Синиця Іван Омелянович

Народився 6 серпня 1910 року в селі Корделівці (тепер Хмільницький район[1] Вінницької області, Україна). З 16 років працював учителем в школах Вінницької, Хмельницької та Київської областей. У 1932 році закінчив Вінницький інститут соціального виховання, а в 1936 році — Київський педагогічний інститут. Після закінчення інституту повернувся до викладацької роботи.

Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Червоної Зірки (7 травня 1945), медаллю «За відвагу» (4 листопада 1942)[2].

З 1951 року і до кінця життя працював у Науково-дослідному інституті психології УРСР: (1955 року — завідувач відділом педагогічної психології, з 1960 року — завідувач лабораторією психології навчання. Нині лабораторії присвоєне його ім'я[3].

Помер в Києві 8 листопада 1976 року. Похований на Байковому кладовищі[4].

Автор понад 200 наукових праць з психології писемного та усного мовлення учнів, а також по психології педагогічної майстерності. Серед них:

• Психологічні особливості засвоєння лексики учнями 5 класу. Київ, 1957;
• Психологія писемної мови учнів 5—8 класів. Київ, 1965;
• Психологія усного мовлення учнів 4—8 класів. Київ, 1974;
• Про педагогічний такт учителя. Київ, 1969;
• 3 чого починається педагогічна майстерність. Київ, 1972;
• О такте и мастерстве. Київ, 1976;
• Педагогічний такт і майстерність учителя. Київ, 1981.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.