)У спробувало в 1924 р. організувати «живу синагогу» з «червоним» рабином на чолі, але через опір віруючих ця спроба не увінчалася успіхом. У 1920-х рр. в Полтаві діяли групи Ге-Халуцу, що готували молодь до переїзду в Ізраїль та національного відродження. До 1928 р. виходила релігійна література на івриті. У 1920—1930-х рр. існували школи з викладанням на ідиш.